Після того, як став міським головою, Сергій Насалик передав управління бізнесом дружині Сергій та Вікторія Насалики живуть у приватному будинку на окраїні Рогатина. Буквально через дорогу — “скупчення” всіх комунальних служб міста, які оселилися тут, звільнивши попереднє приміщення для історико-краєзнавчого музею.
Будинок Насалики будували поблизу батьківського. Одружившись, молодята прожили з батьками всього кілька місяців. Потім — орендували квартиру та будували власний дім. Для молодої сім’ї, вважає Сергій Насалик, найкраще будувати стосунки без зовнішнього впливу.
— Ми з Вікторією не сваримося, — каже Сергій Насалик. — Намагаємося шукати компроміс у кожній ситуації. Адже, коли людина одружується, вона є егоїстом. А коли з’являється сім’я, потрібно ділити свій час на іншу людину, узгоджувати свій ритм життя із її.
Вікторія і Сергій Насалики разом уже майже два десятиліття. Вікторія родом зі Львова, приїжджала на Рогатинщину до бабусі на канікули. Найважче їй дався переїзд до маленького Рогатина.
— Для Вікторії найважче було переїхати зі Львова у маленьке провінційне містечко. Але я її переконав. Бо люди мають жити там, де мають можливість заробити. Та й Рогатин настільки комфортно розташований, що нам до Львова чи до Івано-Франківська їхати півгодини, — каже Сергій Насалик.
У Львові Вікторія працювала на станції швидкої допомоги, у Рогатині — у реанімації. Зараз, каже Сергій Насалик, у Вікторії — найвідповідальніша робота:
— Виховання дітей — надзвичайно відповідальна справа. Дуже великі помилки роблять ті сім’ї, які не вкладають у виховання дітей. Наприклад, займаються бізнесом і на дітей у них не залишається часу. А потім діти виростають і руйнують ті цінності, які батьки набудовували роками. Вони не продовжують найголовнішого — сімейних устоїв, традицій, цінностей.
У сім’ї Насаликів — троє доньок: Майї — 16 років, Таїсії — 13, Владиславі — 10. Вони різняться характерами, проте мають одне улюблене заняття на трьох — танці. Спочатку танці захопили Майю, а вже згодом її захоплення передалося двом молодшим сестричкам. І попри те, що батько хотів би бачити доньок ученицями дитячої школи з настільного тенісу, танці — “перемогли”.
— У нас дитина на дитину не схожа: у Майї — математичні здібності, вона себе бачить економістом. Таїсія більш господарська, тиха, любить біологію. Ми її лікаркою називаємо. Владислава ще не визначилася. Але ми ніколи не робимо вибір замість дітей. Бо кожна людина має право на вибір. І шукає для себе комфортне середовище.
У сім’ї, каже Сергій Насалик, ніхто з дорослих не здобуває “дешевого авторитету”.
— Наприклад, коли Вікторія “вичитує” комусь із дітей, я мовчу. Лише коли за котроюсь із доньок зачиняються двері, можу сказати дружині, що вона, можливо, перегнула палицю. Аналогічно дружина не буде втручатися у мій виховний процес. Тому діти знають, що мама з татом одностайні у своїх рішеннях. Проте, діти нас не бояться — ми взагалі нічого у житті не будуємо на страху. Має бути повага і взаєморозуміння. Я не балую своїх дітей. Не потакаю їхнім забаганкам моментально — вони мають відчувати усьому ціну. Приміром, якщо я буду погано працювати, у них багато чого зникне з раціону. Тому я маю тримати рівень. Вони вчаться, мають свій рівень. Усі мають мати рівень. Немає рівня — є проблема.
Сергій Насалик визнає, що у домі, де четверо жінок, спокою і теплих стосунків вдається досягати завдяки компромісам.
СІМ’Я І РОБОТА
Коли Сергій Насалик прийняв рішення балотуватися на міського голову Рогатина, дружина була не у захваті.
