Так виглядає заїзд до гаража. через який розсварилися сусіди Минулого року на фасаді Добровлянського НВК була освячена та встановлена пам’ятна дошка воїну-”афганцю”, жителю цього села Ярославу Василишину, якому торік мало б виповнитися 50 років. Загалом з афганської війни не повернулося 82-є молодих хлопців з Прикарпаття. Десятеро з них — з Калущини. Рядовий Ярослав Василишин — у списку загиблих. На його честь у селі не тільки встановили пам’ятну дошку, але і назвали його іменем вулицю.
Ще за радянської влади батьки Ярослава Василишина отримали позачергове право на придбання автомобіля та матеріалів на будівництво гаража. Однак нині заїзд до гаража — заблокований. І це, каже мешканка Добровлян, сестра “афганця” Марія Решетинська, попри те, що заїзд не може належати ні їй, ні сусіду, бо — громадський. Невеликий провулок, який веде до будинку Василя Перегіняка попри гараж Марії Решетинської є не лише заїздом до її гаража, а і місцем, яким послуговується спецтранспорт (”швидка”, пожежна тощо. — Авт.), адже вулиця Василишина закінчується “тупіком”.
Проблема сягає корінням у 2010 рік, коли Василь Перегіняк, після смерті батька, успадкував домоволодіння. Будинок розташований на земельній ділянці, яка була виділена його тітці ще півстоліття тому. У рішенні Підмихайлівської сільської ради від 29.05.1967 року №8 вказано, що спірний на сьогодні заїзд входить в межі виділеної земельної ділянки і загороджений дерев’яною брамою. У 2006 році цю браму було замінено на металеву.
У 2015 році на брамі Василь Перегіняк поставив замок. На цей час його сусідка Марія Решетинська вже збудувала на своєму подвір’ї гараж, заїхати до якого можна лише зі спірного заїзду.
Спираючись на рішення судів, Василь Перегіняк має підстави не пускати сусідку: на його бік стали Калуський та Івано-Франківський суди. Він виграв апеляцію і касацію. Суди одностайні: ”Спірна земельна ділянка є виключно заїздом до господарства Перегіняка В.С. та входить у межі його земельної ділянки”.
На його користь і той факт, що сусідка не зверталася до районної архітектури, коли планувала і будувала гараж.
”Щодо виготовлення проектної документації на гараж Решетинська М. В. у районну архітектру не зверталася, зміни у будівельний паспорт не вносила”, — йдеться в інформації відділу містобудування та архітектури житлово-комунального господарства та будівництва за підписом головного архітектора району.
Прояснити ситуацію міг би Генеральний план забудови даного населеного пункту. Щоправда, датований він ще 1985 роком. Та і трактують його у селі по-різному. Так, попередній сільський голова Марія Василів, відповідаючи на запит суду у травні 2012 року, вказувала, що “згідно генерального плану забудови населеного пункту с. Добровляни від 1985 року під’їзд до господарства гр. Перегіняка В. С. зображений як під’їзд із вулиці Я. Василишина (колишня Котляревського). Протягом 2005-2010 року рішення про визнання даного під’їзду громадським не приймались”. Натомість, нинішній сільський голова Василь Кучерак, відповідаючи на запит депутата районної ради Миколи Петріва уже цього року, вказує: “На діючому генплані забудови (1985 рік) вказані у запиті ділянки показані як під’їзд; статус вказаних земельних ділянок протягом 2006-2015 років не змінювався та на генеральному плані вказані як частина існуючих вулиць”.
Як вдалося з’ясувати “Вікнам”, Добровлянська сільська рада таки приймала рішення про визнання спірного заїзду громадським. Це було у вересні 2010 року. Однак, вже буквально за три місяці депутати відмінили попереднє рішення. З того часу конфлікт тільки наростав.
На бік Марії Решетинської став депутат районної ради Микола Петрів.
— Я отримав кілька письмових скарг від Марії Решетинської та Ольги Томащик про порушення їхніх прав та законних інтересів на користування заїздом, яким безперешкодно користувалися їхні батьки та інші мешканці села, — каже Микола Петрів. — Тому звернувся із відповідними клопотаннями до начальника відділу архітектури Калуської РДА та — начальника управління Держкомзему Калуського району.
Депутат стверджує, що згідно із відповідями, спірна частина території є проїздом. Водночас, згідно із Земельним Кодексом України, вулиці, проїзди, інші місця громадського користування не можуть передаватися у приватну власність.
Сільський голова Василь Кучерак спірний заїзд також називає громадським. Щоправда, документів, які би це підтвердили “Вікнам” не надав. Натомість він наполягає: сусіди повинні самі знайти компроміс, а питання вирішити дипломатичним шляхом.
