Намагаюся не "прив’язуватися" до якихось речей чи обмежувати себе якимось рамками. Якщо ти виграєш &mdas Людмила Пилипчак — неодноразова чемпіонка України з тайського боксу, переможець Кубка Європи та багатьох всеукраїнських турнірів. Зараз калушанка готується до Чемпіонату України, який відбудеться в Одесі. Водночас, Людмила працює поліціянткою, а ще – залишається хорошою господинею, дружиною та мамою. “Вікна” розпитали в калушанки, як це – бути і професійною спортсменкою і справжньою жінкою.
— Людмило, розкажіть про себе в дитинстві. Чи були Ви “войовничою” дівчинкою чи, скоріше, тихою, скромною дитиною?
— Я була, скоріше, неспокійною дитиною. Товаришувала переважно з хлопцями, а не з дівчатами. Любила грати у вуличний футбол, а також – у “козаки-розбійники”, Це, мабуть, моя улюблена дитяча гра. Дівчатка, як правило, в таке не граються, а от мені футбол та “козаки” приносили величезне задоволення. Щодо “войовничості”, то, певне, трохи була такою, бо на той час, як і більшість дітей, була фанатом “Чака Норіса” та “Ксени — принцеси-воїна”. Частенько билась в дворі. Щоправда, ніколи ні на кого не жалілась, частіше приходили до моєї мами скаржитись на мене, мовляв, Люда знову когось побила (як правило, це були хлопці).
— Якими видами спорту займалися? Чи думали ще тоді про бокс? Чи уявляли себе спортсменкою?
— Бажання оволодіти якимось бойовим мистецтвом існувало завжди, але раніше не мала можливості. У Калуші колись не було великого вибору, куди можна податись. Був класичний бокс, але тоді на нього дівчат ще не брали. Я пробувала свої сили в легкій атлетиці, цирковій гімнастиці, але це було недовго, я там не затрималась. Доволі тривалий час я займалася вільною боротьбою у Миколи Пукіша, мені подобався цей вид спорту. Та й зараз подобається: інколи ще досі ходжу туди в зал, якщо є час і можливість.
— Коли прийшли до тайського боксу? Чи важко було повертатися у спорт після народження дитини?
— Боротьбою займалась до одруження, а там — вагітність і сімейне життя, тож, спорт відійшов на задній план. Думала, що більше не повернусь. Але моє внутрішнє “я” не змогло довго сидіти і вести спокійний спосіб життя. Тому, коли мій чоловік запропонував мені прийти до нього в зал, я погодилась.
— Розкажіть більше про правила та особливості тайського боксу.
— Таїландський (або ж тайський) бокс — це доволі цікавий та жорстокий вид спорту. Тут дозволені удари руками, ногами, ліктями та колінами. Також є боротьба в клінчі. Цей вид єдиноборств потребує хорошої функціональної підготовки. У нашій області Муей Тай вже трохи функціонує, та й в Україні він доволі популярний. На змаганнях європейського та світового рівня Україна завжди — в трійці лідерів.
— Чи пам’ятаєте свою першу поразку і перемогу? Який бій став найважчим і чому?
— На першому ж тренуванні мені розбили носа, але це тільки додало бажання займатись. Перший бій пам’ятаю дуже добре — я його програла. Та й другий програла. Але здаватись не думала, навпаки, — це тільки стимулювало. А от перший бій, який виграла, був у Херсоні. Виграла я достроково, менш ніж за 30 секунд. Емоцій було море, та й море там було. А потім були і виграші, і поразки, все, як завжди.
— Як тримаєте себе в тонусі? Скільки часу виділяєте на тренування?
— Тренуватись намагаюсь практично щодня, щоправда, зараз це ще доводиться поєднувати з роботою, тому інколи приходиться жертвувати чимось. Раніше тренувалась навіть двічі на день, зараз два тренування — це для мене розкіш, не завжди виходить.
— Які обмеження у Вас як спортсменки є щодо їжі? Чи доводиться відмовлятися від улюблених ласощів?
