На День міста Аліна Грищишин пропонувала землякам смачні пряники з емблемою Калуша Аліна Грищишин народилася і виросла у Калуші у 1984 році. Навчалася в школі №3 (1990-2000 рр). Закінчила Тернопільську академію народного господарства, де отримала вищу освіту і спеціальність — банківська справа.
— Я мама двох синочків. І я дуже цим пишаюся, — розповіла про себе Аліна. — З 2008 року працюю в кредитній спілці. Вже маючи професію, завжди прагнула творити якусь красу. Мені завжди була і є дуже до вподоби робота дизайнера-флориста. Я також займалася ікебаною, цукерковими композиціями та квітами з дитячого одягу.
На запитання, коли почала пекти, Аліна згадала дитинство. Каже, що кулінарному мистецтву її навчала найближча людина — мама. Від мами і почерпнула натхнення для своєї власної справи.
— Випічкою у нас займається моя мама, у нас завжди є щось смачненьке. Вперше я тримала в руках пряники перед Новим роком: це були пряничні іграшки на ялинку, подаровані мамою. Вони були надзвичайної краси і дуже смачні. У квітні 2015 року натрапила в інтернеті на фото пасхальних пряників. Вирішили спробувати. До Пасхи ще було трохи часу і я почала пряникувати. Перші мої вирубки для пряників — це баранчик, писанка і зайчик, зроблені чоловіком. На паску всі люди пекли паски, а я цілий тиждень — пряники, було багато замовлень. Сказати, що я була рада, — це нічого не сказати.
— Аліно, яким був перший пряник?
— Мої перші пряники були зовсім не ідеальні, зате дуже смачні, і взагалі не схожі на теперішні.
— Як кулінарія змінила твоє життя?
— Я займаюся тим, до чого лежить моя душа. Я просинаюся з пряниками і день мій закінчується також пряниками. Вони змінили не тільки моє життя, але і життя моєї сім’ї. У нас кожен відповідає за свій процес.
— Які комбінації продуктів є твоїм винаходом?
— Взагалі пряники є медово-імбирні, тобто з додаванням класичних складників. Я додавала і мигдаль, грецькі горіхи, апельсинову цедру. Поєднання на мою думку дуже хороше, як і смак.
— Аліно, ти двічі мама, маєш професію. Де знаходиш в собі сили для постійного розвитку?
— Моїм принципом до самовдосконалення є ніколи не припиняти вчитися. Я впевнена, що не досконало роблю свою роботу. Адже світ не стоїть на одному місці. Він безперервно розвивається. Я знаю людей, які роблять це набагато краще, ніж я. І я хочу вміти те, що вміють вони. А ще я поставила собі мету, яка дуже мене надихає і здається нездійсненною. І я щодня наближаюся до її реалізації.
— Твоя улюблена пора року і продукти, пов’язані із нею?
— Моя улюблена пора року — осінь. Люблю гарбузи, роблю гарбузово-морквяний фреш. Цього року вперше зробила гарбузове варення.
Аліна нещодавно створила сторінку у соцмережі “Facebook” під назвою “Алінині пряники”. Тут можна зробити замовлення солодощів до свята, ювілею, визначної дати чи просто у подарунок. Наприклад, батьки п’ятикласників однієї зі шкіл замовили подарункові пряники для педагогів до дня Вчителя. Відгуки — захоплені: мовляв, і пораділи, і посвяткували.
— Мені дуже подобаються пряники тематичні, бо саме через них можна передати всю важливість події, вони можуть бути і неповторними, і навіть дуже індивідуальними, — наголошує Аліна Грищишин.
А от замовлення для майстрині всі однаково цікаві, які б не були пряники: дитячі, весільні чи ювілейні. В будь-якому разі, Аліна старається, щоб були задоволеними усі, в першу чергу — клієнт.
— Було замовлення на день народження і я вже саме займалась розписом пряників, як замовниця змінила тематику. І довелось терміново робити форми і знову випікати. Всі замовлення по-особливому цікаві, адже я роблю для різних людей, і кожен раз по-новому хвилююся, щоб сподобалося.
Першим “дегустатором” Аліниних пряників є її чоловік, бо діти, за словами майстрині, вже досхочу насмакувалися і не їдять пряників. Кулінаром, який є для неї вчителем, вважає свою маму.
— Ми завжди все робимо разом, і я теоретично все знаю. Вона завжди тішить нас своєю випічкою.
— З інтернету можна дізнатися, що твої пряники нещодавно куштували навіть за кордоном...
— Моя мама саме зараз відвідує друзів у Чехії. Хоч їх пряниками не здивуєш (мають свої “перники”), але українських, а саме — калуських, пряників ще не куштували. Я надіюсь, що їм сподобались. Там у них — випічка pernіkiv (пряників) — це національна традиція. Також мої пряники вже були в Іспанії та Німеччині.
— Чи пригадуєш відгуки на свої роботи? Може, тобі дарували щось у відповідь?
— Поганих відгуків ще не було, і це вже добре. А скільки людей, стільки думок. Я критику приймаю до уваги, і виправляюся. А найкращий подарунок — це фотофідбек від замовника моєї роботи.
А от на запитання, кулінарія якої країни їй найбільше подобається, Аліна проявила справжній патріотизм, і запевнила, що найбільше люблю українську кухню,а ще закарпатську — бограч та банош.
ДО ТЕМИ
Про пряники знали ще в Стародавньому Єгипті
Пряник — кондитерський виріб, солодке печиво з використанням борошна жита та домішками меду, патоки, цукрового сиропу і прянощів. Назва походить від домішок прянощів.
Поява пряника тісно пов’язана з розповсюдженням вирощування жита та випіканням хліба. Про печиво з медом (прадавні пряники) знали вже в Стародавньому Єгипті. У Стародавньому Римі їх називали “panus mellitus”: їх і випікали з медом. На теренах Київської Русі їх називали “медовим хлібом”, який відомий з 9 століття. В цей хліб додавали рослинні соки, подрібнене коріння, а потім і прянощі, які завозили з країн Близького Сходу і навіть Індії.
В Західній Європі відомі центри виготовлення пряників в містах Торунь (Польща), Пардубіце (Чехія), Нюрнберг (Баварія, Німеччина) тощо.
