Мрія автора — це повернути Калушу старі топоніми Присутні зійшлися, що всі, хто цікавиться історією міста, мають на меті згуртувати людей і передати історії про Калуш дітям. Ігор Бойкович пояснив мету презентації:
"Моя мрія — це повернути старі топоніми, трансформуючи їх відповідно до реальності. Наприклад, позбутися назви «посьолок», яку дехто ще і абсолютно дико вимовляє через «ф».
Варто зауважити, що Ігор Бойкович став першим, хто створив особливу колекцію, яка відображає давній міський пейзаж різних будинків старого Калуша зсередини. Свою колекцію «Дворики старого міста» (близько 200 картин) художник називає «душею нашого міста», бо ці картини дійсно представляють історичну цінність.
Ігор Бойкович каже, що назва «посьолок» не є властивою для Калуша. Натомість, природнім є топонім «Макієве село». На думку одного із присутніх поетів, таку назву потрібно великими буквами написати на ринку, що на Богдана Хмельницького.
"Слово «посьолок» мене просто дратує. Колишня назва «Макієве село» не так дико звучить. От послухайте, наприклад, «Ринок на Макіївці». Значно краще? Або запитують: Куди йдеш? — У ресторан. — Куди? На Макіївку".
Місцеві розповідають, що на місці "п`ятачку" було болото. ПК "Юність" будували, зробивши на болоті дренаж у 60-ті роки. 80-річний Богдан прожив тут 60 років. Назву "Макіївка" — пам'ятає. Так само, як і "Мокрі поля"
На місці Калуської податкової раніше була конюшня, а позаду — вигін для коней
Ігор Бойкович розповів по карті, що на місці сучасної поліклініки на вулиці Богдана Хмельницького раніше існувало поле «Стави», на території теперішньої вулиці Хіміків – також поля, які називали Сухі і Мокрі Круги. Далі йшло Загробище. Цей район значно більший, ніж ми звикли вважати.
Загробище — це дуже велика територія, дороги на місто (проспект Лесі Українки. – Авт.) тоді ще не було, а була дорога на новий Калуш і на Копанки.
Про це Бойковичу розповідав калушанин Йосип Сімків.
"Назва «Новий Калуш» в місті з'явилася у ХІХ столітті. На початку 1800-их років цього поняття ще не було. А ось на межі 1875 року на карті це позначення уже є, — показує автор карти. — Воно включає території теперішніх вулиць Вітовського і Пархоменка. Тобто там, де знаходилася німецька колонія".
Типові для Калуша топонім «Сирипки» має неоднозначне походження. Попри думку, що воно означає місце для захоронення відходів, зазначають, що схожі топоніми мають місце і в інших містах. Так, у одному із сіл є «Сирилівка». Є цілий мікрорайон Сирець у Києві.
"Тут жили робітники, які вели землекопні роботи. Тут були розміщені їхні бараки, «сирі» житла, звідси і назва. Тут знаходився обвідний канал річки Сівки, води тоді було багато. Річка часто розливалася".
Урочища «Забаня» і «Залісся» також входили в місцеву топографію. А найдалі, на «краю географії», знаходився хутір «Срулик», що його викупив старий єврей, розповідає Ігор Бойкович.
"На Загір’ї було урочище «Лесина Воля», назване на честь громадської діячки, і «Куряча лапка» – крутий спуск на Загір’я. Там ми дітьми любили спускатися на санках. Біля парку була електровня, що було небачено для малих міст у ХІХ столітті — своя електрика. Це був прогрес! Ніяке більше 10-тисячне місто не мало своєї електростанції. По картах видно, що вже у 1915 році на Загір’ї проходить залізниця – «штрика». Промисловість у Калуші розвивали не поляки, а ще за Австро-Угорщини. До речі, населення Калуша виросло удвічі у 1964 році – стало 24 тисячі. До того кількість населення коливалася у межах 12 тисяч жителів".
Дискусію викликало поняття «німецько-єврейська забудова», що є у творах деяких краєзнавців, які пишуть про мікрорайон калійного комбінату. Цей мікрорайон не був єврейським, аж поки німецькі колоністи не виїхали до Ганновера.
Особливу увагу привернула стара залізниця. Адже Ігор Бойкович, проаналізувавши карти, стверджує, що ця транспортна артерія проходила через Станіслав, Калуш і Долину ще у 1850-ті роки. Як відбувалося це будівництво? Хто виступав замовником? Чому Калушу надавалася така виняткова роль у промисловості Австро-Угорської імперії, що місто навіть відвідував цісар Франц Йосип?
Всі ці питання вимагають відповідей. Частину із них вдалося отримати вже під час презентації. Так, активний калушанин і дописувач "Вікон" Василь Возняк зазначив, що у місті завжди була дуже розвинена мануфактура. Дрібні ремісники працювали на цегельному заводі, харчосмаковій фабриці, молочному заводі і пивзаводі.
"За Римських часів імперія прокладала дороги. Звідси і вислів "Всі дороги ведуть до Риму. Так само і тут. Недарма через Калуш проходила залізна дорога. МІсто було промисловим центром. "За "совка" цю промисловість було знищено. Радянський союз зовсім не був творцем промисловості у місті. Навпаки".
Пристрасті розгорілися довкола історії річки Млинівка. Ігор Бойкович стверджує, що ця протока не була ніколи штучно переміщена, а в ХІХ столітті була природною притокою річки Чечви. Частина калушан пам’ятають, що дно річки було вимощене бруківкою, що свідчить про штучні процеси і втручання людини у природу. Чому — потребує уваги дослідників.
Чимало дискусій викликали деякі відомі топоніми Калуша. Наприклад, де знаходилося у місті мікрорайон і передмістя «Думка»? Ігор Бойкович стверджує, що передмістя «Думка» знаходилася у районі Височанки. А цього топоніму до ХХ століття взагалі не існувало. Натомість, він з’явився значно пізніше.
"Недарма через Калуш проходила залізна дорога. МІсто було промисловим центром. "За "совка" цю промисловість було знищено. Радянський союз зовсім не був творцем промисловості у місті. Навпаки".
Багато див і чудес у топонімах Калуша виникли через змішання культур у місті. Українці не знали польської мови, поляки – німецької, німці не завжди володіли івритом та українською і так далі. У залі пояснили також, що означає відомий топонім "Саліна". Адже так називається навіть магазин у районі ПК «Мінерал». Це лише помилкове прочитання слова «Каліна» — місце, де видобували калійні солі. Українці німецьку літеру «С» читали як кириличну «C».
Ігор Бойкович тим часом включив у роботу не менше п'яти різних мап старого Калуша. Зокрема, це карта польська військова карта 1923 року зйомки. Автор за професією — військовий картограф, тож, переконаний, що вона достатньо професійно виконана.
Ігор Бойкович розповів, що вручну наносив топоніми на карту. Збільшував на моніторі комп’ютера стару німецьку мапу. Хоча це і не геодезична карта, але для краєзнавців вона може бути корисною. Нею можуть послуговуватися вчителі у школах Калуша. Наприклад, на уроках історії чи краєзнавства, під час походів чи екологічних акцій. Авторподякував усім, хто допомагав йому у роботі — корінним калушанам, які ще знають зі свого дитинства назви місцевостей у Калуші.
Краєзнавець Іван Тимів розповів про старі топоніми міста Калуша, які викладені у довіднику німецькою мовою. Наротелпд, у ХІХ столітті вживався топонім Слона відносно річки Млинівка.
