"Досвід Буковелю можна й треба перенести на всю Україну", — переконаний Віктор Шевченко 1. Багато мешканців Прикарпаття ще 100 років тому шукали кращої долі за кордоном – в США, в Канаді, Бразилії, Аргентині. В наш час проблема не зникла, лише змінилися назви країн, куди виїжджають заробітчани. Португалія, Італія, Великобританія, Чехія, Польща. Але від зміни назв чужина не перестає бути чужиною, а діти, що стали при живих батьках сиротами, отримують мамину і татову любов по скайпу або телефоном. Україна знову втрачає цілі покоління.
2. Нашій команді вдалося з колись найбільш депресивного Карпатського села Поляниці, куди ще 20 років тому навіть автобус їздив влітку двічі на тиждень, а взимку після першого снігу переставав курсувати, створити село вільних і заможних людей. Створено десятки тисяч робочих місць. Середня зарплата наближається до 10 тисяч гривень
3. Що потрібно інвестору для того, щоб створювати високооплачувані робочі місця? Формула стара як світ, але я завжди її повторюю: відсутність «дурнів у владі» і наявність нормальних доріг.
4. …Автомагістраль Львів-Івано-Франківськ. Саме нашій команді вдалося, попри шалений спротив деяких корупціонерів та некомпетентних чиновників, вперше в Україні в найкоротші терміни відбудувати більше 100 кілометрів цієї дороги. При чому за ціною в 3-4 рази нижчою за ту, яка була звичною для України раніше. Вперше в Україні самі запропонували здати дорогу з гарантією на 10 років
5. Вже зараз наші фахівці вивчають стан справ та оцінюють перспективи, закремаКалущини та Рогатинщини, з метою відновлення тут дорожньої інфраструктури, створення індустріальних зон та інших територій для інвестування та відновлення промислового та аграрного потенціалу. Єдине, що ми не хочемо наводити як аргумент інвестору, як це інколи роблять наші чиновники, — фактор «дешевої робочої сили» мешканців краю. Наші зарплати повинні бути гідними
Одним із ключових і ситемних пунктів моєї програми є: «Патріоти, єднаймося за вільну країну вільних людей!»
Якою повинна бути вільна країна? Що означає бути вільним? Тлумачний словник української мови означає «вільність» як «право на що-небудь, права, привілеї, природність, невимушеність». В цьому контексті згадуються і «козацькі вольності»…
Безперечно, сам термін вільності дуже глибокий та багатогранний…Вільність – це і внутрішнє відчуття, і можливість почувати себе гідною людиною. Чи можемо ми, українці, себе вважати вільними? З чого починається вільність? Чи може людина, безробітна або із зарплатою чи пенсією в півтори-дві тисячі гривень почувати себе вільною? Питання риторичне. Звичайно що ні.
Є такі державні питання, рішення яких не можна відкладати. Від рішення яких напряму залежить майбутнє України. Надзвичайно важливе і болюче зараз для людей питання – це проблема подолання безробіття та створення високооплачуваних робочих місць.
Про найбільшу актуальність вирішення цієї проблеми для калушані рогатинців, разом із проблемами подолання корупції у владі та ремонту доріг, свідчить і наша партійна соціологія.
Проблема подолання безробіття та гідної зарплати -найболючіша у прямому розумінні цього слова. Люди кидають свої рідні місця, залишають дітей на стареньких і з душевним болем їдуть на заробітки. Україна втрачає трудові ресурси – роботящі руки, без яких країна стає пусткою і руїною.
В нашому регіоні ця проблема не є новиною. Багато мешканців Прикарпаття ще 100 років тому шукали кращої долі за кордоном – в США, в Канаді, Бразилії, Аргентині. Не всім, далеко не всім з них щастило, багато хто втратив життя і здоров’я на чужині. Якби вони залишилися в Україні, то хто знає, як би повернулася наша історія. Може б в ній менше було розчарувань.
