Іван Франко та Борис Грінченко. 1905 рік Примітно, що в сучасній Україні Іван Франко знову, як і за часів свого життя, постає у важливій державотворчій ролі. Він є видатним автором одного із найдосконаліших зразків української літератури — поеми “Мойсей”.
Лідія Іваницька — людина, яка надалі бере активну роль у житті міста Калуша. Відома калушанка, краєзнавець, педагог та франкознавець, розповіла напередодні ювілею про долю “призабутого пророка” — Івана Франка.
— Про Україну, мабуть, більше знають поза межами, ніж у самій Україні, — каже Лідія Романівна. — Правду кажуть “Нема пророка в своїй Вітчизні”. Саме такою є доля й Івана Яковича Франка.
Нагадаємо, в основу поеми “Мойсей” Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяної їм землі в Палестині.
Ніхто б, може, і не здогадався, що в цьому, заснованому на біблійній легенді творі про далеку землю й далекий народ закодовано українську історію, — наголошує Лідія Іваницька.
“Другий заповіт” українського народу — саме таку назву дав франковому Мойсею відомий літературний критик Юрій Шевельов. Він у ХХ столітті жив і працював у США. Перший заповіт, розуміється, Тараса Шевченка. Його всі українські школярі вивчають у школі. А от про “другий заповіт” Франка на превеликий жаль, не знають сьогодні справді більшість українців.
— А цей твір — геніальний, — продовжує Лідія Іваницька. — Він є конче потрібним для прочитання саме зараз.
Лідія Іваницька читає рядки Франка із поеми “Мойсей”:
”На пророцькі слова їх одвіт:
“Наші кози голодні!”
І на поклик його у похід:
“Наші коні не куті!”
На обіцянки слави й побід:
“Там войовники люті”
— Чи не схожа риторика цих посіпак ізраїльського народу, які цькували Мойсея, на риторику сепаратистів та “ватників” та інших сучасних ворогів українського народу щодо “непереможного” Путіна? — наголошує вона.
”На принаду нової землі
“Нам і тут непогано”
А на згадку про Божий наказ
“Замовчи ти, помано!”
— Я прочитала у статті історика Ігоря Сюндюкова про те, як в Україні сьогодні нівелюють Івана Франка, — наголошує Лідія Іваницька. — Пригадую себе у школі. Мені надзвичайно подобалася поезія Івана Франка. Його збірка “Зів’яле листя”. А як я любила його казку про лиса Микиту! А тепер, вже на пенсії, відкриваю для себе його прозові твори та філософську поезію. Вважаю, що цей письменник — невичерпний. Адже написав він стільки, як жоден інший в українській літературі. Ще за радянського союзу вийшов 50-томник Франка. А планувалося видати 100 томів. І не видали тільки тому, що хіба міг якийсь український письменник “переплюнути” за масштабами творчості самого Леніна?
Лідія Іваницька приносить із кімнати перший том видання творів Івана Франка у трьох томах. Гортає товстий том. Зупиняється на деяких віршах, відмічених закладками.
Іван Франко з дружиною Ольгою, синами Андрієм, Тарасом Петром і донькою Анною. Фото 1902 року
ПОТРІБНО ЧИТАТИ ФРАНКА
— Без читання Франка ця чергова ювілейна хвиля залишиться потоком слів, — акцентує Лідія Іваницька. — Ми часто занадто погрузлі у “злобі дня” та інтелектуально ліниві. “Колись це читав у школі — то все нецікаве, застаріле”. Так може думати молодь. Наприклад, діти. Вони люблять сидіти за комп’ютером. Чесно зізнаюся — я у школі Франка не любила. Бо так нам подавали Франка: як соціаліста, мало не ленінця. Зі мною сиділа Оксана (Оксана Франко. — Авт.), вона цьому дивувалася. Але я тієї подачі не могла зрозуміти. Пізніше відкрила для себе його ліричну поезію. “Ой ти дівчино, з горіха зерня”.
Лідія Іваницька уважно студіює творчість Івана Франка. Не раз намагалася опублікувати у місцевій пресі свої матеріали, однак — у комунальному виданні, куди вона зверталася, їй відмовили. А вона вважає, що калушанам потрібно знати заповіти Франка. Особливо — у важкий час сьогодення, коли в Україні йде війна.
