«Брати. Остання сповідь»: кіно, яке варто дивитись

У Івано-Франківську відбулася прем’єра фільму Вікторії Трофіменко «Брати. Остання сповідь». Новини про найочікуванішу прем'єру українського кінопростору цієї осені зовсім скоро заполонять стрічку новин. «Вікна» не змогли залишитись осторонь такої події і дізналися подробиці підготовки до неї.
Переглядів: 2211
За сюжетом, двоє братів-гуцулів усе життя ділять матір, іграшки та навіть жінку | Фото: molodist.com

За сюжетом, двоє братів-гуцулів усе життя ділять матір, іграшки та навіть жінку. Якось до їхнього містечка приїздить письменниця, щоб у місцевій церкві прочитати лекцію про святих та юродивих. Серед слухачів вона зустрічає старого на ім’я Войтко. Письменниця поступово входить у Войткове життя і знайомиться з його братом. Вона стає ланкою між двома старими, для яких сенс життя – у двобої. Хто з братів проживе довше і не потішить іншого своєю смертю?

Надія Парфан, культуролог, співзасновник кінофестивалю «86», розповіла «Вікнам» про підготовку кінофільму до прокату на широких екранах України.

«Останній місяць тривав один безкінечний робочий день. Ми з кооперативом 86PROKAT у складі Ілька Гладштейна, Каті Поправки і Лєри Гуєвської взялись за дуже амбітне завдання: зробити так, щоб в українських кінотеатрах серед «термінаторів», «міньйонів» і «відтінків сірого» крутили пристойне українське кіно. З нормальними акторами, які говорять живою українською мовою, і, замість грати, — живуть на екрані. Мабуть, людям ззовні здасться: “а що тут такого”. Повірте моїм синцям під очима: це дуже тяжко. І в той же час — стратегічно важливо. Це один з найскладніших і найцікавіших професійних проектів в моєму житті. І результат: 68 екранів, 25 міст.

Далі — справа за глядачами. Голосуйте ногами і гривнями. В Києві «Брати. Остання сповідь» демонструють 14 кінотеатрів на обох берегах Дніпра».

«Вікна» зібрали відгуки глядачів у різних містах України.

Наталія Галань, головний редактор журналу «Сейвор», Київ:

“Це кіно-притча. Кіно про те, що кожен з нас всередині має. Склалось враження, що фільм потрібно ще не раз переглянути. Це той момент, коли в кіно ти смакуєш зміст. Не форму, не моду, а саме зміст. Що важливо — даний фільм позбавлений напускної гостроденності, “модності”. Але в будь-якому випадку він є непересічною культурною подією. Адже бути людиною нарешті стає модно”.

Юрій Франк, перекладач, Запоріжжя:

«Пішов вчора дивитися фільм «Брати», маючи від початку дуже скептичний настрій та скромні очікування (чогось банального та шароварно-поцріотичного), і був приємно здивований. Я не певен, чи це, насправді, кінцева «крапка» на українському поетичному кіно, як сказав один із глядачів після перегляду, і чи будуть далі режисери заходити в цю міфологію та естетику, але цей фільм в ній існує дуже органічно, немає жодного відчуття штучності та намагання реанімувати мертве. Там є, наприклад, тема сексуальності у дуже незвичному для мейнстріму ракурсі. Єдине, мені здалася дещо надуманою релігійна лінія, але може я чогось не «вкурив».

Аліна Семерякова, кіносценарист, Київ:

«Оце так я виглядаю, коли плачу від щастя. А так виглядає Вікторія Трофіменко, яка мене довела до катарсичної істерики за якихось дві години у темному залі кінотеатру «Київ». Таке зі мною було лише раз – після «Андрея Рубльова», якого подивилася ще студенткою у старому львівському кінотеатрі. Тоді я вийшла з кіно і не могла говорити. Мене трусило. Якесь оніміння одкровення. Більше такого не було ніколи.

І от нарешті – сьогодні. «Брати».

І Віка, яка зробила це неможливе, смішне, страшне, неймовірно прекрасне кіно.

Пішли титри. Зал плескав. Недовго і ошелешено. Потім всі побігли, буквально зірвалися і потекли на вулицю. «Братів» треба було пережити. Вискочити і хапати повітря. Голосно виплакати, викричати наодинці.

Повз кінотеатр пропливав вечірній Київ. І виглядав він дико, штучно, неприродно після Карпат там, у залі, після Войтка і Станіслава, і Ївги, і Наталки Половинки. Після цієї страшної оди до ненависті і любові.

6 років тому ми знімали на СТБ «У пошуках істини». Маленькі кумедні бюджети, ігри в щось хоч трохи схоже на кіно. Віка тоді сказала – я написала сценарій про двох братів. Хочу зняти повний метр. Мені потрібен всього мільйон євро. Ми ржали вголос. Це було нереально. А вона зняла.

Всі мріють написати і зняти велике кіно. Але дорога компромісів зваблива і позбавляє волі. А вона не встала.

Я не бачила жодного українського фільму такої щемної сили, крім, хіба що, «Тіней забутих предків» . Після «Братів» хочеться жити, помиритися з рідними, підставити щоку, пробачити ворогам, звільнитися, все покинути і піти, як Сковорода, з торбою по світу. А ще – таки дочекатися розквіту нашого нового кіно. Для мене воно народилось сьогодні.

…Дуже страшно йти на фільм того, кого любиш. Дуже страшно, що не сподобається. І невимовне щастя – коли кіно друга стає Подією.

Сходіть, поки йде. Неодмінно сходіть! Це треба дивитись тільки в кінотеатрі».

«Брати» стали першим українським фільмом, який відібрали водночас на три кінофестивалі класу «А» — в Індії, Шанхаї та Москві. На останньому він отримав нагороду кінокритиків і приз за найкращу жіночу роль, яку виконала львів’янка Наталка Половинка. Продюсерами стрічки є Ігор Савиченко та Максим Асадчий, які раніше працювали над фільмом «Поводир».

В Івано-Франківську прем’єрний показ фільму відбувся у неділю 27 вересня у кінотеатрі «Космос». Стрічку показуватимуть ще упродовж 28-30 вересня у трьох кінотеатрах «Космос», «Люм’єр» і «Кінобум».