Слідами святого Якова за знаками Коельо

Шлях святого Якова — знаменитий паломницький шлях до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела. Ним щороку проходять тисячі паломників, і лише одиниці з них — українці. Цього року шляхом пілігримів пройшов, точніше — проїхав на велосипеді, і калушанин Володимир Іваницький.
Переглядів: 1197
Щоб стати пілігримом, не потрібні захмарних сум, переконує Володимир Іваницький

1000 кілометрів упродовж майже двох тижнів за маршрутом Норте де Каміно, який, з-поміж інших, вважається найкрасивішим, проте — і найскладнішим. Разом із Володимиром Іваницьким «подорожували» сотні калушан, які спостерігали його пригоди через дописи у соціальній мережі.


Дорога святого Якова — один із найдавніших та найпопулярніших паломницьких шляхів. Головна частина маршруту проходить по території Північної Іспанії. Кінцевою метою паломництва є місто Сантьяго-де-Компостела. Існує понад десяток доріг, які ведуть в Сантьяго-де-Компостела — третю за значенням святиню католицизму, яка поступається лише Єрусалиму та Риму. Причина такого шанування, яка дала місту прізвисько «християнської Мекки», — найбільша реліквія Іспанії, мощі апостола Якова, небесного покровителя країни. Згідно з переказами, після мученицької кончини апостола в 44-му році на Святій землі, його останки були покладені в човен і пущені по хвилях Середземного моря. На диво, цей човен приплив до Іспанії, де святий проповідував раніше, і був викинутий на берег у гирлі ріки Ульї. У 813 році, як свідчить церковний переказ, чернець-відлюдник Пелайо, слідуючи за дороговказною зіркою, виявив цей ковчег з мощами, які залишалися нетлінними.


КОЕЛЬО І ЗНАКИ


Ідея випробувати себе на шляху святого Якова виникла у калушанина Володимира Іваницького ще кілька років тому. «Підказку» знайшов у книгах Пауло Коельо та ситуаціях, які траплялися у його житті.


— Кілька років тому я прочитав книгу Пауло Коельо «Щоденник мага», яку мені порекомендувала моя донька, — розповідає Володимир Іваницький. — У 2012 році, дорогою до іспанського міста Хіхон, де мав відбутися європейський велозліт, я вже читав іншу книгу — «Сповідь паломника», написану у вигляді бесід із Пауло Коельо. Читаючи, ловив себе на тому, що знаю місця, описані у книзі і навіть маю фотографії. У рамках зльоту, разом із друзями з Калуша, відвідали іспанське місто Сантьяго-де-Компостела. До мандрівки нас запросили поляки. У центрі Сантьяго-де-Компостели є старий кафедральний собор, до якого ми і хотіли потрапити. Прийшли у центр. Поляки подалися шукати туристичний офіс. А ми з Михайлом Довбенчуком залишилися чекати під якимось навісом. Дивлюся — двері якісь відкриті. Ми вирішили зайти, щоб згаяти час. І — потрапили на основну месу до кафедрального собору, який ми шукали. Відправа відбувалася, швидше за все, на латинській мові. Атмосфера — словами не передати. Поляки, поки шукали туристичний центр, то все пропустили. У цьому соборі зберігаються і мощі святого Якова. До святині приходять паломники, щоб попросити святого про свої потреби.


Приїхавши додому, Володимир Іваницький багато разів обдумував й осмислював пережите. Відчувши маршрут «на дотик», нехай і мимохіть, зрозумів, що йому під силу його здолати.


— Якщо дуже чогось захочеш, треба пережити це відчуття і — відпустити. Тоді воно матеріалізується, — впевнений калушанин.


На думку Володимира Іваницького, у житті не буває випадковостей: кожна подія, людина чи навіть річ, яка зустрічається на життєвому шляху, дають підказку, знак чи кудись спрямовують. Проте треба вміти ці знаки бачити


З його слів, паломництво до Іспанії було заплановане на 2013 рік, однак, свої корективи у плани внесли події Майдану, за якими розгорнулася війна. І лише у 2015 році Володимир Іваницький почав прокладати логістику та планувати подорож.


БЮДЖЕТИ НА ТРИ СМАКИ


До подорожі Володимир Іваницький готувався ретельно. Задумав подорожувати не пішки, як більшість паломників, а — велосипедом, який повністю «перебрав», зміцнив та навіть змінив шини на келаврові з антипробивним покриттям. Крім того, пошив літній спальник — тонкий і компактний, який би не займав багато місця і не додавав ваги. Намет не брав, адже ночував переважно у притулках для пілігримів (альберго. — Авт.). Тільки одного разу, не знайшовши місця у переповненому альберго, розташувався надворі і потрапив під сильний дощ. Спав, фактично, у калюжах, лише на дві години зігрівшись у притулку, зайнявши місця паломників, які першими покинули альберго.


Калушанин каже: усвідомлював, що впродовж усього шляху зможе покладатися лише на себе, проте був приємно здивований увагою, яку виявляють мешканці країни до всіх, хто позначений мушлею — знаком «пілігрима».


— Друзі, став на свій шлях — Норте де Каміно. Вчора пройшов 64 км. Трохи по пішому маршруту, де із моїм «залізним конем» було досить «весело» і важкувато. Намагатимусь далі їхати тільки веломаршрутами, — написав на своїй сторінці у Facebook Володимир Іваницький 18 липня.


