Кава і молитва — від канадських мільярдерів для прикарпатських «атовців»

Упродовж тижня тривав паломницький тур бійців АТО з Прикарпаття до Меджугор’я, що у Боснії і Герцоговині. Військові проживали у замку, спорудженому за кошти мільярдерів, які… готували для українців каву та сніданки. У Меджигор’є бійці АТО змогли переконатися у силі молитви, яка зцілює навіть наркозалежних за крок до смерті.
Переглядів: 2543
Олександр Коваль (справа) з капеланом Владиславом

З 19 до 26 вересня тривала паломницька поїздка бійців АТО з Прикарпаття до Меджугор’я, що у Боснії та Герцоговині. Поїздку для «атовців» організувала Івано-Франківська ОДА. Загалом у паломницький тур вирушили 48 «атовців», зокрема, четверо калушан та двоє мешканців Калуського району.


Меджугор’є відоме тим, що у другій половині XX століття там явилася Богородиця. Перше об’явлення Богородиці шістьом дітям відбулося ще 24 червня 1981 року. Потім на цьому місці збиралися тисячі людей, однак, Богородицю бачили тільки ці шестеро дітей. Поява Діви Марії, за твердженням свідків, які нині вже стали дорослими людьми, продовжуються досі, хоча і з різною періодичністю. Поява Богородиці досі не визнана ні католицькою, ні православною церквою. Між тим, щороку до


Меджугор’я здійснюють паломництво до мільйона християн з усього світу.


— Паломницький виїзд в Меджугор’є розпочався вдосвіта 19 вересня, — розповів «Вікнам» калушанин, боєць АТО Олександр Коваль. — Перша зупинка відбулася в Гошеві, де отці Віталій, Іван і Владислав провели ранкову літургію і просили в Бога легкої дороги і повернення. Після молитви і благословення ми вирушили в дорогу, яка пролягла через Угорщину і Хорватію. Угорщину ми проїхали вночі, за негоди. Зате Хорватія прийняла українців, наче рідних. 


Упродовж усієї поїздки, каже Олександр Коваль, найбільше дивувало, як у Хорватії сприймали військових з України. За словами калушанина, люди підходили, обнімали та навіть плакали.


— В містечку Макарська, урочища Вепрік в святині Лурдської Божої Матері святі отці провели Літургію, — розповідає Олександр Коваль. —  Потім ми увесь день відпочивали на березі Адріатичного моря. Увечері наша група приїхала в замок Марії, який розташований у селі Біяковічі. Власники замку — Патрік і Ненсі, прекрасні, щирі, добрі люди які прийняли нас, як рідних.



Олександр Коваль розповідає: історія життя цієї сімейної пари вражає. Канадець Патрік працював мийником та продавцем машин, потім — менеджером, генеральним менеджером і, врешті, став власником мільярдного автомобільного бізнесу. Його життя було насичене алкоголем та жінками. Після другого розлучення Патрік зустрів Ненсі, яка була адвокатом. Вони одружилися, взяли шлюб і зрозуміли, що їхнє життя не варте нічого, якщо в ньому немає Бога. Патрік прийняв рішення про переїзд в  Меджугор’є. Основним проектом його життя стало будівництво замку Марії для священників, монахів і паломників.


— Уявіть собі: мільярдер заварював каву для простих українців, подавав їжу та мив посуд, — говорить Олександр Коваль.


Прикарпатці побували на горі Подбрдо (гора Об’явлення), яка розташована біля села Біяковічі. Вразило те, що потік паломників та гору Об’явлення Богородиці не пересихає.


— Навколо витає позитивна духовна атмосфера, є відчуття присутності. Після молитви відчуваєш душевний спокій, легкість і гармонію, — ділиться Олександр Коваль.



Українці також відвідали могилу отця Славка Барбіча, монаха-францисканця, який був душпастирем всього Меджугор’є з 1981 до 2000 року. Він допоміг десяткам тисяч людей. Працював над спорудженням «Маминого села» — притулку для дітей, які втратили батьків під час війни на Балканах. «Мамине село» складається з дев’яти будинків, які збудовані за кошти доброчинників. Також в селі є дитячий садочок і парк. Славік Барбіч допомагав общині Ченаколо, мешканці якої — колишні наркозалежні та пияки. Постійною молитвою та виснажливою фізичною працею люди, яких оточуючі вважали пропащими, навертаються до нормального суспільного життя.


— Особливо мене вразила зустріч із колишнім наркозалежним Гораном Чурковічем, — розповідає калушанин. — Нині — дотепний, веселий, і врівноважений, із теплими глибокими очима — у цій людині ніхто не впізнає колишнього наркомана із 15-річним стажем, тіло якого вже просто розкладалося від постійного вживання наркотиків. В 11років він почав палити і вживати алкоголь. Коли йому виповнилося 13 років, померла мати і батько привів додому іншу жінку. Горан був в розпачі і спробував вчинити самогубство, вистріливши собі у голову. Спроба виявилася невдалою. Горан «присів» на наркотики,  почав красти, потрапив до в’язниці. Батько пробував влаштувати Горана на роботу, вилікувати від наркозалежності, але все було марно. Під час однієї із суперечок Горан поранив батька ножем. З того часу чоловік дев’ять років провів на вулиці, де чергувалися поліцейський відділок, психіатрична лікарня, алкоголь, марихуана, героїн. Друга спроба самогубства була також невдалою. Він наркотиків тіло чоловіка почало гноїтися, а рани — страшенно смерділи. Врешті у якомусь розваленому будинку, дійшовши до відчаю, Горан почав молитися молитвою, яку колись навчила його бабуся. Через деякий час його знайшла невідома жінка, яка запевняла, що її спрямувала Богородиця. Жінка купила йому квиток до общини Чинаколо. Так в житті Горана з’явився промінь надії на інше життя. Одного разу у Ченаколо Горан зустрів свого батька. Вони проплакали цілий день. У Ченаколо Горан одружився і нині виховує п’ятеро дітей. Виїжджаючи від домівки Горана, я почав вірити в неможливе.



У рамках паломницького туру прикарпатці також піднялися на гору Кріжевац.


— Ця гора цікава тим, що місцеві жителі після великої посухи голоду просили заступництва в Бога і в 1930 році вирішили прокласти Хресну Дорогу Ісуса Христа і встановити Хрест. Вони відтворили Хресну Дорогу з 14-ма стаціями, що символізують смерть, муки і воскресіння Ісуса Христа. Також встановили хрест на честь 1900-річчя Воскресіння Христа, в якому знаходиться часточка Животворящого Христа. У 1933 році збудовано Хресну Дорогу, а в 1934 — освячено Хрест, — розповідає Олександр Коваль.



Напередодні від’їзду українців мешканці Ченаколо зробили бійцям АТО справжній сюрприз — приготували величезну кількість піци. А Ненсі продовжила свято, пригощаючи всіх морозивом. Прикарпатські бійці АТО, на знак миру і вдячності, посадили у Меджугор’є оливкове дерево.


— Нині міркую над тим, щоб наступного року вирушити на місяць у Меджугор’є, щоб допомогти волонтерською діяльністю, — ділиться планами Олександр Коваль.