В наш час проблема не зникла, лише змінилися назви країн, куди виїжджають заробітчани. Португалія, Італія, Великобританія, Чехія, Польща. Але від зміни назв чужина не перестає бути чужиною, а діти, що стали при живих батьках сиротами, отримують мамину і татову любов по скайпу або телефоном. Україна знову втрачає цілі покоління. Все більше в нас пенсіонерів і все менше тих, хто має пенсіонерів годувати. Все менше тих, хто має піднімати народне господарство. Й це тоді, коли ворог вже заліз на наш двір і плюндрує історичні землі нашого народу.
Проводячи в цей передвиборчий період масу зустрічей з мешканцями Калущини, Рогатинщини та Галицького району, розумію, що наш потенційно багатий і заможний край незаслужено і несправедливо таким не є.
Що потрібно зробити, щоб вирішити цю проблему? Треба, щоби в Україні виникли підприємства з пристойними зарплатами. Щоби працівники, що працюватимуть на цих підприємствах, могли прогодувати себе і дітей, мати пристойний рівень життя. А для створення таких підприємств потрібні великі гроші. Треба щоби інвестори не боялися інвестувати в Україну, щоби до нас пішов потік грошей, спрямованих на створення робочих місць.
Нашій команді вдалося з колись найбільш депресивного Карпатського села Поляниці, куди ще 20 років тому навіть автобус їздив влітку двічі на тиждень, а взимку після першого снігу переставав курсувати, створити село вільних і заможних людей. Я пам’ятаю та часи, коли мешканці Поляниці жили лише з того, що крали ліс, а гроші витрачали часто на горілку… Зараз мешканці села, та й багатьох навколишніх сіл, завдяки багатомільйонній інвестиції, стали справді вільними. Створено десятки тисяч робочих місць. Середня зарплата наближається до 10 тисяч гривень. Більше того, зараз вже мешканці Поляниці і не хочуть працювати за таку зарплату, вважаючи її занизькою, - адже їх земля, яка ще 20 років тому нікому не була потрібна, стала серйозним капіталом. Багато селян змогли частину своїх паїв продати, а на іншій частині створити надприбутковий бізнес…
Чому нам все вдалося? Тому що в Буковелі є зрозумілі, справедливі і універсальні для всіх правила гри. Тому що інвестор ризикнув своїми грошима, і, попри шалений і постійний тиск влади та корумпованих силовиків, вистояти і не дозволити заважати підприємцям.
Отже, успішний досвід перетворення найдепресивнішого регіону в регіон вільних і заможних людей, - є. Чи можна його реплікувати і на інші райони Прикарпаття та України? Без сумніву! Звичайно, що в кожному краї своя специфіка. Але, часто буваючи за кордоном, порівнюю наші умови та можливості. Чомусь Україна, маючи найсприятливіші природні можливості, дожиласа до того, що закупляє помідори в гірській Туреччині, а картоплю в пустельному Єгипті. Що заважає створити успішні сучасні екологічні аграрні підприємства в Україні?
Чому ми не можемо виграти конкурентну боротьбу в Китаю, який став «фабрикою Європи»? Адже в нас є всі можливості відновити виробництва в Україні. Єдине з чим я не можу погодитися з деякими представниками влади – це з їх твердженням, що конкурентною перевагою України є «дешева робоча сила». Я не згідний з такою стратегією влади. В нас є багато інших конкурентних переваг – географічне розміщення, добра освіта, комунікації (з цим місцями є проблеми, але вони не є невирішуваними), наближеність до ринків та інші.
Що потрібно інвестору? Формула стара як світ, але я завжди її повторюю: відсутність «дурнів у владі» і наявність нормальних доріг.
Під дурнями у владі я розумію корупціонерів та некомпетентних чиновників. Як ми бачимо, цих нахлібників не викоренити напівзаходами та адміністративними напівлюстраціями. Вони вміють хитро обходити формальні бар’єри юридичних обмежень. Вони створили міцну систему кругової поруки. Вони розбещують хабарями тих нових політиків і урядовців, котрих делегував у владу Майдан.
