Зиновій Карась відбув 10 років концтаборів у Мордовії за антирадянську діяльність та проукраїнську позицію З успінням якось так само виходить. Потім дідусь виклав свої роздуми у невеличкій статті. Не скажу, що я виконую ним написане, але все ж є причина замислитися.
”АНГЕЛ-ХОРОНИТЕЛЬ
Перечитуючи сторінки Святого Письма, знаходимо в Святого апостола Павла адресовані ефесянам, писані з тюрми такі слова: „Встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і Христос просвітить тебе.” (див. Іс. 9, 1-26, 19; 60-61) Процитувавши ці слова із Старого Заповіту, апостол далі говорить вже від себе: „Тож пильнуйте, як вам треба поводитися - не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні є хиткі. Тому не будьте нерозумні, але пізнайте волю Господню. І не впивайтесь вином, яке приводить до розпусти, а краще сповняйтесь духом, навчаючи самих себе псальмами і славословленнями, і піснями духовними, прославляючи в серцях ваших Господа.” (Еф. 5, 14-19).
Чому я зупинився на цих словах Святого апостола Павла? Давно мені хотілося поговорити з нашими вірними і з усіма, кому задуматись варто, про одну моду в нашому громадянстві, яка невідомо звідки звалилась на нашу бідну спотворену культуру.
Як відомо, в часи не так давні, ідеологи прибігали до видумування так званих нових обрядів: „Звіздини”, наприклад, замість хрестин, щоби завдяки їм витіснити обряди церковні. Але завалилась імперія, і з нею ці нові обряди. Та відомо, що природа порожнечі не терпить. І хоч повернулися повноцінні хрестини, похорони, з непотрібними обідами, з проводами в армію, тобто все те, де рікою ллється оковита, хтось додатково запровадив звичай через радіо і телевізію поздоровляти своїх рідних, з вихвалянням останніх у найрізноманітніших достоїнствах, віршами та піснями. І хоч в таких вітаннях нічого злого нема, але кожне родинне свято тим і є родинне, що воно повинно відбуватися в родині і не бути виношуваним на вселюдне оглядання. Коли стареньку маму діти, внуки, правнуки довіряють привітати чужим людям, то складається враження, що в хаті всі пересварилися і тому цю „неприємну повинність” довіряють за гроші чужим дядям і тьотям. Або, кому цікаво знати, що я вітаю і поздоровляю з днем народження свою дружину? Це не є прояв високої культури, скоріше, навпаки.
Цілковито банальним є називати іменини „Днем ангела”. З правдавніх часів християни взяли собі за звичай новонародженим своїм дітям надавати імена тих християн, які за Христову віру прийняли мученицьку смерть. З часом Церква склала узаконений спис цих імен і під час Хрещення дитині надається одне з таких узаконених імен. Спочатку був звичай називати дитину ім’ям того святого чи святої, які в календарі припадають на день народження. Згодом настали часи ліберальніші і батькам надавалося право вибирати дитині ім’я, але тільки з цього списку (канону). Святий, ім’я якого носить дитина, вважається опікуном дитини. В молитвенику є така молитва: „Ангеле Божий, Хоронителю мій святий, даний мені на охорону! Щиро благаю тебе: просвічуй мене сьогодні, хорони від усього злого, заохочуй до добрих діл і провадь на спасенну дорогу. Амінь”.
Одначе, той святий чи свята опікунка, не є ангелом. Це є свята людина і Церква вірить, що цей опікун (опікунка) піклується перед Богом за всіх людей, хто нссить те ім’я. Позбавляють такого опікуна для своєї дитини ті люди, які надають своїй дитині нехристиянські, надумані самочинно імена: Інна, Квітослава, Сніжана, Зоряна, Руслана, Ліля. В радянські часи — Владлен, Декабрина, Сталіна, Кім і таке подібне.
Але ж є в християнстві вираз - ангел-хоронитель, - закине мені опонент. Безумовно є. Біда тільки, що ми чули дзвін, та не знаємо, звідки він. Творець, крім видимого світу створив безтілесних духів, ангелів, по нашому „вісників”. їх колосальне множество. В них існує певна ієрархія і певні завдання Бога вони виконують. Святе Письмо як Старого, так і Нового Заповіту, рясніє згадками про ангелів і архангелів. їх посилав Отець Небесний в найважливіших справах, зокрема архангелові Гаврилу доручив сповістити Діві Марії про Божу волю — Воплочення Сина Божого.
В час хрещення людини кожному новохрещеному (чи новохрещеній) надається ангел-охоронець, який супроводжує людину на протязі цілого життя. Варто підкреслити, що ангели не мають статі, отже, не має ангелів- хлопців чи ангелів-дівчат. Підтвердженням цього маємо молитву в чині Хрещення: „...Спряжи з життям його (її) ангела світлого, щоб охороняв його (П) перед усякими ворожими підступами, перед зустріччю з лукавим, перед південним бісом і перед лукавими примарами”.
Святе Письмо недвозначно дає нам підтвердження цієї правди. В Євангелії від Матея читаємо: „Глядіть, щоб не погордували ні одним з малих цих, бо кажу вам, що ангели їхні на Небі завжди мають доступ до Отця мого Небесного” (Мт. 18, 10)
В Діяннях читаємо: „і пізнавши Петрів голос вона від радості не відчинила фіртки, а вбігла і сказала, що Петро стоїть під дверима. А вони сказали їй: „Чи ти при розумі?”... Але вона запевняла, що так. Та вони сказали: „Це ангел його” (Ді. 12, 14-15). Своїх ангелів-охоронців має не тільки кожна людина, його має кожна родина, кожна країна, кожне благочестиве товариство. „Щоб зло не спіткало тебе і жодне нещастя не наблизиться до оселі твоєї. Бо Він звелить ангелам своїм охороняти тебе на всіх путях твоїх” (Пс. 90, 10-11). Відсилаю шановних читачів до книги Даниїла, 10 розд., де багато про це сказано.
Отже, справляючи своїм рідним іменини, в кращому разі згадуємо їх святих охоронців, які колись також носили такі самі імена, як наші рідні, а не їх ангелів-хоронителів, бо ці ангели-хоронителі імен не мають. Вони безтілесні, безіменні духи, крім деяких визначних архангелів.
Але біда в тому, що під час іменин, як правило, ніхто ні цих святих опікунів, ні ангелів-хоронителів не згадує. Вся увага, все прославляння звернене на нашого іменинника. Його прославляють, його величають, йому вручають подарунки і звісно, рясно поливають оковитою, з безглуздим вигуком: „Дай Боже!” Що мав би дати Бог під дзвін чарок — незрозуміло. Зрозуміло лише, що має тут місце порушення заборони „не взивай імені Господа Бога твого намарне”. А ангел даремно чекає від нас того всього, про що сказано в молитві, яку ми привели вище.
Гірко, що і в часах посту радіо і телевізія будуть продовжувати цю марноту прославляння тлінної людини на замовлення за гроші не надто розбірливих у цій справі людей, і будуть згадувати „день ангела”, де насправді ніякого ангела близько нема.
Тому варто, хоча б в часи постів задуматись нашим вірним над марністю нововидуманих обрядів і відмовитись від них, а нашим отцям духовним у своїх науках наголошувати про потребу щоденної молитви до ангела-хоронителя, а не святкувати „день ангела”, де нічого ангельського нема.
о. 3. Карась”
