«Карпатський легіон»: екстремальна школа виживання

«Замінування» території, «захоплення» об’єкта, тактика нападу й оборони, робота у команді, порятунок людського життя — цього і не тільки навчають дітей та підлітків у військово-вишкільному таборі «Карпатський легіон», започаткованого ГО «Аркан стихій». Табір у різних формаціях діє уже дев’ятий рік. А цьогоріч увійшов до обласної програми національно-патріотичного виховання молоді. Не «виростити» військових, а виховати вміння аналітично сприймати ситуацію та дати собі раду за життєво-небезпечних обставин — такі завдання ставлять перед собою організатори табору, каже один із засновників «Карпатського легіону» Сергій Демчук.
Переглядів: 1653
На думку Володимира Павліва, велика суспільна проблема — відсутність медичної культури як такої. А ті знання, які

Десять днів «польового» життя — у наметах, за відсутності благ цивілізації, в умовах, наближених до військового устрою — це ті реалії, у яких гартуються понад три десятки дітей та підлітків із Калуша, Долини, Івано-Франківська, Богородчан, Брошнева та Львова.


Табір «Карпатський легіон» розташувався між селами Луквиця та Міжгір’я Богородчанського району, на території пластового табору «Чоти крилатих». Поруч — озеро і польовий аеродром, на який час від часу сідають приватні гвинтокрили. Один — у не найкращому стані — зберігається на території аеродрому.


Учасники табору розташувалися у наметах. Кухня — польова. У кожного учасника — муляж зброї. Його бережуть як зіницю ока. Бо якщо поцуплять — наряди поза чергою. А от спритник отримає смачну винагороду. У таборі «не існує» імен — лише позивні.


— «Карпатський легіон» — це навіть не табір, а ціла програма, низка заходів упродовж навчального року, підсумковим етапом яких є власне саме таборування, — розповідає «Вікнам» один із організаторів «Карпатського легіону» Сергій Демчук.Оздоровчих таборів дуже багато. А наша специфіка у тому, щоб адаптувати дітей до екстремальних умов. Звісно, це не ті умови, у яких перебувають наші військові у зоні АТО, однак — наближені до них. Тренуємо дітей не для того, щоб показати, що вони нічого не вміють. А якраз щоб навчити їх приймати правильні рішення і здійснювати правильні дії під час екстремальних ситуацій. Так, спочатку моделюємо ситуацію, даємо загальні рекомендації з її вирішення, адаптовані до віку дітей. Коригуємо їхню поведінку у разі грубих порушень. А далі вони вже самі повинні з усім впоратися. Крім цього, діти виконують наряди на кухні, наряди на варту. У таборі є зброярня, кілька об’єктів для охорони та чіткий графік. Діти мають один одного будити, контролювати, підтримувати, мотивувати. Учасники табору з різних міст вчаться бути якщо не друзями, то колегами. Бо вони мають самостворити команду, у якій кожен виконує певне завдання. Однак завдання — такого типу, що без командної роботи нічого не вдасться.



Програма «Карпатського легіону» включає у себе шість етапів. Перші два, на які розробники програми практично не впливають, починаються у стінах навчальних та позашкільних навчальних закладів. На третьому етапі, зважаючи на рівень фізичної та психологічної підготовки, відбувається відбір учасників військово-вишкільного табору «Карпатський легіон». При цьому, каже Сергій Демчук, потенційні учасники не обов’язково мають володіти відмінними фізичними даними, але — бути готовими на психоемоційному рівні сприймати програму табору.


— Наступний етап програми — це більш фахова підготовка: тренінги з кінцевою демонстрацією діяльності силових структур. У такий спосіб діти отримують мотивацію здобутих навиків і знань. Плюс відбувається своєрідна профорієнтація: до нас приїжджають співробітники МНС, поліції, СБУ, медицини катастроф, Збройних сил України. Відтак, діти можуть визначатися, з чим вони хочуть пов’язати своє майбутнє, — каже Сергій Демчук.


Наступні два етапи програми — більш жорсткі і спеціалізовані. Проте, каже Сергій Демчук, розробники програми не мають на меті виховати військових чи орієнтувати учасників «Карпатського легіону» пов’язати своє майбутнє із силовими структурами.


— Не стоїть питання, щоб вони ставали військовими або поліцейськими. Стоїть питання у тому, щоб наші вихованці були свідомими і знали, як діяти у складних життєвих ситуаціях. Так, зараз на Заході України не лунають постріли і вибухи. Але ніхто не може спрогнозувати, як розвиватимуться події. Тому потрібно готуватися до всього. І ця підготовка мала би виглядати не точково, а бути складовою загальнодержавної політики. Ми ж, навчаючи дітей, можемо бути певні, що вони зможуть дати раду собі й іншим. І для розвитку громадянського суспільства — це великий плюс. Там, де проживають свідомі громадяни, які можуть самотужки протистояти натиску ворога до приїзду професійних силовиків, буде збережена державна цілісність. Крім того, вважаю, що у період, коли у вільному обігу в державі купу нелегальної зброї, діти мають бути ознайомлені із правила поведінки із нею та твердо пам’ятати, що зброя — це не іграшка. Куди телефонувати, якщо виявили незнайомий предмет, яку поведінку незнайомих осіб можна вважати підозрілою і кого про це потрібно повідомити — це, фактично, ті знання, які ми даємо учасникам «Карпатського легіону». У час, коли у світі відбувається все більше терактів, навіть такі знання можуть колись комусь врятувати життя, — каже Сергій Демчук.


