Згадати все ми вирішили у розмові із активним учасником усіх подій, народним депутатом двох скликань Євгеном Гірником.
— Пане Євгене, Майдан став переломним моментом для всієї України. Минулий рік не тільки об’єднав калушан, але й ідентифікував: хто ким є насправді. Попри те, що не отримали жодної підтримки з боку влади, калушани змогли самоорганізуватися, об’єднатися і вистояти. У місті засуджували поведінку міської влади загалом і міського голови Ігоря Насалика зокрема. Проте публічно про це практично не говорили. Спочатку — щоб не «розхитувати» ситуацію, а потім Ігор Насалик поїхав на Майдан і дорікати йому вже й не було чим. Минув майже рік. Якщо оглянутися назад, які висновки з тих подій має зробити для себе громада?
— Майдан — це унікальний приклад самоорганізації людей не лише в Києві, а й по всій Україні, що змусив цілий світ захоплюватися мужністю українців. Ми в цьому протистоянні перемогли, але знову справдився «закон революції», яку задумують генії, здійснюють фанатики, а плодами користуються відомо хто.
Я не погоджуюсь з тезою, що поведінка Ігоря Насалика в час революції не обговорювалась публічно: неодноразово на віче та щоденних сходинах лунали заклики до міського голови повернутися з «теплих країв», де він понад місяць перебував; неодноразово звучало публічне «ганьба!» і навіть поставало питання про його відставку. І на це були всі підстави, бо занадто явним був саботаж Майдану: навіть повернувшись до Калуша, Ігор Насалик пішов на контакт з регіональним очільником ОДА Василем Чудновим, якого «відставила» обласна рада. Ігор Насалик же привіз Чуднова до Калуша і влаштував публічну зустріч.
Громадським активістам понад три години довелось переконувати голову та міських депутатів проголосувати за невизнання антиконституційних Законів 16 січня. Були й інші приклади колабораціонізму з регіоналами.
Дводенне відвідування Ігорем Насаликом Майдану ніяк не вплинуло на ставлення більшості майданівців до його особи. Перемога Насалика на парламентських виборах зумовлена, насамперед, матеріальними факторами.
Революцію не можна облишити на півдорозі — як це трапилося із Помаранчевою революцією. На щастя, народилося громадянське суспільство, яке щодня бореться за втілення вимог Революції гідності. У Калуші це — Народна рада, Координаційна рада, штаба Майдану та інші неформальні об’єднання, які постійно контролюють владу і не дають їй дрімати. Хочеться більшої підтримки калуської громади цих ініціатив. Зрештою, без нашої участі нам ніхто нічого не подарує.
— Ви були одним із активістів, котрі створили рух проти необґрунтованого підняття у Калуші тарифу на воду. Можна сказати, що у місті тривала справжня боротьба між владою і громадою, адже інформаційна закритість у цьому питанні була просто безпрецедентною. Однак протистояння практично нічим не закінчилося: міська рада «заморозила» тариф, а Ігор Насалик пішов з міста, ставши народним депутатом. А тепер і калуська команда, яка підтримує провладного кандидата на посаду міського голову Калуша, й Ігор Насалик, який балотується на міського голову Івано-Франківська, ставлять собі у заслугу те, що «Калуш — єдине в Україні місто, яке не підняло тариф на воду». Отже, боротьба громади була даремною?
— Даремною не буває ніяка боротьба, опір завжди вигідніший за капітуляцію. Калуська громада в час тарифних протистоянь показала, що має честь і гідність. Щодо вихваляння влади з приводу непідняття тарифів — маю певну тривогу. Влада каже, що не підняла тарифів, але не обіцяє їх не піднімати після 25 жовтня. Щодо цього Народна рада має свої розрахунки й плани, щоб не допустити чергового «скачка тарифів».
Зрештою ми ставили питання стосовно всієї комунальної сфери, яка, згідно проголосованих поправок до законів, з 1 липня наступного року підлягає кардинальним реформам. Адже людям доведеться робити вибір між ОСББ, приватними ЖЕО чи іншими «конторами». До речі, одним із результатів громадських слухань є те, що діюча міська влада так і не впровадила заплановану «суцільну колективізацію» Калуша через «будинкові комітети» — без ремонту самих будинків. Новообраній владі треба дуже уважно проводити ці реформи, щоб люди мали вільний вибір. Фата-моргани у вигляді обіцяної Ігорем Насаликом безплатної комуналки, на жаль, не буде.