— Я вважаю так: якщо вже Василь Перегіняк вирішив поставити ті ворота, то хай би дав ключ сусідці, і вона, коли їй до гаражу треба, ним би могла скористатися. Сільська рада у цій ситуації не може бути ні на боці одних, ні на боці інших, — акцентує Василь Кучерак.
У сільській раді і в Марії Решетинської зокрема є документ, який підтверджує, що спірний заїзд — комунальна власність. Це — відповідь на запит щодо статусу земельної ділянки, яку у 2014 році надала Калуська РДА.
“Повідомляємо, що на даний час вищезазначена земельна ділянка ніким не приватизована і є комунальною власністю територіальної громади с. Добровляни Калуського району”, — йдеться у документі за підписом тодішнього голови РДА Миколи Жовніра.
Василь Перегіняк вважає цей документ просто відпискою.
— Так, ця земля неприватизована. Я ще кілька років тому мав намір це зробити. Але сільська рада заблокувала процес. Виготовлення технічної документації було погоджено мені ще у жовтні 2012 року. Але мені рекомендували здійснити обміри земельної ділянки без врахування спірного заїзду. Саму приватизацію сільська рада затверджувати не хоче, хоча відповідне рішення вже кілька разів виносили на сесію сільської ради.
З наміром приватизувати свою земельну ділянку ще у 2013 році до сільської ради звернулася і Марія Решетинська.
— Але на спільний заїзд я не претендую, — каже жінка. — Вважаю, що це — комунальна власність, яку ніхто не може приватизувати.
Сільська рада дала Марії Решетинській дозвіл на виготовлення технічної документації на приватизацію, але саму приватизацію — також не затвердила.
— З 2013 року сільська рада не змогла прийняти рішення про затвердження документів на приватизацію землі — постійно не вистачає голосів депутатів, — нарікає жінка. І каже: якщо у 2013 році оформлення документів їй обійшлося б у 300 гривень, то зараз це коштує втричі дорожче через депутатську бездіяльність.
Вже цього тижня має відбутися сесія сільської ради, на якій депутати знову мають розглянути питання приватизації земельної ділянки Марії Решетинської.
Між тим, конфлікт між сусідами сягнув апогею: кілька тижнів тому ворота, встановлені Василем Перегіняком, знесли.
Марія Решетинська стверджує, що три тижні не мала доступу до власного гаражу, бо сусід поставив замок на ворота. Урешті, вона написала скаргу до сільської ради і міськвідділу Національної поліції.
Останній сусідський спір довелося вирішувати за участі правоохоронців та сільської влади: ворота — “зрізали” і віднесли на подвір’я Василя Перегіняка. Той — звернувся до прокуратури.
— Зрізати ворота прийшли сільський голова, кілька наших односельчан та безпосередньо сусіди. Були при цьому і правоохоронці. Сільський голова повідомив мені, що вони виконують ухвалу суду щодо демонтажу воріт, які стоять на загальному заїзді, що є дорогою громадського користування. Але саме рішення суду ніхто мені не показав, — акцентує Василь Перегіняк.
Про яке саме рішення суду йдеться, “Вікна” намагалися з’ясувати безпосередньо у Василя Кучерака. Він надав рішення. Щоправда, датоване воно ще лютим 2015 року і про зобов’язання знести ворота у ньому — ні слова. Натомість, у цьому документі є твердження, що належний Марії Решетинській гараж розташований на частині домоволодіння позивачки і саме її раніше судом було зобов’язано перенести гараж.
Василь Перегіняк має намір знову звертатися до суду. Чоловік впевнений: сусідка не мала права будувати гараж таким чином, щоб заїзд до нього був лише з території, яка споконвіку належала його батькам. Не мав права потурати знесенню воріт і сільський голова, який своїми діями фактично став на захист однієї сторони, ігноруючи рішення кількох судів.
Натомість, Марія Решетинська дивується сусідові і каже, що він мав би керуватися, насамперед, громадськими інтересами, а не власними.
— Дії сусіда дивують ще й з іншої сторони: з минулого року він — депутат сільської ради та член земельної комісії сільської ради. Як представник громади, мав би керуватися громадськими інтересами, а не власними. А заїзд — це не тільки потреба моєї сім’ї, але й — суспільна необхідність, — каже Марія Решетинська. — Зрештою, тут може йтися і про конфлікт інтересів за антикорупційним законодавством.
За такого розвитку подій сторони навряд чи зможуть самостійно домовитися. Допомогти їм у цьому може хіба що сільська рада, адже — це виключно у її компетенції. Як варіант — затвердити обом сусідам документи приватизації земельних ділянок у тих межах, які вони хочуть. Після цього сторони конфлікту зможуть через суд добитися встановлення земельного сервітуту на спірній ділянці та поставити крапку у справі.
