Чернелицький замок двічі був атакований турками. Під час польсько-турецької війни був найбільшою східною фортецею Речі П Термін «schlaht» (в перекладі з давньонімецької означає рід, порода. — Авт.) та термін «schlack» (бій, боротьба) використовувався для визначення привілейованого соціального стану воїнів у країнах Європи. Хрестові походи європейського рицарства 11-13 століть відіграли величезну роль не тільки в геополітиці, але й у формуванні європейської демократії. Перебуваючи під всебічною протекцією Пап, рицарі не давали можливості творення авторитарної влади, формували феодальні відносини васалітету.
З благословення Пап (хрестові походи 13 ст. були невдалими. — Авт.) гербове рицарство скеровується на допомогу королю Данилу Галицькому, де активно та успішно захищала край від татар. У Галичині ще з часів Білої Хорватії була створена розгалужена мережа оборони на перевалах, гірських переходах, торгівельних шляхах, переправах, вибудовувалася захисна лінія, вирішальну роль в якій відігравали осади – військові поселення шляхти (Рожко М. «Карпатські шляхи та їх оборона). Галицьке боярство та дружинники навчили європейських воїнів не тільки майстерності вести війну в горах, але й бути в певній опозиції до княжої, королівської влади.
Король Данило витворював власну стратегію війни і тому надавав воїнам у феодальне землеволодіння маєтки для будівництва осад. Отримавши землю та пройшовши нобілітацію (чи адопцію, чи індигенат. — Авт.), руські шляхтичі отримували обов’язок пожиттєвої військової служби. Постійні війни збільшували кількість воїнів. (Терлецький М. «Драго-Саси на тлі століть»). Народжений в простій сільській хаті шляхтич міг стати сенатором, заветувати будь-яке рішення парламенту, зібрати конфедерацію та оголосити рокош (війну) королю. Зрештою, необмежені привілеї шляхти і породили особливий вид військово-політичної демократії, що і привело до занепаду Речі Посполитої 1795 р.(Крипякевич І. «Історія України»)
Процес етнічної ідентифікації шляхти впродовж майже тисячоліття визначав її національну свідомість, і вона ототожнювала себе з українським (руським) народом (Сливка Л. «Галицька дрібна шляхта в Австро-Угорщині 1772-1914 рр.»). Існуючий та поширений у середовищі селян стереотип, за яким шляхту сприймали як поляків, підтримувався «пролетарськими» істориками.
Кілька цікавих фактів із шляхетної історії України:
— король Данило Галицький, вшановуючи військові заслуги регіментарія графа Гуйда (гербу Сасів), одружив його зі своєю племінницею. Нова шляхетна родина Даниловичів упродовж століть з честю служила вітцівщині. Магнат з Олеська Іван Данилович (1570-1626 рр.) – прямий нащадок Гуйда та дідусь Яна 3 Собеського. Він же призначив свого службовця Михайла Хмельницького (гербу Абданк) підстаростою Чигиринським, надавши йому землю під хутір Суботів;
— українська шляхта брала активну участь у військових походах проти Московщини: в Лівонській війні (1579-1582 рр.), у Московському поході гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного (гербу Сасів) у 1618-му, у Смоленській війні (1632-1634 рр.), у результаті яких Московія відмовилася від загарбання сусідніх земель. Однак, не забуваючи своїх ворогів, у 1897 році в Російській імперії провели перепис населення. Шляхту як соціальний стан навіть не згадали (Россія. Полное геграфическое описаніе нашого отечества подъ редакціей В. Семенова. С.-Петербургъ, 1902). У квітні 2014 року в Севастополі окупаційна влада знесла пам’ятник П. Конашевичу-Сагайдачному;
— 15 грудня 2016 року українці будуть відзначати 420 років укладання Берестейської унії. Серед творців Української греко-католицької церкви були й шляхтичі за походженням: єпископ Кирил (Терлецький), митрополит Михайло (Рогоза), митрополит Іпатій (Потій).Слід відзначити і видатних діячів церкви: митрополита Юліана Сас-Куїловського, українського Мойсея — митрополита Андрея Шептицького (Грабовецький В. «Історія Івано-Франківська»), кардинала Мирослава Івана Любачівського та інших;
— легендарний герой романів Генріка Сінкевича полковник Єжи (Юрій) Володийовський (1620-1672 рр.) — руський шляхтич гербу Корчак. Похований у Станіславові;
— Богдан Хмельницький забороняв страчувати полонених руських шляхтичів, яких рекрутували на козацьку службу. Шляхта «задавала тон ідеології, займаючи найбільш впливові, провідні позиції в козацькому війську,становили його мозок» (Грушевський М. «Історія Ураїни Руси», т. 5). Шляхтичами були: Іван Виговський, Іван Богун, брати Нечаї, Павло Тетеря, Станіслав Морозенко, Семен Височан (з села Вікторова), Яків Гоголь-Яновський, Іван Сірко та інші. Генеральний уряд (писарів, обозних, суддів) повністю складався з шляхтичів, а в полкових урядах їх було 12,6% (Кривошея В. «Козацька еліта Гетьманщини»). Виважена надконфесійна політика Богдана Хмельницького привела до того, що в червні 1657 року вся шляхта пінського повіту, на чолі з князем Святополком Четвертинським, присягнула на вірність козакам (Брехуненко В. «Східна брама Європи. Козацька Україна в середині 17-18 ст.»);
— Олександр Кониський обгрунтував гіпотезу про шляхетне походження Тараса Шевченка, предки якого були активними учасниками козацько-селянських повстань та змушені, рятуючись від репресій, змінювати не тільки місце проживання а й прізвище (Тарас Шевченко «Грушівський хроніка його життя»). Івана Франка в ранньому дитинстві виховувала бабуся Людовіка Кульчицька в шляхетно-романтичному стилі (Терлецький М. «Чин роду Драго-Сасів»);
— аналіз прізвищ користувачів телефонних абонементів Калуша свідчать про те, що серед 63 800 жителів (станом на 2001 рік. — Авт.) 1526 є носіями шляхетських прізвищ, не враховуючи придомки («Телефонно-інформаційний довідник м.Калуш. Калуський район», 2006 р.).
Довідка. Кожен шляхтич мав своє відсільне призвище, наприклад, Терлецький, і придомкове, наприклад, Климкович. Тобто відсільним його називали поза межами свого родинного гнізда (рідного населеного пункту), а в родинному гнізді не могли всі мати одне прізвище, а мали придомкове, яким називали шляхтича в межах свого рідного села.
Представляю їхні герби — Cас, Корчак, Абданк, Топор:
Ігор ІЛЬНИЦЬКИЙ, кандидат історичних наук
