Лемківські виконавці дбають, щоб їхнє вбрання було автентичним | Фото: Марта Галкіна Розпочався фестиваль національним гімном України. Глядачі на хвилину припинили свої справи, слухаючи урочисту музику. Сиві чоловіки, ошатні жінки і навіть маленькі діти прикладають руки до серця.
На вулиці у сквері біля «Мінералу» — сонячні промені окреслюють пам’ятник із сірого каменю. Це монумент українцям. Депортованим із Польщі у 1945-47 роках. Саме з його відкриття п’ять років тому і розпочалася історія фестивалю «Співочий гай». Після того з кожним роком свято стає все масовішим і збирає більше гостей. Цього року до Калуша з’їхали українці лемківської спільноти з Надсянщини, Долини, Богородчан, Брошнева.
— Пішли, пішли! — підганяють одна одну дівчата-методистки ПК «Мінерал». Христина, Зоряна і Надія несуть у руках рум’яний коровай.
Хлібом і сіллю вітають гостей – керівників лемківських товариств із усіх усюд, міську владу та всіх калушан, як прийшли на свято та привели своїх дітей. Поки зі сцени лунає коротка історія лемківської громади, на вулиці розклалися барвисті ятки. Усміхнені продавчині у вишиванках пропонують товари домашнього виготовлення — вино, мед, хліб, овечий сир.
— Наші предки взагалі не вживали у їжу того, що їмо ми зараз, а харчувалися значно здоровіше. Скажімо, бобові культури складали їхній основний раціон. Зараз чи часто ми вживаємо горохову кашу? — запитує директор ПК «Мінерал» Алла Терещенко. — Ні. А вона дуже смачна і надзвичайно поживна.
Поки наверху відбувалася прес-конференція, у залі ПК «Мінерал» дегустували горохову юшку.
— Якщо брати суто калуський вимір, то перші лемки з’явилися наприкінці 1945 року, а основна маса — 1946-1947 років. Найбільше з Лемковини, і були з Надсяння. Це було важко, бо з Калуша вивозили поляків і німців. Але з позитиву, то обидві громади — і лемківська, і надсянська, — відбулися. У них є молоді люди. Наукова робота з дослідження лемківської громади є дуже на високому рівні. В Польщі видаються сотні найменувань досліджень. В Польщі це важлива галузь місцевої історії. Лемки калуша дуже серйозно ставляться, і всі видання, які виходять у Польщі, є в Калуші. Ми закінчуємо зараз формування фонду лемківської громади в Калуші. Я хочу подякувати головам товариств — і за ту роботу, яку вони роблять в калуші, і яку вони роблять в Польщі, а в Польщі вони роблять велику роботу. Українці в Польщі мають свого посла до сейму, — каже директор музейно-виставкового центру Уляна Паньо.
А ще зауважує, що в 40-ві роки тільки до Калуша виселили 5 000 лемків.
— Є лемки і в районі, що ми не враховуємо, — зазначила вона. — Є в нас такі зауваження серед відвідувачів музею «о, лемки сюди приїхали». Ці люди — ті, хто після війни будували Калуш, підіймали його з небуття. І вони завжди стараються бути найкращими у своїй професії. Але мусимо пам’ятати, що вони сюди приїхали не зі своєї волі. І маємо пам’ятати, що Ісус Христос та Діва Марія також були біженцями.
Виступали 21 серпня в Калуші фольклорні колективів міста та області. Скажімо, відомий ансамбль — народна аматорська лемківська хорова капела «Бескид».
— До нашого ансамблю ходить 40 людей, — розповідають солістки «Бескиду», співачки з Івано-Франківська. — Але приїхали семеро. Самі розумієте, літо, збір врожаю.
У жінок — рожеві картаті спідниці, такі самі вінки на головах, зелені кептарики поверх вишитих сорочок. На запитання, як вирізняються лемківські національне вбрання з-поміж інших українських національних костюмів, жінки відповідають, що за цей бік життя капели завжди відповідала їхня засновниця Ірина Криницька-Омельченко.
— Вона сама шила костюми і стежила, щоб вишивки були автентичними, — кажуть жінки. — То була правдива лемкиня.
Свої пісні виконали сестри Христина та Марія Петрів. Дівчата заспівали пісню «Моя Україна». Їхні жовті сукні доповнює українська вишивка. Продовжився фестиваль танцювальною програма за участю народних музик.
Фото: Марта Галкіна, Дарія Ониськів, Людмила Кохан
