Богдан Томенчук: А пишу я, здебільшого, на серветках за кавою

Богдан Томенчук добре знаний на Прикарпатті: і як директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти, і – як поет. Нещодавно світ побачила вже четверта книга Богдана Томенчука “Сезон ненаписаних віршів”, яку автор презентував і в Калуші.
Переглядів: 771
Калуш Богдан Томенчук вважає авангардним. І хоча приїжджати до Калуша доводиться хіба що по роботі, тут завжди знаходять

Богдан Томенчук народився за “два кроки” від Коломиї — в покутському селі Ценява. Укупі з двома братами загартовував характер ще з дитинства, а крім хлопчачих розваг — зачитувався книгами.

— Дитинство — корови, пасовисько, футбол влітку, хокей на ставку — взимку. І книжки, книжки… Зимовими і літніми вечорами, ночами — до ранку. Два брати, жорстке виховання, працьовиті і по-своєму люблячі тато з мамою. Головне правило для чоловічого становлення — не бити нижче пояса і не лизати нижче пояса.

І школу, і фізико-математичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту Богдан Томенчук закінчив із відзнакою. Працю учителя завжди вважав святою, тому із вибором професії не вагався.

— Чому фізмат? А хоч би тому, що закінчив його з відзнакою. Волею недоречного випадку не пішов в аспірантуру. Чому педагогіка? Дотепер вважаю вчительську працю — святою і, на жаль, защораз упослідженішою. Прикро, але жодний український владець нічого не робить для того, аби сказати за Бісмарком: “Вас переміг український вчитель...”

Богдан Томенчук попрацював у різних галузях освіти: і директором школи, і начальником управління освіти Івано-Франківського облвиконкому, і завідувачем відділу освіти Коломийської РДА. Наразі очолює Івано-Франківський регіональний центр оцінювання якості освіти, який обслуговує не лише нашу область, але й Тернопільську, Закарпатську і Чернівецьку. Українська освіта має чимало недоліків. Але є й перші ластівки змін, серед яких Богдан Томенчук відзначає Калуську гімназію.

— Українській освіті бракує Вчителя, і ще більше бракує Учня. Обох — вмотивованих, жадібних по-доброму до успіху. Калуська гімназія — ластівка, котрій під силу політ, але погоду зробити на цім побережжі проблем...

На початку вересня цього року в домі директора Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти Богдана Томенчука та його сина правоохоронці зі столиці проводили обшук. Вони намагалися знайти документи-докази, які б підтверджували втручання в систему ЗНО-2015. Напередодні обшукували також і Центр. Однак слідчі нічого не виявили. Богдан Томенчук пригадує ці події неохоче. Про те, кому ж були вигідні обшуки, воліє не дискутувати.

— Наш Центр був ключовим у системі ЗНО. Так вийшло, що ми зробили те, що іншим було не під силу. Ми єдині створили програмно-апаратний комплекс, здатний опрацьовувати і зберігати необхідні масиви інформації. Після підозр стосовно Українського Центру прийшла і наша черга на “дегустацію” з чаші терпіння. Не знайшли нічого, що шукали — не знаю. На гарячих конях глину місять. Такі ми вже є, українці.

Здобутки франківського Центру в удосконаленні та просуванні системи ЗНО важко переоцінити. Проблем та загроз існує чимало. Передусім – йдеться про тих, хто складає тести. Їх в Україні менше, ніж півтисячі. Платня у них мізерна, а спокус – багато. Однак ентузіастам, серед яких і Богдан Томенчук, поки що вдається налагоджувати процес.

— Триває пошук, системі без року тиждень. ЗНО є суцільною новацією для її безпосередніх учасників... Чи виправдало воно себе? Безумовно. Бог не зазирав ні в кишеню, ні в паспорт до тата з мамою, коли вони зачинали нове життя. Він просто роздавав таланти. І не дати їм дороги у життя — то і гріх, і марнотратство суспільне водночас...

Щорічні результати ЗНО практично такі ж самі щороку. “Двохсотбальників” небагато, але всі вони — безумовні таланти. Саме завдяки системі ЗНО коломийська випускниця Ольга Мацюк, якій вчителька “зрізала” золоту медаль, зуміла довести свій високий рівень знань. Вона склала три тести на 198 балів і вище. Калушани за підсумками ЗНО теж не пасуть задніх, зазначає Томенчук.

— Таланти були, є і будуть всюди. Говорити про якісь географічно-адміністративні закономірності просто непрофесійно, хоч інколи й патріотично. І прикарпатці, і калушани зокрема, мають чим гордитися і гоноруватися. Але ще більше є над чим працювати. Добра слава калуських гімназистів — це не тільки добрий геній Дмитра Бахматюка. Це — цілий комплекс передумов: від традицій до реалій.

Ф-96. АЕЛІТА

Я навмисне до тебе грубив,
І ходив, як розхристаний вітер.
І твій профіль на пАртах різьбив
Там, де всім вистачало трьох літер...
Ти ж не знала, що ти — неземна.
Як волошка з небесного жита.
Пам’ятаєш, хтось в класний журнал
Проти тебе вписав — ”Аеліта”.
Пригадала?То було “НП”,
Неподобство, шукали зухвальця.
А то я не хотів, щоб тебе
Цифри міряли — і постарався.
А відтак поїзди, поїзди
У зачовганість душ і вокзалів.
Затиралися наші сліди,
Як усміхнені наші печалі ...
Нам літА виставляють “НБ”,
Жаль, що між епітафій на плитах,
Небо далі таке голубе,
Бо ти в ньому тепер, Аеліто...

