"Часу на платівку пішло багато, близько двох років. За вартістю цей альбом вийшов для мене безцінним через досвід — Які інновації не диктував би нам світ інтернету, ми притримуємося тієї старої думки, що записаний альбом повинен бути таким, щоб його можна було відчути не тільки вухами, але й потримати в руках, тому з радістю повідомляємо вам про офіційний реліз нашого дебютного альбому — Хайвей на CD вже сьогодні!!! — з гордістю повідомили хлопці у соцмережі.
Придбати CD-диск і послухати альбом в хорошій якості з оригінальним лейблом можна, звернувшись до лідера гурту Юрія Boston Ліуша. Днями Юрій Ліуш став гостем “Вікон”.
— Юрію, ми давно знайомі — ще з часу твоєї першої групи, яка мала назву “Бостон”, далі через конкурс серед прихильників стала “Синдромом Незалежності”. Тривалий час про твої музичні проекти не було чутно. І раптом — студійний альбом із новим музичним гуртом Crossroads і дев’ять синглів. Розповідай: скільки часу знадобилося? Хто допомагав? Яка вартість такого проекту? Де записували альбом?
— Насправді, Crossroads існували вже давно, просто не набули такої популярності, зокрема в Калуші, де ми виступали найменше. Але і саме з цією назвою географія виступів розширилась від заходу до крайнього сходу країни. Часу на платівку пішло багато, близько двох років. За вартістю цей альбом вийшов для мене безцінним через досвід , який отримав під час запису, зведення й інших ланок виробництва. Допомагав мені у цьому мій товариш Ігор Дацко. Ми двоє працювали на його власній студії в Калуші. Весь матеріал, котрий був записаний і зведений, не покидав рідного міста.
— Хто входить до складу Crossroads? Яку музику пропонуєте слухачам і як сам визначаєш ваш стиль? Розкажи про хлопців і про себе.
— У нас четверо музикантів: барабани – Андрій Шевчук, бас – Костянтин Воронін, і дві гітари — я і Тарас Руденко. Музику пропонуємо від класичного хард-року, до сучасних елементів — стоунер-рок. Нас об‘єднала, звичайно, любов до рок-н-ролу. Так, в звичному житті ми працівники, студент ще один є, меломани, зі своїми звичками, плюсами і мінусами. Але коли збираємось на репетиції, то відкривається та інша сторона — ми їй надаємо навіть містичного значення. В першу чергу, скидаємо одяг буденності, граємо для свого задоволення. А якщо це подобається і іншим, то від того ми тільки радіємо.
— Дякую за подарований “Вікнам” CD-альбом. Всім будете дарувати чи маєте намір заробити? Загалом, чи може альбом поки що маловідомого гурту стати рентабельним? Яку промоцію плануєте для своїх пісень?
— Будь ласка, сподіваюсь, він Вам сподобається. Даруємо диски тільки тим людям, котрі були безпосередньо причетні до запису альбому. Ті, що допомагали з дизайном, лейблом, приміщенням для запису вокалу і т. д. Заробити не плануємо, тираж невеличкий, тільки для вузького кола людей.
Знаю, що і для відомих гуртів тяжко диски продати, то нам — тим паче. Тим більше в Україні не сформована така культура — покупки аудіо-відео-продуктів. Сам купую диски тих людей, котрі мені подобаються, але я знаю цю сферу, мені легше зрозуміти, для чого їх купувати.
Для промоції хочемо проїхатись клубами західної України і провести деякі акції.
— Користувачі інтернету взялися в анонімних коментарях критикувати альбом Crossroads. Мовляв, нічого нового в музиці ви не придумали. То можливо щось нове таки придумати? Загалом, як реагуєте на критику? Чи не відчуваєте комплексу провінційності, який намагають нав’язати Калушу? Як загалом ведеться музикантам у нашому місті? Які можливості для виступів у них тут є?
— Насправді, рок-н-рол він і є рок-н-рол, ми просто сказали його по-своєму. Річ в еклектиці, не дуже люблю прив‘язуватись до конкретних стилів через те, в одній пісні можна почути все: від хард-року, до панк, гранж-стоунер-року. Так мені подобається, так я це бачу. В повному альбомі це чути одразу в першій композиції.
До критики ставлюсь досить позитивно, особливо — конструктивної. Об‘єктивно все сприймаю від людей, які досягли більшого у музичній сфері, наприклад, випустили більше альбомів, аніж я. А щодо іншої критики, скажу одне: багатодітна сім‘я ніколи не буде прислухатись до критики бездітної неодруженої пари.
Провінційність нав’язує сама провінція, котра боїться зробити кроки, щоб стати обласним центром. За межами міста музикантів з Калуша завжди підтримували і цінували, і не вважали провінціалами. Про те, як ведеться музикантам тут, в Калуші, скажу лиш за нас: єдине місце, де можна зіграти гурту на кшталт нашого, – “Максвелл паб”. Там і атмосфера, і деякі умови із обладнанням. Наживо грати взагалі проблематично. Так що вибір невеликий.
— Що надихає тебе на творчість? Як сам визначаєш головний напрямок композицій? Це оптимізм та позитив чи розруха і декаданс?
— Надихає саме життя. Часто ситуації, котрі ти проживаєш, люди, з котрими зустрічаюсь. Там є і пошук , і приколи, і готові історії про сильних людей.
— Ти був “голосом” на радіо, оператором та монтажером — на телебаченні. Нині — вільний художник. Якою є ціна свободи і чого змінив зачіску?
— Я за професією – інженер, і запускав заводи, і тягав мішки з пропіленом. Всяке бувало. Дуже класний досвід для творчості . Є чим поділитись зі слухачем (Посміхається. — Авт.). Також це мені допомогло сформувати свій власний альбом і промо-ролики до нього.
Ціна свободи – велика. Зараз не похвалюсь дорогими речами чи новим ремонтом на кухні (хоча інструмент в музиканта — недешевий), а навіть, коли вони в мене з‘являються – ніколи не ставлю ті ж речі як власні досягнення, зараз людям властива “брендоманія”. Зате, коли працюю на студії чи вдома, я не дивлюсь на годинник, мені все рівно, чи я зміг попрацювати 3 чи 23 години. Часу на улюблену роботу не шкода.
Зачіску на зиму змінив — грівся (Посміхається. — Авт.). Бороду зголив – пообіцяв не голитись, поки альбом не запишу.
— Хто є твоїм іміджмейкером, адже для публічної особи, якою є музикант, власний стиль — незмінна складова?
— Одягаюсь по-різному, з інтернету, з магазинів, якщо би так на базарі був випадково і щось побачив цікаве, теж би купив (Сміється. — Авт.). Деколи з-за кордону щось привожу цікаве. Але спеціальний акцент на одязі не роблю. Просто самі мої вподобання роблять певний стиль одягу. Джинси — практично обов’язковий атрибут, шортів взагалі не ношу. Сорочки, футболки, часто з символікою на музичну тематику. Деколи піджак під джинси — мені так подобається. Тільки не костюми.
— Твоя дружина — теж творча особистість. Саме вона створила іміджеві світлини Crossroads. Розкажи трохи про життя творчої родини.
— Так, вона ще й допомагала у всіх інших питаннях щодо випуску альбому. Марія ще малює, маємо два власних портрети її руки. Також вона — великий фанат фітнесу і здорового способу життя, до неї звертаються дівчата щодо харчування чи комплексу вправ. А взагалі ми — особистості з різносторонніми захопленнями, не обмежуємось лиш конкретним родом занять, тому нам ніколи не нудно!
Розмовляв Юрій ТИМОЩУК, журналіст