— Нещодавно прочитала “Пролог” Франка до вистави “Наталка Полтавка” Івана Котляревського. Твір був надрукований у журналі “Науковий вісник” і виголошений у 1898 році з нагоди 100-річчя Енеїди. Це порівняння з історією про Трою, яка загинула. Але вона живе, поки живе Еней… В пролозі, встає старенький чоловік, козак Невмирака, встає і каже, що немає України. Однак Франко доводить, що Україна — є. І на тих словах, наголошує Франко, що Україна — є, і буде. Там написано, що нам потрібно робити тепер.
Лідія Іваницька знає історію кожного експонату у музеї родини Івана Франка. А їх там — сотні
Лідія Іваницька цитує слова Франка:
”Кождий думай, що на тобі
Міліонів стан стоїть,
Що за долю міліонів
Мусиш дати ти одвіт”
Що ні, хіба не те саме? — запитує Іваницька.
На порозі нової ери в історії України, в яку тепер вступаємо, мусимо чітко усвідомити собі цю відповідальність за загальне благо. Інакше будуть даремними жертви наших дідів і батьків, Небесної сотні, а також духовне піднесення Майдану. Таке значення слів Франка сьогодні.
— Перед кожним із нас стоїть нині основне запитання: що я можу, що повинен зробити, як маю думати, говорити і діяти, щоб забезпечити всьому своєму народові Богом дані людські права? — розважає Лідія Іваницька.
ПРЯМИХ НАЩАДКІВ ФРАНКА ВЖЕ НЕМАЄ
Лідія Іваницька багато років викладала біографію Івана Франка для школярів та студентів. Вона виступала у багатьох містах із лекціями. Пригадує, як востаннє була у Нагуєвичах, це було 1996 році.
— Нагуєвичі і Калуш об’єднує одна дорога. І цією дорогою у 1904 році Онуфрій їхав з родиною возами у Підгірки, де вони разом із Іваном купили хату і поле. Іван ще дав на цю хату гроші. Коли батько Франка помер, мама вийшла заміж, потім — померла. Сини залишилися із чужими людьми. Іван Франко прожив дуже важке життя. Іноді жив впроголодь. Кілька днів не мав хліба. Його дружина тяжко захворіла. За три роки до смерті, всіма покинутий, письменник боровся із тяжкою хворобою — деформуючим поліартритом. В’їзд на територію Російської імперії йому було заборонено. Франко це була людина-феномен. Він був і батьком. Мав багато дітей. Його син Тарас постійно приїжджав до Калуша. Старожили його пам’ятали. Я запрошувала сина Тараса Франка до Калуша. Роланд Франко, вже старенький, був інженером. Примітно, що нащадків по прямій лінії у Франка більше немає. Квартиру хотіли продати. Ще за Януковича. Хотів купити Віктор Медведчук. Там живе жінка, дружина потомків Івана Франка. Вона — не захотіла продавати, — пригадує Лідія Іваницька.
ДО ТЕМИ
Лідія Іваницька — дослідниця родини та Франка
Лідія Іваницька — ініціатор публікації краєзнавчих розвідок на шпальтах преси. Вона надала “Вікнам” для публікації матеріали про страчених 72 роки тому. Серед них був хресний пані Лідії — Володимир Хроменко, та її дядько по татові — Мирослав Штуняк. Крім того, калушанка розповіла про долю свого дядька — Лева Глинки, який здобув визнання у світі завдяки своєму чималому внеску у розвиток права та юриспруденції. Торік виповнилося 55 років із дня смерті цього славного українського каноніста.
Лев Глинка — зразок людяності, терпеливості, взірець для наслідування кожного українця, тепер має до міста Калуша прямий стосунок. Не тільки тому, що тут живуть його нащадки, а завдяки публікації в газеті. До речі, Лідія Іваницька розповіла, що нещодавно у Рожнятові пройшов “круглий стіл” за участі місцевих істориків та гостей з різних міст України. Вони зібралися з нагоди 55-річчя з дня смерті Лева Глинки.
— Показово і дуже по-українськи, — усміхається син Лідії Романівни, відомий підприємець, майданівець та громадський діяч Володимир Іваницький. — І ця подія відбулася завдяки статті. Адже у Рожнятові так мамі і сказали: “Якщо у Калуші публікують про нашого земляка, то куди ми дивимося? Чому ми пасемо задніх?”
