Міський голова Ігор Матвійчук постійно на контакті з громадськими активістами 12 листопада минулого року відбулася перша сесія новообраної міської ради, на якій міський голова Ігор Матвійчук вступив у свої повноваження. Тоді обмежилися урочистостями, а всі кадрові питання перенесли на наступне сесійне засідання, 2 грудня. Такий крок, зокрема, пов’язували із проведенням другого туру виборів міського голови Івано-Франківська, у якому брав участь нардеп Ігор Насалик. Задіяний у виборчих перегонах, Ігор Насалик не міг відволікатися на процеси у Калуші. Зрештою, можна припустити, що у разі його перемоги і процеси ці були б іншими.
Перший виграш Матвійчука — призначення секретаря Калуської міської ради. Всупереч планам створеної у міській раді більшості у складі п’яти політичних сил, таємним голосуванням секретарем міської ради було обрано депутата від ВО “Батьківщина” Романа Боднарчука, кандидатуру якого запропонував Ігор Матвійчук, а не Андрія Кравчука від ВО “Свобода”, якого висувала більшість. Очевидним стало те, що один чи кілька депутатів від більшості таємно підтримали кандидата від міського голови. Було “зрадників” двоє чи четверо, знайшов для них аргументи сам Матвійчук чи це — робота претендентів на посаду, не важливо. Важливо, що це голосування стало тестом на міцність для більшості, який та успішно провалила. Тестом на зрілість стало голосування за заступників. Але про це — пізніше.
Ігор Матвійчук свідомо пішов на конфлікт із міською радою. Міг його уникнути? Напевне. Або, принаймні, міг не загострювати на старті. Бо навряд чи на той момент передбачав нинішній позитивний для нього розвиток подій. Але тут Ігор Матвійчук проявив опір усім політичним гравцям, які намагалися “нав’язати” йому кандидатів у команду, а, крім того, — владний характер.
При тому, що Ігор Матвійчук демонструє рівновіддаленість від усіх політичних сил, відчуття деякої зверхності чи поблажливості не відпускає. Ігор Матвійчук не толерує порівняння його стилю управління зі стилем керування колишнього міського голови. Їх, справді, важко порівнювати, це — ніби вогонь і вода. Але, якщо брати до уваги вплив Ігоря Насалика на прийняття стратегічних рішень, то потреба порівнювати зникає.
Сам Ігор Насалик у Калуші з’являється не часто. Якщо раніше нардепа до Калуша “гнала” ностальгія, то після виборів в Івано-Франківську, найчастіше — “виробнича необхідність” (наприклад, коли йшлося про перепоховання у Калуші Євгена Коновальця та створення Пантеону Героїв. — Авт.).
А більшість? Голосно заявивши про порушення процедури голосування за секретаря Калуської міської ради, депутати далі не пішли. Не взяли до уваги і вагомі аргументи про можливі порушення антикорупційного законодавства, адже у голосуванні за Боднарчука на посаду секретаря міської ради брав участь як Боднарчук-старший, так і його син — депутат міської ради Анатолій Боднарчук.
Чи комфортний міському голові секретар Боднарчук? Може, не ідеальний варіант, але цілком у стилі консервативних рішень Матвійчука. Зрештою, “Батьківщина”, лідером якої у місті є Роман Боднарчук, — “старий” політичний партнер влади у міській раді ще з часів попереднього міського голови Ігоря Насалика. Хоча нинішня фракція “сердечних” і не така “зручна”, як раніше, зважаючи на вливання нових депутатів.
Друга перемога — призначення заступників міського голови. Їх депутати призначили лише з третьої спроби. Уперше депутати просто “завалили” голосування за заступників “в обмін” на результати голосування по секретареві. Галина Романко, Руслана Вайда та Наталя Табачук упродовж двох місяців перебували у статусі “в. о.”. Вдруге голосів також забракло. Однак, основну роль тут зіграла не так позиція більшості, як — недисциплінованість “меншості”: на сесію не з’явилися депутат від УП Василь Вагілевич та від БПП “Солідарність” Петро Білінський. Якщо би не це, то вже у січні міська рада, імовірно, спромоглася би “легалізувати” на посаді двох заступників: Наталю Табачук та Любов Максимович. Із ситуації випливає, що міський голова не надто тримає контакт із провладними політсилами. Адже за минулої каденції при таких важливих голосуваннях деякі депутати не встигали навіть зняти лікарських халатів, “влітаючи” до сесійної зали.