МАТЕМАТИК-ПОЕТ

І хоча за фахом Богдан Томенчук математик, ще одна сфера його зацікавлень — література. Мабуть, під впливом прочитаних книг або ж від надміру емоцій свій перший вірш прикарпатець написав ще у 10 класі. Але закінчення додав уже в зрілому віці.
Історію, яка в основі вірша, Богдан Томенчук розповідати не береться. Каже, що деталей не потрібно, “там же дідько ховається”

— Вірші не надаються до деталізацій, вони ніколи не є репортажем, а швидше спогадом про можливе. Є сутності, котрі словом передати неможливо, принаймні мені. Небо диктує, я просто переповідаю...

Перша книга поета під назвою „На паперті душі” вийшла ще 1993 року. Останню — “Сезон ненаписаних віршів” — презентували кілька тижнів тому. Зараз до друку готується уже п’яте творіння Богдана Томенчука. Однак мотиви його творчості незмінні: людина, її світ і її біль.

— “Сезон ненаписаних віршів” — то ностальгія за кожним подихом, котрий не встиг стати словом... Мотиви? Світ. Жінка. Істина. Війна. Підлість. Святість. Суть і метушня житейська.

Назва книги — має реальне підгрунтя, оскільки вірші поет не записував, а начитував і зберігав на гаджеті. Частину “відпускав” у соцмережі. Звідси і “ненаписані вірші”. Обшуки та вилучення техніки спонукали Богдана Томенчука зберегти свою поезію. До нової збірки ввійшли його твори останніх двох років.

— Мережа не тільки продукує несмак, а й дає можливість проявитись Справжньому. Це — прекрасний майданчик, що компенсує, але не замінює паперову книжку. Свіжий приклад: всі кошти від розповсюдженя книжки “Сезон ненаписаних віршів” підуть у видавництво “Дискурсус” на підтримку видання майбутніх книжок молодих талановитих авторів. Так починається фінансова естафета “Від слова до слова”. А пишу я, здебільшого, на серветках за кавою.

Наступна книга, додає Богдан Томенчук, не надто відрізнятиметься від попередніх.

— Книжка буде про те ж, про що й попередні. Людству несила творити нові теми. Хіба що нові інтерпретації. І їх завжди стільки ж, скільки й людей.

ПОЕТ І КАЛУШ

“Сезон ненаписаних віршів” завітав і до Калуша. Презентація книги проходила в ресторані “Вежа” — при свічках і за келихами вина. Богдан Томенчук також познайомив калушан із франківським бардом Ігорем Гриником, що поставив вірші поета на музику.

— Я зустрівся з друзями, ми подивилися один одному в очі, потиснули руки, відчули, що не самотні в цьому всесвіті, названому Україною, зрештою “сто грам кави” теж своє роблять. У мене з Калушем багатенько світлого, доброго, переконливого. Тому музика, слово, щирість — то синоніми того вечора. І ще я радий, що зміг познайомити калушан з талановитим бардом Ігорем Гриником та його піснями на мої тексти. До речі, в Калуші, здається, готують до випуску його диск... І ще — сам вечір однозачно не відбувся б без наполегливості сестер Наталії та Оксани Табачук, їхніх друзів-спонсорів, Лесі Піцик та творчого колективу “Легенда”.

Місто Калуш Богдан Томенчук вважає авангардним. І хоча приїжджати до Калуша доводиться хіба що по роботі, тут завжди знаходяться друзі та однодумці.

— В Калуші особливо чітко розумієш, що провінція — то поняття далеко не географічне. Калуш — то не тільки хімія, не тільки бізнес чи патріотичний порив. Калуш — це традиція й авангард, це Анатолій Онишко, Юрко Іздрик, Василь Ганущак, Ігор Гаврилюк, Дмитро Бахматюк, і все, що вони уособлюють...


Богдан Томенчук з акторами калуського народного театру “Легенда”


Не оминули Богдана Томенчука і цьогорічні місцеві вибори. Але управлінець та поет від участі у політичному житті відмовився.

— Дуже поважні представники дуже поважних політсил пропонували чільні місця у списку. Чому відмовився? Не дуже хотілося політизувати одну загальновідому ситуацію. Думаю, що, відмовившись, помилився. Але не жалію.

Днями вийшла фототрилогія про Майдан із рядками поезії Богдана Томенчука. І хоча брати безпосередню участь прикарпатцеві не вдалося через організацію ЗНО, він організовував допомогу на місці, а ще — писав про наболіле по “гарячих слідах”. Рядки віршів Томенчука стали загальновідомими.

—  Майдан співпав з дуже відповідальною частиною процесів ЗНО — реєстрацією учасників. Від нашого Центру залежала тоді всеукраїнська система ЗНО, тому, зціпивши порив, організовував справу на місці та вахтову участь наших хлопців у київських подіях. Ми вірили у перемогу, а проваливши реєстрацію, могли провалити перше ЗНО в постмайданній Україні. Писав і друкував про наболіле по гарячих слідах — “Життя в епоху перемін — гаси камін, пали Кабмін”. Світами ще тоді пішов вірш “Я знаю, Боже, так казати гріх, та видно по трибунах і екранах — не в тих стріляли снайпери, не в тих, на гнівом переповнених Майданах”. На днях вийшла прекрасна фототрилогія про Майдан. Ці рядки там є. В майданному січні провів багатолюдний вечір-набат, всі зібрані кошти пішли на допомогу пораненим.

Революція дала поштовх до змін. Але вони болісні і ще тривають. Тому боротися слід не лише із зовнішнім ворогом, але — із ворогом у собі.

— Ми перемогли Януковича над собою, але з Януковичем в собі воювати будемо ще довго. Всі вже переконалися, що навіть пролита кров не є запорукою перемоги. Тому не скоро зможемо самі собі відповісти на питання: “Ти вмів вмирати, щоб перемогти. Коли вже переможеш, аби жити?”