— Я була страшенно проти, бо розуміла, яка це відповідальність. Я бачила, у якому стані місто. Знаю, що чоловік — людина слова. Хвилювалася, де він братиме кошти на виконання обіцянок, — каже Вікторія Насалик.
Між тим, Сергій Насалик пояснює: пішовши на вибори, тестував найперше себе.
— Хтось нині на війні, і захищає Україну від загарбників. А я задався питанням: чи можу я пожертвувати своїм часом і виділити два роки, щоб попрацювати на громаду? Піти, щоб чесно і відверто тут щось змінити? Я спробував і задоволений результатом. Насправді, до остаточного прийняття рішення мене підштовхнуло те, у якому стані було місто. Рогатин 20 років тому був дуже красивим і комфортним. А тепер став сірим і темним. Я щодня їхав на роботу за межі Рогатина. І досі не можу зрозуміти, як можна фірою збирати сміття у місті? Як можуть бути розвалені будинки? Неосвітлені вулиці? Цих подразників назбиралося стільки, що, зрештою, у загальній масі підштовхнули мене до прийняття рішення. І я не шкодую про нього. Мені радісно, що вдалося вселити віру у людей.
Для сім’ї Насаликів святом є вихідні дні, коли голова родини — вдома.
— Це такі дні, коли тато — весь наш, — каже Майя.
У вихідні сім’я готує разом сніданок, після якого йде до церкви.
— Ми дуже любимо, коли тато для нас щось готує, — розповідає Тая. — Він може взяти щось із холодильника — на нашу думку, абсолютно непоєднуване і зробити з цього смакоту. Але найбільше любимо плов у його “виконанні”.
Відпочинком сім’я “не перебирає”.
— Просто сідаємо в авто і кудись їдемо, — каже Сергій Насалик.
Час від часу Сергій та Вікторія Насалики проводять сімейні відпочинки із сім’єю старшого брата Сергія Насалика — Ігоря Насалика.
Після того, як став міським головою, Сергій Насалик передав управління бізнесом дружині.
— Думала, доведеться днями “пропадати” на роботі, — каже Вікторія Насалик. — Але приїхала раз і вдруге… Там усі люди — на своїх місцях, кожен розуміє, що він — гвинтик великого механізму, і якщо буде крутитися він, то працюватиме уся система.
Багато років тому Сергій Насалик організував виробництво ПЕТ-пляшки, що на той час було новинкою у країні. Проте, коли такі виробництва стали масовими, перейшов на виробництво мінеральної води.
— Зараз я делегував повноваження по бізнесу дружині. А управлінням компанією займаються виконавчі директори. Вікторія час від часу контролює, але там все налагоджене роками, — каже Сергій Насалик.
Між тим, міський голова Рогатина впевнений: у житті є речі важливіші, ніж бізнес чи інші справи.
— У кожного у житті є моменти, які навертають до Бога. 16 років тому я їхав у відрядження. Знав, що буде складним. Спізнювався, але Вікторія не відпускала мене з хати, поки я не помолився — їй поганий сон приснився. Це було службове авто мого товариша. Я сидів біля водія, а він — позаду. Ми потрапили в аварію. Водій загинув на місці, товариш — у лікарні через два дні. А у мене — ні подряпини. Авто — вдрузки: вціліло лише сидіння піді мною та образок матінки Божої. І тоді я зрозумів: треба зупинитися з усіма клопотами — є речі більш важливі.
Після ДТП Сергій Насалик спорудив дві каплички: одну — на подвір’ї Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, іншу — на трасі у напрямку Калуша.
— На тій ділянці дороги — часті ДТП, постійно гинуть люди. Можливо, якийсь водій зупиниться біля тієї каплички, щоб набрати води й помолитися. А Бог його зупинить і відгородить від нещасть, — переконаний Сергій Насалик.
На правах реклами