Олег Руско: «Хлопці на воді і цигарках можуть жити тижнями, але вони мають відчувати надійний тил»

Днями калуські волонтери повернулися із зони АТО. За п’ять діб практично без сну калушани встигли побувати у бійців ДУКу, 79-ої і 72-ої бригад. Зазвичай на передову волонтери везуть техніку, авто й екіпірування, щоб полегшити суворі військові будні. Адже вони, каже волонтер Олег Руско, на 90% складаються із побуту і лише на 10% — із, власне, війни. Цього разу бійцям АТО відвезли безпілотник й автомобіль.
Переглядів: 1139
Олег Руско із керівником калуського Майдану, бійцем АТО Іваном Стратієнком

Нагадаємо, за кошти міського бюджету калуський підприємець Степан Скиба зібрав безпілотник, аналогам якого за параметрами «ціна-якість» в Україні не знайти. Минулого тижня його офіційно передали представникам «Правого сектору» у Калуші, а ті взялися доставити його на передову для бійців ДУКу, які, власне, і звернулися до міської ради із відповідним листом-клопотанням.

Минулого тижня калуські волонтери Тарас Магас, Олег Мазур та Олег Руско вирушили із передачею на Схід. Везли — не лише безпілотник для «Правого сектору», але й — автомобіль «Славута» для 79-ї бригади, метеостанцію на інші «дрібнички» — для 72-ї.

Дорогою, розповідає «Вікнам» Олег Руско, не обійшлося без пригоди. «Славута», яку волонтери мали передати калушанину Івану Баволяку із 79-ї бригади, виявилася «із характером», тому довелося кількасот кілометрів її тягнути на буксирі.

— З Калуша до Запорізької області машину транспортували вантажівкою, — каже волонтер. — А в Запоріжжі «Славута» буквально за декілька метрів «заглохла», тож, довелося брати її на буксир. Ми везли автомобіль для Івана Баволяка з 79-ї бригади. Хотіли знайти йому щось краще, але він «замовив» саме таке авто, бо воно — недороге і доступне в обслуговуванні.

До місця дислокації бази ДУКу калушани добралися успішно. Щоправда, добровольці місце знаходження тримають у таємниці, тож, координат не називали і виїхали зустрічати калушан за кількадесят кілометрів. У добровольчому корпусі калушанам допомогли із ремонтом автівки.

— На базі ДУКу нас зустрічав брат «Да Вінчі». Безпілотник з Калуша служитиме не лише цьому добровольчому батальйону, адже ДУК співпрацює із ЗСУ. Тож, даними розвідки користуватимуться і військові частини, які дислокуються поруч, — упевнений Олег Руско. 

Вдосвіта «дуківці» вирушили на бойове завдання, а калуські волонтери — далі у дорогу. Доїхали до 79-ї бригади і вже там військові впритул взялися за ремонт «Славути». Автомобіль поставили на ноги за лічені години.
«Славута» — не єдине авто, яке калуські волонтери передали у зону АТО. З весни 2014 року Олег Руско у спілці із іншими волонтерами передали військовим близько десятка автомобілів.

Калушанин каже: добровольчі батальйони — це, в основному, «легка кавалерія», тому замовляють позашляховики — для мобільності,  або звичайні легкові авто. 

— У зоні АТО власне війна становить приблизно 10% часу бійця, решта — це побут. І саме цей побут ми стараємося зробити для військових хоч трохи комфортнішим, — каже волонтер.


Олег Руско з Мерабом Концелідзе. Курахово, Донеччина, 2014 рік


Спочатку в АТО існував запит на броньовані автівки. Тому кілька із тих, що передали на Схід, для калуських волонтерів бронювали львів’яни. Однак, звичайний легковик не передбачений для військових потреб: броня його обтяжує і робить «неповоротким». Тому зараз автомобілі для військових — не бронюють.

— Для більшості бійців автомобіль потрібен не так для війни, як для щоденного використання: поїхати за харчами, за передачами. Навіть розвідка хоче «тихіші» автомобілі, — каже Олег Руско.

Автомобілі калуські волонтери привозять з-за кордону. Не розмитнюючи, ремонтують і відправляють на схід. Ціна одного легковика, у середньому, — 3 000 доларів.

— Зазвичай, ми не відслідковуємо долю автомобілів, які передаємо в АТО, — каже Олег Руско. — Всі розуміємо, що це — війна, і тут може трапитися всяке. Знаю лише, наприклад, що “Mitsubishi Pajero”, яке ми торік у жовтні передали для бійців 72-ї окремої гвардійської механізованої  бригади, ще й досі «бігає» хоча вже й потрапляла під обстріли.

АЗИ ВОЛОНТЕРСТВА

Волонтерська діяльність Олега Руска почалася ще до війни — з Майдану. Там Олег Руско не тільки допомагав матеріально, але — і сам неодноразово їздив до Києва. Зокрема, був на Майдані під час трагічних подій 18-20 лютого. 

Перша поїздка на Схід відбулася навесні минулого року — до Слов’янська. У той час ще ніхто не говорив про війну. Настрої населення кардинально різнилися від нинішніх.

