Володя Луців перевертається на ліжку. Коли сестра говорить, він уважно слухає, це помітно по очах, по жестах. Пробує щос 41-річний Володимир Луців ще два місяці тому жив повноцінним життям. Був одружений. Мав роботу. Виховував семирічну доньку Віку. Сьогодні він — прикутий до ліжка. У складній справі його інвалідності все покрито таємницею. Де саме він отримав травми, несумісні із подальшим повноцінним життям Володимира, розслідує міліція. А поки що життя Володимира та його сестри Антоніни повністю перемінилося. Відомо, що у лікарню він потрапив 4 січня із важкими травмами.
Брат і сестра Володя та Антоніна Луціви — сироти. Їхня мама трагічно загинула, коли вони були підлітками. Володя жив і досі прописаний на вулиці Копальняна. На Височанці досі живе жінка, яка доводиться Володі нерідною тіткою. Це дружина його дядька.
— Його хотіли в інтернат здати. Мене — ні, бо мені було 15 років. Який вже інтернат? Я так плакала, жити не хотіла. Бачите, що в мене, — показує руки Антоніна.
З 16 років Володя змушений був сам забезпечувати своє життя. Його виховувала бабуся, яка чотири роки тому померла. Після школи Володя отримав професію — зварник. Минулого року влаштувався на роботу за професією у Польщі. Працював за довгостроковою візою.
Антоніна каже, що останні 20 років працювала у Сєвєродонецьку продавцем. Має сина і доньку. З братом бачилася рідко. Не частіше, ніж раз на п’ять років. Але вона по-справжньому любить свого брата і готова зробити все, щоб він одужав.
— Подзвонили, сказали, що він побитий, я одразу примчалася сюди, за тисячу кілометрів, — зітхає сестра 45-річна Антоніна. — Сиджу відтоді тут біля нього ночами. Спочатку він був у реанімації. Йому зробили операцію, і перевели сюди, на п’ятий поверх. Я його не залишу. На кого?
Лікарі хвилюються за неї. Однак вона не йде додому, не залишає брата ні вдень, ні вночі.
— Лікар мене виставляє, — каже Антоніна. — Він сказав — ідіть, а то тут біля нього ще і ви ляжете.
Відділення нейрохірургії. Палата №10. У Антоніни під очима — синці. Однак вона усміхається, запрошує сісти. Звертається до брата. Пояснює, хто прийшов.
— Як зараз пам’ятаю, у 15 років знайшла в газеті оголошення про те, що в торговельну школу у Сєвєродонецьку набирають на навчання людей, — розповідає Антоніна. — І наважилася поїхати. Ніхто не знав. Якраз на день народження, на 15 років, мені подарували гроші. Я їх відклала. І щоб ніхто не знав, поїхала і вступила туди вчитися, — на очі жінці навертаються сльози.
Володя Луців перевертається на ліжку. Коли сестра говорить, він уважно слухає, це помітно по очах, по жестах. Пробує щось також сказати, одними губами. У правій руці вертить масажний м’ячик. Руки у чоловіка гарні, пальці — довгі, як у професійного піаніста.
— Володимир — професійний зварник. Першого розряду. Всі друзі кажуть, що він ювелір. Мав золоті руки. Ось, бачите, що тепер, — знову плаче жінка. — Хто допоможе йому?
Антоніна доглядає Володю вже більше двох місяців. Вже і не має, чого вдягнути. Бо приїхала з Сєвєродонецька у зимовому одязі.
Говорити їй важко. Підбирає слова. Говорить російською, як звикла з дитинства. Маленькими Антоніну та Володю розлучили. Коли померли їхні батьки — калушани, які мали помешкання на Височанці, старша Антоніна поїхала вчитися до Луганської області в училищі. Там і залишилася. Вийшла заміж, виховала сина.
Війна, яка почалася на Сході України, втрутилася у її життя. Як і багато сімей, розділила і її з чоловіком та сином, який працює у Росії, в Тюмені, говорить Антоніна. Син допомагає мамі, підтримує її, мало не щодня телефонує. Однак, коли вони зможуть побачитися, ще невідомо. Адже Володимир — прикутий до ліжка. І доглядати його потрібно ще не один місяць. До одужання — далеко.
Володя був одружений. Має дочку. Нещодавно розлучився. Семирічна Віка ходить у перший клас.
Коли заходить мова про неї, Володя знову пробує поворушити губами.
— Вова, що ти? — заспокоює брата Антоніна. — Всі друзі брата, які приїжджають до нього сюди, в страшенному шоці. Був брат здоровий хлопєц. Ніколи нічим не хворів. Я з дитинства пам’ятаю, бо ми бачилися рідко. Він був сильний, мускулистий. Їздив у Польщу, заробляв гроші. А як він любить свою донечку!
Лікар Володимира Луціва — нейрохірург Ярослав Андріїв — робить все можливе для одужання чоловіка. Він каже, що гарантій немає, однак реабілітація йому, звісно, потрібна.
Лікарі поставили у ЦРЛ діагноз: важкий забій головного мозку, субдуральна гематома. У січні 2016 року Володя переніс операцію із видалення гематоми.
Доглядальниця міняє Володі Луціву постіль. Годує із ложки. Міряє температуру. Її послуги дозволяють сестрі відпочити. Вони коштують дуже дорого.
— Вова, тобі не холодно? — питає у брата Антоніна. Вкриває його ковдрою. Поправляє постіль. — Так нормально?
Для лікування Володі потрібен спеціальний центр. Сестра та друзі Володимира звернулися за допомогою до народного депутата Ігоря Насалика. Сестра Володі Луціва покладає великі надії на це звернення. Зараз Антоніні ніхто не допомагає. На лікування Володі потрібні гроші — щонайменше кілька тисяч гривень щомісяця, щоб оплатити послуги доглядальниці і масажиста.
У Володі є помешкання на Височанці. Однак за словами сестри, там немає умов: незакінчений ремонт, відсутня тепла вода, туалет — на вулиці. Є тільки диван, на якому може спати одна людина. Тепер піти йому нікуди, адже у квартирі немає ні ліжка, яке підходить для хворого, ні крісла для його пересування.
Антоніна годує брата дієтичною їжею. Купує дитячу кашу “Малиш”. Чистить йому горіхи — продукт, багатий вітамінами, для посилення мозкової діяльності.
— Володя дуже чутливий до погоди. Наприклад, коли змінюється: у вівторок вночі падав дощ, він дуже погано спав. Хвилювався. Навіть температура підвищилася, — каже сестра.
Антоніні видається важким процес оформлення опікунства над братом. Адже вона прописана у Сєвєродонецьку.
Соціальний психолог Кароліна Молдован пояснила “Вікнам”, що вихід — є.
— Їм потрібно звернутися до Калуського міського центру соціальних служб. В Калуші, на вулиці Бандери, 18. Адже Антоніна, фактично, може отримати статус переселенця. Це дозволить їй отримувати фінансову допомогу та мати можливість зареєструватися у Калуші.
Сестра Володі Луціва Антоніна вирішила звернутися і до управління соціального захисту населення Калуської міської ради. Сподівається, що вдасться отримати направлення на санаторно-курортне лікування для реабілітації брата.
Наприкінці цього тижня Володимира Луціва випишуть з лікарні. Вартість операції у Києві для вживлення у голову металевої пластини складає не менше 10 000 гривень.
Для бажаючих допомогти подаємо картковий рахунок:
4149497867379119 Приватбанк — Михайлова Антоніна Олександрівна