— Якоїсь особливої дієти не дотримуюсь, їм в будь-який період доби, обожнюю солодощі. Але перед змаганнями, коли потрібно підігнати вагу, то доводиться відмовлятись від солодкого. Також я не вживаю м’яса та м’ясних виробів вже з шести років. Причин стати вегетеріанкою було багато. Гуманних і не тільки. Можу сказати, що ще жодного разу не пожалкувала про своє рішення. В принципі, зміни від відмови від м’яса тільки позитивні.
— Як налаштовуєтеся перед боєм?
— На бій виходжу завжди з позитивом, налаштуватись на поєдинок допомагає чоловік. Якщо його немає поруч, то дає настанови телефоном. Він вміє заспокоїти, знає, що саме сказати.
— Чи маєте якісь свої “щасливі” речі, які завжди з Вами?
— Якихось особливих речей, які б я брала з собою на бій, — немає. Намагаюся не “прив’язуватися” до якихось речей чи обмежувати себе якимось рамками. Якщо ти виграєш — то в цьому ніяк не заслуга “щасливої” майки чи рукавичок. Це суто твої старання, і неважливо, у чому ти одягнений.
— Як Вам як жінці займатися боксом? Мабуть, часто завдають травм…
— Травми інколи бувають, але так є в будь-якому виді спорту, від цього ніхто не застрахований. Медаль завжди має два боки, від цього нікуди не втечеш.
— У чому знаходите стимул продовжувати заняття спортом? Чи не перемагає часом лінь та втома, коли не хочеться на тренування? Не було думок покинути бокс взагалі?
— Стимул, щоб далі тренуватись? Ну тут все просто. Спорт став як наркотик, це вже як ковток повітря, без якого неможливо дихати. Мене часто питають, особливо рідні,: ну коли ти вже зав’яжеш з цими своїми змаганнями? Але це стало частинкою життя, так що зав’язувати не збираюсь.
— Ваш чоловік — тренер, знаю, що і Ви стали тренером і маєте свою групу. Чи є серед охочих займатися боксом і калушанки?
— Я допомагаю тренувати молодшу групу, це дітки 6-10 років, з ними цікаво. Дівчата на тренування приходять, щоправда, займаються просто для себе.
— Віднедавна Ви стали поліцейською. Чому вирішили піти у поліцію?
— Пішла туди, щоб щось змінити, адже просто сидіти й чекати, коли в твоїй країні все зміниться й жити стане прекрасно, — не варіант. Потрібно діяти, й починати варто, перш за все, з себе. А там з часом крапля за краплею — і назбирається океан. Думаю, щось та й зміниться, можливо, не так швидко, як би цього хотілось, але з часом — точно!
— Чи немає упереджень щодо жінки-поліцейського?
— Ставлення різне: хтось — підтримує, хтось каже, що жінка має сидіти дома й борщі варити. Я завжди відповідаю однаково. Моя робота, як і заняття боксом, ніяк не заважають мені готувати вдома борщ та приділяти час сім’ї.
— Маєте час на відпочинок? Як розслабляєтеся після бою? Може, у Вас є якісь “прості” хобі?
— Відпочиваю під час сну. Якщо чесно, то я з тих людей, які люблять бути зайнятими. Просто повалятися на дивані для мене — надто нудно. Після бою обов’язково балую себе солодким. Як правило, це шоколад і морозиво. Коли є час, то вишиваю чи в’яжу, люблю виготовляти речі своїми руками. Читати теж люблю, але зараз часу на це катастрофічно не вистачає.
— Які б Ви як спортсменка дали поради жінкам, які хочуть тримати себе у формі?
— Займатись спортом, не важливо яким, і любити себе та сприймати життя з позитивом. Якщо щось не влаштовує в собі — то, значить, треба щось міняти. І не потрібно чекати нового року, літа чи наступного понеділка, не потрібно робити це для когось. Робіть це для себе і починайте негайно.
— Дякую за розмову! Перемог Вам та наснаги!
Розмовляла Тетяна РУСІНКЕВИЧ,
студентка факультету журналістики ЛНУ імені І. Франка