На маршрут калушанин став день перед тим. Норте де Каміно або Північний маршрут вважається одним із найтяжчих, проте — наймальовничіших. Починається на кордоні між Францією та Іспанією. Володимир Іваницький стартував з іспанського міста Ірун.


— Я свідомо вибрав цей маршрут, — каже Володимир Іваницький. — Найперше — терпіти не можу спеку. А на півночі Іспанії клімат для таких подорожей оптимальний — максимум до 26 градусів тепла вдень і у межах 16-ти — вночі. Щоправда, цей маршрут найскладніший за ландшафтами. Були такі ділянки на маршруті, що я свій ровер ніс на собі. Але все має свою ціну. І цей маршрут — також: там просто неймовірні пейзажі. Дорога практично постійно веде з одного боку попри Атлантичний океан. Не було жодного дня, щоб я не купався в океані, який, до речі, є досить холодним, проте дуже чистим, без медуз і — з великими хвилями. Відчувається його могутня енергія. З іншого боку дороги — гори Піренеї з хвойними та евкаліптовими лісами.



На початку маршруту Володимир Іваницький отримав паспорт пілігрима (credencial. — Авт.). Такі паспорти мають усі паломники. Дорогою, у кожному з притулків, монастирях чи церквах паломники отримують відмітки, які засвідчують проходження шляху.


— Без паспорта пілігрима ти не пілігрим, а просто турист, — пояснює Володимир Іваницький. — Я бачив італійця, який не мав такого паспорта і годину просився в альберго на ночівлю, поки над ним таки зглянулися. Там із цим дуже суворо. Це не комерція, це — паломницька індустрія зі своїми правилами і традиціями.


Проте пілігрими мають й інші особливі відмінності. Так, усі паломники, які йдуть шляхом святого Якова, носять із собою мушлю, яку кріплять на видному місці. У Володимира Іваницького мушля була прикріплена до велосипеда.


Ночував Володимир Іваницький, переважно, в альберго — спеціальних притулках для туристів. Дешевші — муніципальні, дорожчі — приватні.


— Є муніципальні альберго із певним тарифом, а є — free. Тобто, платиш скільки можеш — хоч навіть і одне євро. Але там так не прийнято. Дають, як правило, п’ять-шість євро. Бо ті, хто працює у тих притулках, мають покривати витрати. Крім того, в альберго ти отримуєш, хоча і мінімальні, але все ж вечерю і сніданок. І вони готуються за кошти тих паломників, які ночували у притулку до тебе. В альберго не можна затримуватися — зранку, максимум, може, до восьмої години, треба покинути притулок. Бо за тобою йдуть інші, які також потребують відпочинку. Зранку і до 16.00 в альберго тривають приготування до прийому нової хвилі пілігримів.


Найдешевші муніципальні альберго, каже Володимир Іваницький, є також і найбільш популярними. І не лише через вартість — саме тут витає найміцніший дух паломництва, тут можна почути найрізноманітніші історії геть різних людей з усього світу.


— В альберго усі роззуваються і заходять босими. І вже за взуттям можна робити висновки про шлях, який пройшла людина, — акцентує калушанин.



Своє взуття після подолання маршруту Володимир Іваницький спалив, дотримуючись традиції усіх паломників. У такий спосіб пілігрими ніби позбавляються тягаря всієї суєти, пройшовши маршрутом святого.


— Крім сандалів, яким довелося добре «натрудитися», я спалив ще шкарпетки з українським тризубом, — каже Володимир Іваницький.



У Сантьяго-де-Компостела Володимир Іваницький отримав компостелу — іменний сертифікат про подолання шляху, написаний латиною. Також калушанин помолився у кафедральному соборі та попросив у святого Якова за рідних та Україну.


Однак, на цьому свій шлях не завершив, а вирушив ще до Фінінстери — на край землі в уявленні середньовічних людей.


— Коли паломництво закінчилося, у мене було відчуття суму, адже мені більше подобається процес: щодня — щось інше: завдання, які ти мусиш вирішувати, нові люди, від яких дізнаєшся щось нове.


Власне, спілкуватися із іншими пілігримами для калушанина було трохи важко. Активної жестикуляції та шкільної програми з англійської мови сповна вистачало, щоб пояснити свої бажання. Проте бракувало там, де хотілося б почути цікаві розповіді.


— Але були такі оратори, які так емоційно і цікаво розповідали, що я розумів все — навіть без перекладу, — каже калушанин.


Щоб стати пілігримом, не потрібні захмарних сум.


— Це той випадок, коли хизування грошима зовсім недоречне, — впевнений Володимир Іваницький. — Є три типи бюджетів для різних гаманців: так, можна прожити за 15, 25 і 40 євро на день. Причому останній варіант — це, практично, безліміт у розумних межах.


Дорога святого Якова щороку приваблює тисячі паломників, з яких українців можна «на пальцях порахувати», каже Володимир Іваницький. Проте, наполягає калушанин, цей маршрут потрібно пропагувати, адже це своєрідне вливання у культурну європейську спільноту. І починати треба з малого. Так, нещодавно у Калуші створили Громадську спілку «Клуб спортивного екотуризму «Мандри», яка має на меті розвивати велосипедний та інші напрямки туризму у Калуші.