Юрій Садовий: На Домбровському кар’єрі гексахлорбензолу було мізер — може, “тачка”

Наприкінці 2013 року з Калуша перестали вивозити гексахлорбензол. А вже невдовзі гримнув скандал. Фірма, яка вивозила отруту, виявилася недобросовісною: з Калуша забирала більше не ГХБ, а звичайного грунту та будівельного сміття. На полігоні зараз — “бардак” і аж зашкалює від отрути. А владі — хоч би що: фірма майже повністю відсудила у держави недоплачене. Що робити далі із полігоном і чи будуть взагалі там щось робити — невідомо. А все можна було вирішити значно дешевше й ефективніше.

— Гексахлорбензол — не газ і не радіоактивна речовина. Для людей та навколишнього середовища він стає небезпечним тільки тоді, коли потрапляє у грунтові води. Потенційне забруднення грунтових вод — ось та небезпека, яку “таїв” у собі полігон (враховуючи, зокрема, як недбало свого часу захоронювали ГХБ. — Авт.). Отрута могла би ще сотні років лежати у землі і нікому не завдавати шкоди. Потрібно було лише надійно ізолювати цю ділянку від впливу грунтових вод й атмосферних опадів. При сучасних технологіях це — цілком реальне завдання. Ще до початку вивезення ГХБ з Калуша було запропоновано створити довкола полігону водонепроникну капсулу. Це було б значно ефективніше і мінімум у 30 разів дешевше, — переконаний заступник директора ДНДІ галургії Юрій Садовий.

Але, вочевидь, такий дешевий варіант не влаштовував розпорядників коштів, передбачених на вирішення екологічних проблем Калуша. Адже, коли гексахлорбензол на  полігоні закінчився, його почали “вивозити” з Домбровського кар’єру, де, каже Юрій Садовий, отрути було мізер — може, “тачка”.

— Масштаби “робіт” підігнали під фінансування, — впевнений науковець.

Зараз ті, хто здійснював науковий супровід авантюри із вивезення ГХБ, прийшли до первісного варіанту — створення водонепроникного шару навколо полігону. Але чи цікавитиме тепер цей проект державу — невідомо.

Тож, від бюджетних мільйонів калушанам й на трохи не полегшало. Тим більше, що про найскладніші проблеми Калуша та прилеглих сіл — просідання та провалювання земної поверхні над шахтними полями, а також стрімке затоплення Домбровського кар’єру і засолонення водоносного горизонту (яке відбувається під впливом хвостосховищ, відвалів, витіснення розсолів із затоплених шахтних виробіток. — Авт.) — усі, схоже, просто забули.

Про те, що рівень розсолів Домбровського кар’єру вже за рік-два сягне водоносного горизонту, говорять уже давно. Після цього водоносний горизонт і джерела питної води у Калуші будуть втрачені назавжди. Однак тішити себе ілюзіями про те, що у запасі ще, як мінімум, рік, не варто. На думку Юрія Садового, Калуш уже пройшов точку неповернення

— Рівень розсолів у кар’єрі не може зменшитися апріорі — з огляду хоча б на кліматичні умови регіону, — каже Юрій Садовий. — За межами кар’єру розташовані відвали, де колись звозили низькосортну руду, відходи з усього міста та виробничі відходи, не виключено — що і шкідливі. Цей “коктейль” під впливом опадів постійно вимивається і виноситься у водоносний горизонт. Раніше ті засолені води потрапляли до кар’єру, і це для кар’єру частково було позитивом, адже вони зменшували агресивність прісних вод до розчинення гірничого масиву. А тепер ці води відновлюють рух у напрямку міста і міського водозабору зокрема. Від цього “потерпає” водоносний горизонт. Коли він засолониться, то, практично, назавжди. Зрештою, засолення водоносного горизонту відбувається вже десятки років. Зі зростанням рівня розсолів у кар’єрі цей процес стане інтенсивнішим. Зараз ця маса ще частково “стягується” у кар’єр, а потім буде рухатися на місто. Варто розуміти, що підвищення вмісту солей у грунтових водах інтенсифікує процес корозії, тобто, швидше будуть руйнуватися мережі, фундаменти будівель.

Вирішення проблеми кар’єру Юрій Садовий бачить у двох напрямках: по-перше, створення водонепроникної “стіни в грунті” по периметру кар’єру і, можливо, відвалів паралельно потрібно розпочинати роботи з переробки розсолів. Нагадаємо, італійська фірма WOMM заявила бажання займатися переробкою розсолів Домбровського кар’єру.

— Італійці підписали меморандуми про співпрацю вже з п’ятьма головами ОДА і двома чи трьома прем’єр-міністрами. Однак, справа з місця не зрушилася. Інвестори вже практично опустили руки, а проект з кожною хвилиною стає все менш реалістичним, — каже Юрій Садовий.

У вирішенні екологічних проблем міська влада утримує пасивну позицію, вважає Юрій Садовий. І цим скористалися “спритники”, які, прикриваючись посадами і міжнародними конвенціями, змогли добре нагріти руки на калуських екологічних проблемах. А місту від того — чергове “корито”.

Між тим, місто могло б мати зовсім іншу перспективу. Наприклад, польський художник Фелікс Міхал Вигживальський бачив Калуш зовсім іншим - процвітаючим. Його картини із зображенням Калуша Юрій Садовий знайшов у львівському архіві.

Юрій Садовий ніколи для себе не приміряв посади у владі чи партіях. “Мій дід дотримувався думки: якщо хочеш щось зробити для країни, то зробиш це без партії. Такої ж думки був і мій батько”, — каже Юрій Садовий. Але політика його таки “знайшла”: науковець йде до міської ради у списках політичної партії “УКРОП”. Він — кандидат по округу № 8 де розташований інститут ДНДІ галургії і де науковець провів понад два десятиліття за науковою діяльністю. Юрій Садовий переконаний: “глибше” за нього округ не знає ніхто:

— Мені неодноразово пропонували місце у списках партій, але я відмовлявся.  У списках “УКРОПу” до міської ради йдуть люди, яким я довіряю, яких знаю ще з Євромайдану і реально бачив, що вони жертвували своїми власними інтересами, часом, здоров’ям, коштами і далі продовжують це робити. Спочатку я планував підтримувати їх на експертному рівні — надавати консультації у питаннях екології, допомагати розібратися із проблемами. Однак, вони мене таки переконали.

Науковець впевнений: реальне вирішення екологічних проблем міста не потрібне нікому, крім калушан.