Музей вишивки в одній квартирі

У родини Наконечних із Калуша — не хата, а музей вишивки. Знайомимося у їхній господі з Тамарою Миколаївною, 85 років, та Іваном Петровичем, а також донькою Катериною та внуком Артемом, які приїхали із Москви.
Переглядів: 859
Окрасу помешкання — килим — подружжя Наконечних вишивало разом | Фото: Марта Галкіна

Надворі – неділя, Наконечні гостям раді.


— Розкладачку купили у Калуші, вже сто років тому, — бабуся Тамара сміється, складаючи ліжко. — Що, дивно? (помічає здивований погляд, що вона сама у 85 років складає меблі. — Авт.). Я і вантажницею працювала. І ще й на залізниці.


Бабуся Тамара нещодавно перенесла важку операцію. Каже, що люди допомагали одужати. Після того їм дарувала — по вишивці. Вдома — кілька десятків полотен. Ще більше робіт роздарувала людям, є її роботи і в церкві. Залюбки творить не тільки для себе, як — для інших.


І досі Тамара Миколаївна вишиває. Каже, що як тільки болить голова, бере в руки голку, одразу легшає. Показала вишивку, де виводить нитками новий затишний пейзаж міської садиби, що втопає у квітах. У Тамари Миколаївни квіти — не тільки на вишивках. Живі чудові квіти розцвіли в неї на підвіконні. Тут і грошове дерево, герань, каланхое.


— Грошове ось пустило ростки, — показує. — маю Артьому відсадити, хоче взяти із собою.


Онук бабусі Тамари, Артем, живе у Москві. У липні гостював у бабусі Тамари разом із мамою, Катериною.


— Ось це — моя донечка Люба, якої вже немає з нами. Померла молодою, — каже Тамара Миколаївна. На фото — молода білява жінка. Привітно усміхається. Її фото тепер «живе» у затишному закутку квартири. Поряд — із Богоматір’ю, святим Пантелеймоном та Ісусом, що благословляє учнів на Оливковій горі.


Як і мати, донька Люба любила вишивати. Тамара Миколаївна про неї розповідає сама.


— Моя Любочка вибрала ось ці картини: «Журавлі на снігу», «Водоспад»... Та вишити їх не встигла. Вишивала — я. А ось ці роботи — «Місто», квіти — вишивала вона. Вона любила, коли я вишивала бісером. Ось ця ,осінь. Або парк. Одна моя знайома, побожна жінка, каже, що тут ось так, на містку, хочеться присісти.



Іван Петрович Наконечний та Тамара Миколаївна разом вже 59 років. Познайомилися у Донецькій області, звідки Тамара Миколаївна родом. Чоловік родом із села Перевозець приїхав туди на роботу на азото-туковий завод.. Потім проходив службу у радянській армії. Після демобілізації працював на шахті на Донбасі. Тамара Миколаївна працювала на тій же шахті машиністкою підйому. Вона дуже вподобала веселого галицького хлопця, а він — миловидну і добру донецьку дівчину, з першого погляду. Відтоді — разом. Жили у Челябінську на Уралі, де Тамара працювала оглядачем вагонів. Приїхали жити до Калуша. Іван Наконечний працював апаратником на калуській «хімії», а Тамара — знову оглядачем вагонів на станції Кропивник.


— Давайте, заспіваємо? — пропонує Іван Петрович жартома. Заводимо пісню «Їхав козак містом».


Проходимо у спальню. Над невеликою кушеткою у дворянському стилі — чорний килим, вишитий яскравими нитками.


— Ось, цей килим ми з Іваном вишивали голкою разом. Впоралися за місяць, — скромно каже Тамара Миколаївна. А Іван не приховує гордощів, що вміє вишивати не гірше за дружину. Він же допомагав вишивати і ікону Миколи Чудотворця


Писали про Тамару Наконечну і калуські газети. Одну із заміток у пресі родина осі зберігає. Там написано, як дружина показала чоловікові, що можна хрестиком накладати візерунок на полотні. Потім вони не раз сиділи вечорами і вишивали. Зате тепер хто в хату не зайде, очей не зводить робіт.


Тамара Миколаївна — спадкоємна графиня із роду графів Кубицьких. Про це розповідав їй тато Микола. Тоді вона ще маленькою дівчинкою. Вона завжди почувала гордість за належність до такого роду, старалася добре вчитися і любила мистецтво. Нитками відтворила чимало художніх картин.


— Вперше взяла голку із ниткою ще в дитячі роки, — розповіла Тамара Миколаївна. — Спочатку вишивала різні скатерті, доріжки гладдю.


А ще — завжди була побожною і любила ікони. Тому і вишиває їх найбільше залюбки. В її колекції — переважає свята Богоматір, із дитятком Ісусом, у молитві та в багатьох образах. На картині — човен із купальниками. Цей сюжет нагадує картину Моне.


Його вона вишила вже півстоліття тому. На нитки розпускала старий одяг. Однак вони і досі не втратили барв, тільки вигоріли на сонці.


— На картині розбилося скло, — бідкається Іван Петрович. — Тому і вигоріли нитки.


Чудовий рушник показує Тамара Миколаївна насамкінець. Такі рушники прикрашають покої Наконечних вже десятки років. В їхній гостинний дім хто б не зайшов, виходить із гарним настроєм і з подарунками. На вході гостей проводжає вишита молитва, яка дає гостям з собою наснагу і натхнення.