Василь Миколайович Височан і його сусіди досі підтримують традицію грати у доміно Василь Миколайович живе у Калуші на вулиці Богдана Хмельницького, будинок 42. Щовечора виходить у двір поспілкуватися із сусідами. Вони давно стали найкращими друзями.
На столі — турнір із доміно. Учасники — 15 чоловіків.
Василь Миколайович в Калуші живе із 1965 року. Приїхав до міста із Сибіру. Туди потрапив у дитинстві разом із батьком і матір’ю. Василь Миколайович походить із селянської сім’ї. Його батька заарештували за участь в організації Українських націоналістів і Українській повстанській армії у 1950-ті роки.
— Коли ми приїхали до Калуша, пішов працювати на «хімію». Посторонко (Іван Посторонко — перший секретар райкому КПРС. — Авт.) сказав, що «посьолок» буде там, у бік Рожнятова. У 1960-ті роки тут, де ми зараз живемо, не було нічого. Тоді на місці магазину «Берізка» був корівник. А на місці зупинки, де «п’ятачок», був колгоспний клуб. Ми туди ходили дивитися кіно. Були тільки триповерхові будинки по той бік вулиці, і «фінські» будиночки. Тут, на території теперішнього «посьолка», жили «зеки». Посторонко обіцяв навіть пустити електричку, яка буде їхати до Рожнятова і привозити людей на роботу.
Василь Миколайович пригадує, як за кілька років радянській владі вдалося докорінно змінити індустріальне обличчя Калуша у 1960-і роки. У 1963 році прийнято рішення про розбудову хімічного виробництва. Коли він приїхав сюди із Омська, що в Російськй Федерації, тут будувались хімічні заводи, житлові будинки, зводились новобудови соціальної сфери.
Нові калушани, які разом працювали на «хімії», дружили і в приватному житті. Діти — виростали у дворі, і ніхто не боявся залишати їх на прогулянці самих. Влітку грали на гітарах, взимку — у сніжки, ліпили фортеці із снігу. Багато будинків на вулиці Богдана Хмельницького колись носили титул «Будинку взірцевого порядку». До речі, поряд із згаданим двором два роки тому калушани створили соціальний проект «Двір моєї мрії». Василь Миколайович Височан і його сусіди досі підтримують традицію грати у доміно. Заодно обговорюють політичну ситуацію в країні, діляться з сусідами останніми новинами і допомагають один одному, чим можуть.
— Зараз молодь зовсім не така, як раніше. Хлопцеві — йому 11 років, а він мене у неділю запитує: «Діду, хто більше заробляє: футболіст чи боксер?». Обирає собі вид спорту, — Василь Миколайович розповідає про правнука.
Дочка і онучка Василя Височана живе на Загір’ї. Часто провідують діда, а він — їх. Згадуючи своє життя, Василь Миколайович не сумує. Каже, що і в 80 років почувається здоровим, а в здоровому тілі — здоровий дух. Розповідаючи про дружину, з гордістю каже, як гарно вона вишиває.
— Риба, — кричить хтось із-за столу. Поспілкуватися із сусідами у ході гри — святе діло. Василь Миколайович повертається до гри.
