Переїзд з маленького українського села в китайський мегаполіс вимагав від Ніни справжньої самовіддачі Ніна народилася у творчій сім’ї. Любов до танцю дівчині прищепила мама — вчитель фізичної культури і керівник зразкового аматорського колективу села Студінка “Світанок”, у якому і почалося творче життя дівчини.
— Мій дебют відбувся у чотири роки на сцені будинку культури в Студінці. Окрім танців, мені дуже подобалася інструментальна музика, тому з першого класу я навчалася у музичній школі в класі фортепіано. Після закінчення Студінської ЗОШ постала перед вибором, куди ж мені далі вступати: у музичне училище чи хореографічний коледж. Мама дуже хотіла, аби я обрала музучилище, але я підтримала традицію сім’ї і вступила до Дніпропетровського коледжу культури і мистецтв на кафедру хореографії, — розповіла ”Вікнам” Ніна Афанасьєва.
Опинившись у 16 років за тисячу кілометрів від рідного дому, Ніна твердо знала, чого вона хоче досягнути. І хоча зараз у моді сучасна хореографія, дівчина обрала народну, аби підтримати культуру України.
— Коли я приїхала в Дніпропетровськ — почалося самостійне доросле життя. Тут ти уже сама за себе відповідаєш, якщо надієшся — то тільки на себе, бо рідні можуть підтримати хіба що по телефону. Я знала: як би важко мені не було — ніхто за мене цього не зробить.
Разом із ансамблем “Горицвіт” Ніна часто брала участь у різноманітних конкурсах.
— Наш ансамбль брав участь в обласному конкурсі народного танцю, у фестивалях, які проводились у Дніпропетровську, Києві, виступали на благодійних концертах. Найважливішим був конкурс народного танцю імені Павла Вірського, де “Горицвіт” продемонстрував високий рівень хореографії.
Після закінчення коледжу танцюристка з Калущини зрозуміла: диплом — не основне. Тому для самореалізації обрала не продовження навчання у вузі, а — здобуття цінного життєвого і професійного досвіду.
— Я знала, що хочу жити з мистецтвом. Мрія побачити світ, заглянути за межі рідної країни, навчитись чогось нового, відкрити це нове для себе не покидала мене.
Улітку минулого року Ніна не відпочивала. Виснажливі тренування, роздуми про майбутнє, хвилювання… Та дівчина зважилася здійснити свою мрію. І недарма: ім’я танцюристки опинилося в списку щасливчиків, які пройшли відбір до XINJIANG GRAND THEATRE — Сіндзянського Великого театру. Ніна Афанасьєва вже рік перебуває на півночі Китаю в місті Чанджи.
— Яке б я рішення не прийняла, знала, що мене завжди підтримуватимуть найдорожчі мені люди. У Києві проводився кастинг, на який з’їжджалися танцівники з різних міст України. Кожен показував свій талант у різних стилях хореографії. Київ, Одеса, Харків, Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Черкаси, Івано-Франківськ, Бердянськ, Кременчук — нас об’єднала одна мрія. Зараз ми працюємо у XINJIANG GRAND THEATRE — Сіндзянському Великому театрі. З нами також виступають артисти з Росії, Грузії, Франції, Казахстану. У цілому, в театрі є понад 250 артистів з різних куточків планети.
Над шоу, які виконують артисти театру, працюють режисери, хореографи-постановники, костюмери, візажисти і — танцівники.
— Китай — дуже розвинута країна. Тут є все, що тільки забажаєш. Більшу частину свого життя китайці віддають роботі. Мене вразив сам театр, грандіозна сцена, декорації і спецефекти. Тут працюється із задоволенням.
Оскільки працювати Ніні доводиться в інтернаціональному колективі — дівчина поволі опановує іноземні мови. Артистам театру перекладають із китайської на російську. Але на репетиціях, де часу на переклад немає, — танцівники порозумілися завдяки жестам та англійській.
— Ми не тільки спілкуємось з іноземцями, ми з ними танцюємо на одній сцені, проводимо тренування в одному залі, допомагаємо один одному. Коли ми тільки приїхали, то нічого не знали і не розуміли по-китайськи. Ця мова видавалася нам дивною і важко сприймалась на слух. З нами досі працюють китайські перекладачі. Однак за цей період ми вже й самі знаємо і розуміємо деякі слова і фрази китайською.
Китай славиться не лише інноваційними технологіями чи складною мовою, але й — специфічною кухнею. Ніна розповідає, що китайська їжа точно припаде до смаку тим, хто полюбляє гостре, солене і перчене. Родзинкою Китаю є також суші. Приміром, тут можна спробувати суші в шоколаді.
— Ми готуємо собі ту їжу, яка нам до смаку. Насправді, не кожен може їсти китайські страви: вони дуже-дуже гострі. Пересолений український борщ чи пересмажена перчена картопля — це для Китаю нічого не значить. Якщо чесно, ми вже сумуємо за українськими стравами, приготованими на домашній кухні.
Між Україною та Китаєм різниця у часі становить шість годин. Спершу було тяжко звикнути до графіку роботи, але зараз це стало нормою. Нова країна, нові знайомства, улюблена робота, насичений графік — нудьгувати Ніна не мала як. Утім, коли таки випадала вільна годинка, дівчина часу не гаяла.
— У вільний час ми стараємось не сидіти вдома, гуляємо містом, шопінгуємо крамницями, де на кожному кроці цікаві та необхідні речі. Інколи у вихідний просто п’ємо чай і переглядаємо улюблені фільми.
Переїзд з маленького українського села в китайський мегаполіс вимагав від Ніни справжньої самовіддачі. Та дівчина успішно впоралася із викликами. Танцівниця запевняє: повільний ритм життя — не для неї.
— Мені потрібно завжди рухатись вперед, учитись, розвиватись. Звісно, де б я не була і як добре мені б не було, я сумую за рідним домом, за сім’єю і дорогими мені людьми.
Новорічні і Різдвяні свята Ніна хоче провести з друзями і родиною, тож, танцівниця зробить найкращий новорічний подарунок рідним — приїде додому.
Плани на майбутнє Ніна Афанасьєва воліє не розкривати, але обіцяє, що яких би вершин вона не досягнула — зупинятися не буде. Танці — це не просто улюблена робота, це — життя.
— Мені не тільки подобається танець — я цим живу. Я отримую задоволення від сцени, від глядачів, яким дарую своє мистецтво, від бурхливих оплесків. Із кожним виступом на сцені забуваєш про всі проблеми і негаразди, а просто танцюєш з посмішкою. Робіть ту роботу, яку ви любите більше всього, і це обов’язково приведе вас до успіху.
