В Україні поки що нема такої сильної культури сприйняття та споживання неформатної музики як, наприклад, у Європі, каже — Олександре, ти родом з Одеси, кілька років жив у Києві, тепер мешкаєш в Калуші, причому вперше опинився тут випадково. Чи пам’ятаєш свої перші враження від цього міста? Наприклад, у мене, коли я повертаюся з Києва, виникає відчуття, що час тут застиг.
— Це мiсто дуже вразило, найбільше вразили люди, їхнє відношення до музики та гостинність. Я навіть не міг уявити, що у такому маленькому місті можуть бути такі люди. Скоріше за все це було пов’язано зі стереотипом, що у маленьких містах люди не настільки розвинені, як у великих. Але я дуже радий, що помилився.
— Один мій знайомий письменник втік зі столиці до Ужгорода, бо там спокійніше і можна більше приділити часу письму. А що тобі дає спокій Калуша? Ти би хотів залишитися тут назавжди?
— Я мандрівник по життю, тому я не впевнений, що залишусь тут назавжди, але зараз мені дуже тут подобається: маленьке місто, нема куди поспішати, приємні люди, добрі друзі, гори поблизу, кар’єр. Я трохи втомився від шумного великого Києва, тому Калуш для мене як лікувальний бальзам.
— Розкажи історію створення гурту Light Dreams? Як виникла ідея змішувати електронну музику зі звучанням живих інструментів?
— Ідея народилась ще у далекому 2005-ому. Але на той час не було анi потрібних знань, ані потрібного обладнання для того, щоби творити. Тому часом створення проекту Light Dreams можно вважати 2013 рiк, коли вже були готові деякі треки та сформований перший склад музикантів. Я завжди хотів грати інструментальну музику з різними електронними звучками, тому створення такого проекту як Light Dreams цілком закономірне.
— Light Dreams чули в Естонії, Литві, Латвії, Польщі та інших країнах. А як щодо України? Чи відрізняється сприйняття музики в стилі Downtempo тут і за кордоном?
— Звісно, відрізняється. В Україні поки що нема такої сильної культури сприйняття та споживання неформатної музики як, наприклад, у Європі. Але поволі ситуація змінюється: з’являється більше електронних музикантів, що грають неформатну музику, а з ними з’являються і слухачі, кількість яких поступово зростає. І це дуже добре.
— Часто-густо українські гурти відомі в Європі, зате тут про них практично не знають. Хто винен і що робити?
— Як я вже казав, у нас ще не достатньо розвинена культура споживання нашої вітчизняної музики. Люди звикли звертати увагу на вже відомі імена та бренди, тому й у клубах, пабах та концертних майданчиках частіше можна почути кавер-бенди, аніж вітчизняні авторські гурти. Але я сподіваюсь, що вже через 3-5 років ситуація буде краща.
— Чи траплялися на гастролях казуси і дотепні випадки, адже не завжди усе проходить так, як заплановано чи очікуєш? І як ти як творча людина ставишся до планів та режимів?
— Не можу пригадати якихось казусів, все проходить більш-менш однаково. Але зараз, коли вже ми почали грати з живими барабанами, виступи стали більш динамічними.
Щодо планів та режимів, можу сказати, що життя кожного музиканта в більшості складаються саме з них: репетиції, записи, планування виступів, потім самі виступи-роз’їзди. Все достатньо банально та рутинно (Посміхається. — Авт.).
— Тернополяни після виступу Light Dreams в “Козі” назвали вашу музику “гіпнотичною”. Ти, як виконавець, відчуваєш цю гіпнотичну дію? Як досягається такий ефект?
— Музика Light Dreams дуже атмосферна, тому i впливає на людей, мов космоc. Ми використовуємо багато різних ефектів та специфічно-гіпнотичних звуків, тому людина, котра слухає нашу музику, просто поринає у такий собі простір легких спогадів і мрій.
— Окрім участі в проекті Light Dreams, ти виступаєш в складі Kelush & the Bastards. Downtempo та ірландський фолк-панк напрями мало дотичні між собою. Як ти переключаєшся?
— Я починав грати панк-рок ще коли тільки знайомився з грою на музичних інструментах, тим більше, що я і досі люблю цей стиль музики, тому переключатись на Kelush & the Bastards для мене дуже просто.
— Що для тебе музика: спосіб заробітку чи стиль життя? Чому ти вирішив займатися музикою? Хто впливає на тебе творчо?
— Особисто для мене музика — це життя. Звісно я хочу та намагаюсь заробляти музикою, але ще не дійшов до того рівня, аби повністю бути забезпеченим завдяки їй. Ще у дитинстві пiд впливом таких груп як Roxette, Genesis та деяких інших я почав мріяти, що буду музикантом. Але, на жаль, на той час я не міг собі дозволити будь-який інструмент, тому реалізація моєї мрії трохи розтягнулася у часі. Та я не жалію, що сталося саме так.
— Побутує думка, що люди мистецтва схильні до різних забобонів і ритуалів “на щастя”. Актори, наприклад, коли сценарій падає з рук, сідають на нього, щоби прем’єра минула вдало. А в тебе є якісь особисті ритуали перед виходом на сцену?
— Специфічних ритуалів немає. Єдиний ритуал — це добре проведений саундчек та якісно настроєний звук, що би слухачам було приємно і комфортно слухати нашу музику.
— Один робочий день музиканта.
— Тут все завжди однаково. Якщо у цей день виступ: вокзал — клуб або інше місце проведення концерту — прогулянка по місту — обід — саундчек — виступ — або на вокзал і далі у наступне місто, або ночівля десь у готелі чи “на вписці”.
— Найбожевільніша мрія.
— Дуже хочеться пролетіти на космічному кораблі або на борту космічної станції навколо нашої Землі.
Розмовляла Ірина ЧЕРВІНСЬКА, оглядач