— Калуш цього року, як ніколи, стояв на порозі адміністративно-територіальної реформи, проте — не сталося. На думку Ігоря Насалика, це велика втрата для міста, адже, ті громади, які першими об’єдналися, матимуть фінансову підтримку з державного бюджету і — європейських фондів. Проти об’єднання активно виступили села, але, крім того, від ідеї були не в захопленні й громадські активісти Калуша. Чи не було це помилкою для Калуша? Бо, виходить, через суб’єктивне ставлення до особи Ігоря Насалика місто втратило шанс на якісні зміни…
— Громадські активісти, переважно, підтримують адміністративно-територіальну реформу як справді європейську ініціативу. Але — не у варіанті, запропонованому Ігорем Насаликом. Суб’єктивним був якраз його підхід. Але, законопроект про «калуський експеримент», який вніс Ігор Насалик, був настільки недосконалим, суперечив Конституції та багатьом законам України, що не вийшов за межі комітету і не став Законом України. І це добре, бо в пропонованому Насаликом варіанті калуська громада із самодостатньої ставала дотаційною. Натомість сільські голови логічно вирішили, що державну фінансову допомогу можуть освоїти самі, без «допомоги» Насалика і «великий колгосп» не відбувся.
Натомість, об’єднання міста з прилеглими селами на взаємовигідних умовах стоїть на порядку денному, але вирішуватиме його вже нова влада.
— Ви були народним депутатом двох скликань, працювали у бюджетному комітеті. Як можете оцінити ефективність роботи Ігоря Насалика як народного депутата?
— Можу дати дві оцінки: професійну і політичну. З професійної точки зору Ігор Насалик надзвичайно активний депутат, автор або співавтор 37-ми законопроектів, часто виступає на сесії і в ЗМІ, чим вигідно відрізняється від своїх попередніх скликань — коли прославився, в основному, рекордною кількістю переходів з фракції у фракцію, зокрема, побував і в фракцію Партії регіонів.
Щодо ефективності. Надзвичайно ефективною є його рекламно-інформаційна діяльність. Але з 37-ми законопроектів Законом став лише один і то у співавторстві з 10-ма іншими депутатами. Обіцяних інвестицій на калуські дороги не видно, розв’язання екологічних проблем міста загальмувалося, не зрушило з місця питання відновлення діяльності «Карпатнафтохіму» та санації «Оріани». Незрозумілим для мене є неголосування Ігорем Насаликом законопроекту №1201 щодо обов’язкового знання держслужбовцями державної мови. На жаль, він ніяк не пояснив таку свою позицію. Останні його обіцянки щодо швидкісного потягу Івано-Франківськ-Київ, попри привабливість цього проекту, без електрифікації залізниці в нашій області виглядають виборчим піаром на кшталт гідроелектростанції на Лімниці. Можливо, я надто прискіпливий, але звіту про свою депутатську діяльність Ігор Насалик наразі не надав. Зустрічається, переважно, з журналістами, а не з громадськістю. Тож, детальної інформації я не маю. Надіюсь вона буде.
— Ви є довіреною особою кандидата на міського голову Ігоря Очкура. Чому саме його? Чи потрібне Калушу перезавантаження влади, адже через два роки — знову вибори? Може, не варто змінювати коней на переправі?
— Переправою є кожні вибори, де люди змінюють або залишають не коней, а керманичів. Цієї осені я неодноразово чув від калушан побажання, щоб вибори відбувалися щороку — тоді Калуш скоріше стане європейським містом.
Майдан висунув нові принципи урядування: відкритість, чесність, прозорість, які є чужими для діючої в місті влади. Навпаки: вона розглядає Калуш як бізнес-майдан для свого збагачення. Щоб «жити по-новому», треба урядувати по-новому, чого не хоче і не вміє теперішня влада. Калуський Євромайдан визначився з кандидатурою людини, яка повинна стати лідером цих змін. Ним став один з лідерів Євромайдану Ігор Очкур, тому я дав згоду бути його довіреною особою.
Фактично, відбувається протистояння між ставлеником Української партії Ігорем Матвійчуком і представником Євромайдану Ігорем Очкуром. Усі інші кандидати на міського голову свідомо чи несвідомо є технічними кандидатами влади.
Я корінний калушанин, і вважаю що Калуш — не чиясь вотчина, яку Ігор Насалик хоче передати в спадок своєму наміснику, а громада вільних людей, що мають зробити усвідомлений вибір.
А через два роки побачимо. Надіюсь все буде добре.
— Дякую за розмову, Євгене Олексійовичу.
На правах реклами