— Вперше ми їхали — не знали ні ситуації, ні — як екіпіровані і забезпечені бійці АТО. Везли, що мали: форму, наколінники, — згадує Олег Руско. 

Згодом поїздки стали регулярними. Однак, дарма до зони АТО не їздять.

— Гнати машину за сотні кілометрів, щоб привезти «пєчєньки» і воду — нерозумно, — каже Олег Руско. — Краще ті гроші, які маємо, витратити на пальне, передати бійцям — і вони собі куплять, що потрібно.

На початку своєї волонтерської діяльності Олег Руско не співпрацював із жодним волонтерським штабом Калуша. Згодом — відправляли у зону АТО авто разом із Громадським координаційним центром Калущини.

— Було, що купували автомобілі, «запаковували» всім необхідним і відправляли в АТО. Громадських коштів я при цьому не використовував, адже маю фінансову можливість долучитися самотужки та залучати друзів і товаришів. Були й помилки, — визнає Олег Руско. — Зокрема, пробував із товаришами співпрацювати із єдиним волонтерським центром, який створили в Україні. Але після того, як отримали чимало нарікань від бійців про зловживання, перейшли, практично, лише до адресних допомог.

Щоразу калуські майстри та волонтери вдосконалюють свої знання та вміння. У місті не тільки ремонтують автомобілі для фронту, але й виготовляють «буржуйки».


ПРО ІНДУЛЬГЕНЦІЮ І МИРНЕ НЕБО НАД ГОЛОВОЮ

За півтора року, відколи займається волонтерською діяльністю, Олег Руско задумувався, щоб і собі піти воювати. І — зголосився до одного із добровольчих батальйонів. Але пробув недовго. Причина тому — суміш «політичних» та особистих факторів. Нині визнає: вояка із нього — не дуже. Він значно ефективніший, як волонтер:

— Я ніби купив собі у хлопців індульгенцію: вони — там, під кулями, на спеці чи холоді щодня стоять за те, щоб ми тут мали мирне небо над головою. Волонтерство — це той мінімум, який я можу для них зробити. І кожен має займатися тим, що йому більше вдається.

Там, на війні, каже Олег Руско, потрібні не лише берці і наколінники, а, більшою мірою, відчуття для бійців, що вони — потрібні і мають за плечима надійний тил.

— Там хлопці можуть на воді і цигарках жити тижнями. Але вони мусять знати, що стоять не дарма — що там, на мирному боці, є ті, хто їх підтримує. І коли до них приїжджаєш із передачами, так дякують, що стає не по собі.

ЧИМ СХОЖІ ДЕПУТАТ І ВОЛОНТЕР

Олег Руско вперше розповів про свою волонтерську діяльність, бо вважає: це не те, чим варто хизуватися. Однак, здобутий досвід планує реалізувати на користь громади, адже  очолив список «УКРОПу» до міської ради. Нагадаємо, у Калуші створили громадську ініціативу «Сила громади», яка підписала хартію про партнерство із міською організацією «УКРОПу». Саме на платформі «УКРОПу» велика частина громадських активістів та волонтерів Калуша балотуються до міської ради.

Згідно з домовленостями, перше місце списку віддали представнику «Правого сектору», а ті довірили його калуському волонтеру і підприємцю Олегові Руску. Це — перша проба Олега Руска як політика.

— Чому я йду у міську раду? Не так давно сам шукав відповідь на це питання. Точно не йду заробляти гроші. Моя фірма — «Колізей 2000» — спеціалізується на ремонті та прокладанні водо- і каналізаційних мереж та загально будівельними роботах. Наш стратегічний партнер — ТОВ «Карпатнафтохім», тож, фінансового інтересу у місті — не маю. Депутатська діяльність чимось схожа на волонтерську: багато віддачі і — відсутність матеріальної компенсації. Проте, міряти усе грошима не можна, — переконує калушанин.

Олег Руско каже: він не має упереджень щодо олігарха, із яким пов’язують політичну силу «УКРОП». Адже, свого часу бачив, як працює Дніпропетровська ОДА під орудою Ігоря Коломойського та Геннадія Корбана. 

— Я був на Дніпропетрвощині років п’ять тому і був торік. Різниця — разюча. На мій погляд, Дніпропетровська , Запорізька, Одеська області вистояли завдяки громаді і скоординованій роботі керівництва. Вони стали своєрідним буфером між всією Україною та зоною АТО. Нині Дніпропетровськ, Запоріжжя справді проукраїнські. Я пам’ятаю серпень минулого року, коли сотні бійців загинули в Іловайському котлі. Не менше потрапили й у полон. Кабінет Корбана тоді нагадував штаб Пентагону — десятки моніторів і постійні переговори щодо звільнення полонених. До Дніпропетровська постійно курсували «швидкі». Київ цього не відчув, — впевнений Олег Руско. 

Громадські активісти, які йдуть у міську раді на платформі «УКРОПу», наразі ще не визначилися із підтримкою кандидата на міського голову. Проте запевняють, що поважатимуть вибір, який зробить громада. Усі здорові ініціативи нового міського голови, спрямовані на розвиток громади, активісти готові підтримувати. Але новому міському голові водночас обіцяють і жорсткий контроль.