Інвестори бачать, що корупція й далі править бал у нашій державі. Що для того, щоби вкласти в економіку України мільйон євро, треба відразу дати кілька сот тисяч хабарів й по тому постійно підгодовувати ненаситну зграю корупціонерів. Інвесторам це не вигідно. В інших країнах можна обійтися без цих втрат і напружень.
У всіх нормальних державах інвесторів зустрічають з оркестрами і бавлять як рідних. Той, хто приносить гроші та забезпечує людей роботою –шанована людина. Але не так у нас. Коли інвестор заходить до нашого чиновника і очікує, що факт інвестиції чиновник буди лише вітати і сприяти інвестору, то із здивуванням бачить, що чиновник вже, за фактом приходу, вважає інвестора йому «винним». Це є диким для сучасного цивілізованого світу.
Цей некомпетентний і жадібний чиновницький бур’янтреба виполоти дощенту. Інакше цей бур’ян знищить наше майбутнє і віддасть державу на поталу путінським шакалам.
Саме тому я говорю про повну політичну люстрацію, без якої адміністративна люстрація не має шансів на успіх.Стара політична та владна еліта, без винятку та без врахування партійної приналежності, маєпіти у відставку та отримати заборону займати державні посади на протязі десяти років.
А ще інвестор дивиться на те, як підвозити сировину до своїх майбутніх підприємств і як транспортувати вироблену продукцію. Коли він проїде сотню-другу кілометрів по так званих дорогах… Звичайно, що більшість з потенційних інвесторів після того не захоче ризикувати грошима в країні, де дороги несуть на собі печать тотального розкрадання грошей.
Тому надзвичайно важливою проблемою вважаю відновлення інфраструктури, в тому числі доріг, в Україні.
Опору у цьому треба робити на ті команди, котрі довели свою спроможність робити дороги якісно і швидко.
Прикладом є шосе Львів-Івано-Франківськ. Саме нашій команді вдалося, попри шалений спротив деяких корупціонерів та некомпетентних чиновників, вперше в Україні в найкоротші терміни відбудувати більше 100 кілометрів цієї автомагістралі. При чому за ціною в 3-4 рази нижчою за ту, яка була звичною для України раніше. І що немаловажно, ми вперше в Україні самі запропонували здати дорогу з гарантією на 10 років.
Зараз до нас звертаються керівники багатьох регіонів України та просять поділитися сучасними технологіями, досвідом, допомогти організувати ремонт автомагістралей в інших областях.
Але не всі знають, що цьому успіху передувала велика і важка підготовча робота. В свій час Буковель став справжнім полігоном, на якому ми випробовували найсучасніші технології в будівництві доріг. Наші фахівці завжди відвідують всіх міжнародні виставки та конференції, завжди в курсі всіх новин в дорожньому будівництві.
Ми знаємо як досвід Буковелю перенести на інші регіони Івано-Франківщини. Це не важко. Потрібна лише довіра людей, яким не байдужа доля держави. Які бачать різницю між фахівцем і популістом чи політичним аферистом, що відверто підкупляє виборців пустими обіцянками.
Досвід Буковелю можна й треба перенести на всю Україну. Адже нащо придумувати велосипед, коли маємо працюючу модель «інвестиційного раю», де гроші не розповзаються по кишеням хабарників, а створюють робочі місця та зберігають для майбутнього України її працьовитий народ на українській землі.
Вже зараз наші фахівці вивчають стан справ та оцінюють перспективи, закремаКалущини та Рогатинщини, з метою відновлення тут дорожньої інфраструктури, створення індустріальних зон та інших територій для інвестування та відновлення промислового та аграрного потенціалу. Єдине, що ми не хочемо наводити як аргумент інвестору, як це інколи роблять наші чиновники, — фактор «дешевої робочої сили» мешканців краю. Наші зарплати повинні бути гідними. Такими, що зможуть нам дати відчуття «вільної людини у вільній країні»!
Вірю, що все в нас буде добре.
Віктор ШЕВЧЕНКО,
кандидат у народні депутати по 85-му виборчому округу
Політична реклама