Одягнута в усе чорне, стара грузинка проявляє дива маркетингу, блискавично і вдало знайшовши вдалі слогани для цільової аудиторії:
"Купите магнитики… Вы откуда? Из Украины? У нас много общего — у вас война, и у нас была. Слава Украине. Купите магнитики".
Сама, може, не усвідомлюючи, грузинка могла б стати кращим менеджером рекламного відділу якоїсь компанії. Промо-фішки, мабуть, у грузинів у крові, адже один із основних напрямків, що приносить країні прибуток, — це туризм. Про Україну у Грузії знають. Особливо про війну. І співчувають, адже Грузія також воювала: у 90-их з проросійськими сепаратистами в Абхазії, в 2008-му — у Південній Осетії.
Власниця кафе, яка цілі дні і навіть пізні вечори проводить на вулиці, спілкуючись із потенційними клієнтами, бо її кафе, «закинуте» у невеликий дворик, минають туристи, дивиться на українців великими жалісливими очима:
"У нас 10% наценки за обслуживание. Но с вас не возьму — у вас война".
У кафе тішать не тільки ціни та смачна грузинська кухня, але й суто українська символічна картина: здалеку ніби національний прапор, зблизька — синє небо та жовте поле із вітряками.
Із Україною у Грузії доводилося стикатися не раз: графіті «Дніпро має жити» очевидно, від футбольних фанів, і навіть наліпки «Правого сектору» у тбіліському метро.
Метро, до речі, є меншим, ніж київське — лише три лінії. До 2010 року в метрополітені діяли жетони. А з 2014 року система оплати проїзду — тільки пластиковими картами (пластиковими картками, до речі, розраховуються і в інших видах транспорту. Картку поповнюють на бажану суму. — Авт.). Вартість проїзду у метро становить 50 тетрі, що дорівнює приблизно 5,5 гривні.
Оголошення в вагонах здійснюються грузинською та англійською мовами, назви станцій також написані грузинською та англійською. Грузини розуміють російську і старше покоління навіть дуже активно нею спілкується. Молодь російську мову не толерує і надає перевагу англійській.
Грузинські реформи
Слабке місце грузинів — хаотичний вуличний рух. Порушення правил дорожнього руху — більше норма, ніж виняток із правил: на перехресті автівки можуть «змагатися» хто швидше перетне дорогу, по місту на великій швидкості ганяють мотоциклісти. Вулицю можна перейти «навскоси», причому жоден водій не вийде, щоб нагримати — навпаки, зупиняться і чемно дадуть дорогу.
У Грузії — величезна довіра до поліції та низький рівень злочинності. Приміром, банківський обмінник не виглядає неприступною фортецею за сімома замками — жодних поліцейських зі зброєю, та — дерев’яний столик, де зберігається готівка. Працівниця може на якийсь час вибігти і на вулицю, мабуть, і не задумавшись, що за цей час її можуть пограбувати. Пограбування аптеки, яке трапилося у Тбілісі кількома тижнями раніше, стало інформаційним приводом на рівні всієї країни. Реформу поліції у Грузії вважають однією із найбільш вдалих: за одну ніч реформатори команди Саакашвілі ліквідували корумповану 15-тисячну дорожню поліцію і замінили її дорожніми патрулями в американському стилі, скоротивши чисельність більш, ніж уп’ятеро.
Таксист-азербайджанець констатує:
"Взяток не берут. Но лучше бы брали. Как у вас в Украине: штраф заплатишь 10 лари, а с полицейским договоришься за 5. Экономия…".
Чоловік не складно пояснює мотивованість поліцейських: висока, у кілька разів вища, ніж у середньому в країні, зарплата. Плюс — добове утримання від держави та достатнє забезпечення пальним.
Ініціатором багатьох реформ у Грузії став президент Михайло Саакашвілі (з 2004 до 2007 року та з 2008 до 2013 року. — Авт.). При його керівництві у країні практично викорінили корупцію, яка, проте, констатують представники інтелігенції, потихеньку повертається. У Грузії можна «зняти» чиновника з посади викривальним матеріалом у ЗМІ, проте згуртувати ініціативу для започаткування програми з енергозбереження — проблематично. Комунальні платежі у країні зараз є дуже високими і можуть «з’їдати» більшу половину заробітної плати. У країні не існує поняття «мінімальна заробітна плата», однак, самим грузинам проблематично назвати і середню зарплату. Поряд із цим у країні відзначають: «Наші люди звикли нічого не робити і нормально жити». Для багатьох грузинів великою підмогою є родичі, які проживають у селах. А загалом країна заробляє на туризмі, транзиті та, що найбільше, є «грантоспоживчою»: бюджет Грузії великою мірою наповнюється за рахунок різноманітної зовнішньої допомоги.