Імовірно, під час третього голосування за заступників попередні помилки були враховані. І, на відміну від попередніх, до минулотижневого голосування ретельно готувалися. По-перше, явка депутатів у сесійній залі зашкалювала: приїхав навіть депутат Максим Насалик. По-друге, кандидатури на голосування Ігор Матвійчук поставив за методом найменшого спротиву: спочатку Любов Максимович та Наталю Табачук, щодо яких депутати або не мали зауважень, або таких було найменше. Крім того, ще напередодні сесії “свободівці” заявили про те, що готові підтримати їх на посадах. Останньою на голосування винесли кандидатуру Галини Романко — найбільш суперечливу кандидатуру заступника. При цьому багато депутатів ховали очі і піднімали руки. Але, зрештою, голосування відбулося за принципом “снігового валу”: почавши, депутати вже ніби не могли спинитись.
Фактично, про більшість як таку у міській раді говорити нині не доводиться. Так, якщо попередніх голосувань за заступників “склала зброю” “Самопоміч”, а позиція “Автомайдану” також була не монолітною (за заступників голосував Віктор Павлів. — Авт.), то тепер голоси за заступників дали інші коаліціянти — “рухівці”, “укропівці” й “свободівці”. У такій ситуації вже недоцільним стають пошуки “зрадника” поміж себе, як це відбулося при таємному голосуванні за секретаря міської ради. Більше того: позиція провладних політичних сил тут навіть виглядає чеснішою: ті відразу намітили вектор руху, а більшість його змінила, не пояснивши виборцям своєї позиції ні до, ні після. Але найбільш вагомим є навіть не той факт, що відбувся розкол більшості, а той, що різноголосся спостерігається всередині самих фракцій. Цього разу монолітно голосувала лише “Свобода”: дві кандидатури заступників підтримала, дві — ні. В унісон “Свободі” голосували двоє “укропівців” (а ще двоє — віддали голоси за всю владну команду. — Авт.) та один “рухівець”. Двоє депутатів міської ради не підтримали жодного із заступників, — Руслана Овсієнко від “Батьківщини” та Святослав Федоришин від “Автомайдану”.
Чим можна пояснити дії депутатів? Звісно, мотивацію фракції озвучують різну. Але, у світлі розподілу посад, картина стає більш зрозумілою. Так, депутат від БПП Тарас Нижник очолив відділ внутрішньої політики міської ради; депутат від “Самопомочі” Ігор Свистун — КП “Екосервіс”, а депутату від “Автомайдану” Віктору Павліву пророкують посаду спеціаліста з туризму в управлінні економіки. “Батьківщина” у результаті усіх процесів має секретаря, УП — заступника. Хоча у цій міській раді колись найчисельніша провладна політична сила втратила увесь свій політичний лоск і блиск: на рахунку — жодного голови депутатської комісії чи інших привілеїв, на які могла очікувати партія, яка “дала” (хоч і формально) міського голову. Заступник від УП — швидше, “збіг обставин”, ніж досягнення. Проблема УП у тому, що управлінські рішення Матвійчука не мають політичної платформи: міський голова, швидше, не політик, а господарник.
Чи негативним є факт затвердження заступників? За інших реалій — ні: зрештою, справді, міський голова має право обирати собі команду. Проте, уникаючи асоціацій і порівнянь із Насаликом, Ігор Матвійчук міг би спробувати підібрати собі власну команду, а не переформатувати її із команди попереднього міського голови. До слова: Василь Турчин, за інформацією “Вікон” пішов із команди, бо не порозумівся із Насаликом, а не Матвійчуком.
Нове обличчя у команді Ігоря Матвійчука, й, очевидно, повністю його вибір, — керуюча справами виконавчого комітету Тетяна Максимець. Щоправда, її посада нині не є настільки функціонально вагомою, як тоді, коли керуючою справами була, наприклад, Наталія Бабій, яка суміщала також відповідальність за земельну сферу. Стратегічно важливі земельну та комунальну сфери Ігор Матвійчук де-факто продовжує курувати сам, як це свого часу робив Ігор Насалик. (Колишній міський голова, щоправда, міг покластися на самого Ігоря Матвійчука. — Авт.).
Кадрові рішення Насалика досі місту “вилазять боком”. Ігор Насалик часто робив маріонеточні призначення, зосереджуючи повноту влади у своїх руках і не акцентуючи уваги на професійних якостях кандидатів. Нинішня влада менше схильна до такої методики, але демонструє консерватизм. Так, на місце голови Фонду майна Романа Боднарчука прийшов Олександр Челядин, який раніше працював секретарем міської ради. Заступникам Ігор Матвійчук “перетасував” повноваження.
Консерватизм Ігоря Матвійчука — його сила і слабкість водночас. Бо міський голова не є відкритим публічним політиком, на відміну від гіперактивного попередника. А від цього міський голова недоотримує тих особистісних дивідендів, які би міг мати — зважаючи на позитивний імідж чесного та порядного управлінця.