Життя учасників табору розписано по хвилинах. У програмі — не тільки обов’язкові нічні чергування, чергування на кухні, лекції на різні теми, перегляд фільмів, які формують аналітичні здібності. Практично, щодня до «Карпатського легіону» приїжджають представники різних організацій та формувань, які дають дітям знання з різних дисциплін. А увечері, зазвичай, — улюблена теренова гра, під час якої учасники табору змагаються зі своїми наставниками. Старші — охороняють табір, новачки намагаються його «замінувати». Або ж — навпаки. Щоправда, у таборі існують і певні табу. Наприклад, під час вишколів тут не піднімають теми релігії і політики.



ВРЯТУВАТИ ЖИТТЯ


Один із найважливіших акцентів у програмі табору — надання першої медичної допомоги та попередження різних нещасних випадків. Відтак, цього тижня до «Карпатського легіону» приїхали медик Калуської станції швидкої і невідкладної медичної допомоги Володимир Павлів та один із засновників «Карпатського легіону» Віктор Павлів.


Володимир Павлів провів учасникам «Карпатського легіону» лекцію з надання долікарської медичної допомоги та надання медичної допомоги у воєнних умовах.


— Якщо дитина прослухала таку лекцію, інформація відкладається у пам’яті. І коли виникає екстрена ситуація, людський мозок дістає її із далеких закутків. Тож, людина може використати те, що почула 10-20 років тому, сама того не усвідомлюючи, — вважає Володимир Павлів.



На його думку, велика суспільна проблема — відсутність медичної культури як такої. А ті знання, які отримують діти у навчальних закладах, — занадто мізерні. При цьому лише знання того, як правильно робити непрямий масаж серця, може зіграти вирішальну роль у критичній ситуації.


Прослухавши лекцію, більшість учасників табору спробували самотужки «реанімувати» манекен.


А потім — каталися на катамаранах під керівництвом Віктора Павліва. Уже до завершення заняття більшість учасників «вловили» особливості правильного веслування на каяку.



«Карпатському легіону» — майже десятиліття. Проте офіційно він функціонує чотири роки. А цьогоріч вперше увійшов до обласної програми національно-патріотичного виховання молоді. Відтак, з обласного бюджету на підтримку «Карпатського легіону» було виділено 40 тис. гривень. Також цьогоріч вперше до фінансування долучилась Калуська міська рада, виділивши 8,4 тис. гривень.


— Ми сподівалися на фінансування, але у таких масштабах … Були просто вражені, — ділиться Сергій Демчук.


Михайло («Бобер»), учасник табору:

— У «Карпатському легіоні» подобаються лекції, практичні заняття з макетами зброї або масо-габаритними макетами автоматів, штурмових гвинтівок і пістолетів. Найбільше сподобалося, коли приїжджали до нас з УНСО — вони навчили нас багатьох тактичних прийомів: різні стійки з автоматами, позиції для стрільби, рух «двійками», рух «трійками», навики правильного переходу з однієї позиції стрільби в іншу. Розказали, як правильно йти з автоматами, які сектори ми маємо прикривати, коли ми йдемо колоною… Загалом багато практики було.

Також ми ходили на австрійські дзоти — це старі, ще з часів Першої світової війни оборонні позиції, побудовані так, що є дуже вигідними для оборони. А ще дуже сподобалося, коли ми, повертаючись з дзотів, заходили у магазин.


Наталя («Багіра»), учасниця табору:

— Мені дуже подобається, що до нас тут ставляться як до дорослих, тобто як до людей, які вже можуть відповідати за свої вчинки. Мені здається, що коли Демчук називає нас «пристреленими на всю голову», це звучить почесніше, ніж якби до нас зверталися «дітки» чи здмухували з нас пилинки. 

Табір гартує силу волі і характер. Наприклад, треба мати велику силу волі, щоб стояти на кулаках, поки м’язи буде зводити. Або щоб вставати вночі на варту. Бо з меншими трапляються історії, що їх розбудили, а вони лише на хвилинку закрили очі і — заснули. «Спартак» каже, що це тому, що у нас немає сили волі. Наприклад, якщо ми хочемо у туалет, ми встаємо, одягаємося і йдемо, бо у нас є мотивація. А коли ми встаємо вартувати, то ми не розуміємо своєї мотивації, через те нас так тягне на сон. А треба думати про інших. Бо не може бути такого, щоб щось трапилося у таборі, зокрема, вночі, а про це ніхто не знає. Для цього й існують нічні чергування.


Оксана, кухар табору:

— Діти їдять каші, супи, на кожен сніданок, обід і вечерю готуємо свіже. Слідкуємо, щоб харчування було різноманітне. Для «Карпатського легіону» треба, щоб діти добре харчувалася, бо чим краще вони поїли, тим більше матимуть енергії на виконання різноманітних завдань. На сніданок, переважно, у нас йдуть солодкі каші, в обід — перша страва, увечері — салат з гарніром. У нас у таборі немає такого «щастя», як чіпси чи солодка водичка. Максимум — «сухе» печення до чаю. У нас заборонені солодощі із кремами, шоколадні цукерки, бо у таку спеку ці продукти швидко псуються. Тому, якщо діти мають такі «підпільні» харчі, ми їх вилучаємо. Існує таборове правило: якщо ми вилучаємо у дітей заборонені харчі, але вони — свіжі, то ми їх розподіляємо під час одного із прийомів їжі на всіх. Якщо ми вважаємо, що ця їжа може зашкодити, то просто викидаємо.

Мені подобається кухня, бо це — серце табору. Якщо діти будуть голодними, вони будуть змученими і не здатними на різні випробування. «Бойовий» дух можна підтримувати по-різному. І ситий шлунок при цьому відіграє зовсім не останню роль.