До самого Саакашвілі ставлення неоднозначне. Для грузинів він — реформатор, який впроваджував реформи диктаторськими методами, «не думаючи про людей», «ганявся» за інвестиціями та передавав у приватні руки стратегічні комплекси. Однак, саме за Саакашвілі у країні були проведені реформи, за якими грузини живуть досі. Так, відкрити власну справу в Грузії можна за лічені години. Мікробізнес тут взагалі не користується касовими апаратами. Аби відкрити малий бізнес у Грузії для нерезидентів цієї країни, потрібно взяти мінімальний пакет документів, піти в будинок юстиції і вже наступного дня можна займатися підприємницькою діяльністю. Будинки юстиції — це ексклюзивний грузинський бренд: тут в одному приміщенні надаються кілька сотень послуг, і грузинам не потрібно «ходити по кабінетах» та продукувати корупцію.
Одночасно, у Грузії нібито відмивають «брудні» гроші - запевняють таксисти. Так, азартні ігри заборонені в багатьох країнах. Тому грати приїжджають у Грузію. Часто — не з азартною ціллю, а — щоб «відмити» через казино «брудні» гроші.
У Грузії — три різних гілки влади. «Вид» на усі три відкривається із оглядового майданчика біля телевізійної вишки у Тбілісі: президентський палац як президентська гілка влади — офіційна, але слабка (цікаво, що президентський палац має охорону (принаймні, видиму) лише трохи кращу, як міська рада у Калуші: двоє вартових та кілька камер відеоспостереження);
собор святої Трійці, як символ церковної гілки влади — неофіційної, проте досить впливової. За розповідями місцевих, на виборах впливові священики можуть навіть «назначати» переможця серед кількох кандидатів.
Також з оглядового майданчика добре видно «палац» грузинського олігарха Бідзіна Іванішвілі. Місцеві розповідають цілі легенди про мільярдні кошториси скляних будівель, зведених на горі Таборі у Тбілісі. За їхніми розповідями, навіть система очищення повітря у «резиденції» Іванішвілі особлива і дуже дорога, бо продукує унікальне повітря. Зрештою, не таємниця, що статки Бідзіна Іванішвілі становлять приблизно третину ВВП Грузії, тому вплив цієї людина на політику країни важко недооцінити.
Іванішвілі вважають проросійським керівником, тоді як Саакашвілі закидають зв’язки з Америкою. Загалом, кажуть представники місцевої інтелігенції, у Грузії помітний «проросійський» напрямок, а в інформаційному середовищі — велика частка проросійського контенту.
Туризм «по-грузинськи»
Грузини — «закостенілі» консерватори. Принаймні, у цьому переконаний українець родом з Донецька, який започаткував у Тбілісі власний бізнес — продаж будівельних матеріалів. Жодну новинку грузини не сприйматимуть до того часу, поки не побачать її у сусіда.
Мені твоїх новацій не треба. Ти мені привези те, що і в сусідніх магазинах, але дешевше, — приблизно так реагують грузини на пропозиції про новітні матеріли у будівельній галузі.
Між тим, Тбілісі будується. Не так інтенсивно, як Київ, щоправда, хоча у Києві проживає приблизно вдвічі більше мешканців, ніж у Тбілісі. За $30 тис. у Тбілісі можна купити двокімнатну квартиру. Ціни, традиційно, коливаються залежно від району. Цікаве поєднання сучасного дизайну із тісними нетрями: вузенькі вулички із дерев’яними старими будівлями, у яких прогнили вікна та балкони, протікає покрівля, а латки на будинку — дерев’яні, у кілька шарів. Поряд може бути припаркований геть не бюджетний автомобіль.
Проте схожі будівлі у центральній частині Тбілісі місцеві вважають вигідним капіталовкладенням. Бо «раптом влада надумає через центр прокласти нову дорогу чи мережі, їй доведеться викупити квартири чи надати альтернативне житло». Варто також зазначити, що такі будівлі є дуже енерговитратними, що збільшує комунальні рахунки грузинів.
Якщо центр Тбілісі — насичений історичними будівлями та новомодними архітектурними трендами, то околиці, ніби родом із «совкового» минулого.
Туристів грузини сприймають привітно, проте традиційно варто шукати дешевші аналоги продукції, запропонованої у центральних районах міста. Тільки грузини або ті, хто жив якийсь час у Грузії, можуть чітко вказати на кафе зі смачною самобутньою кухнею. А чурчхелу (солодощі із соку винограду та горіхів), куплену у крамниці міста за 5 ларі (приблизно 55 гривень), на місцевому ринку можна купити вдвічі дешевше.
У готелях сформувалася така собі система «відкатів», яка вигідна як працівникам готелів, так і таксистам. Так, дорогі готелі мають свої служби таксі, які, кажуть працівники, є дорожчими за «некорпоративні». Однак, називаючи ціну на таксі «за викликом», працівники готелів, мабуть, одночасно закладають і власну «маржу». Бо, якщо у готелі за поїздку з Тбілісі до Мцхети (найдавнішого міста Грузії) «правлять» 150 — «мінімум 100 ларі» (1650 або ж 1100 гривень), то на вулиці таксист згоджується відвезти «туди і назад», прочекавши зо дві години, за 50-60 ларі (550-660 гривень). А місцеві стверджують, що така поїздка коштує максимум 15 ларі (150 гривень).
Що кидається у вічі — багато жебраків на вулицях Тбілісі, на око — більше, ніж можна побачити в Україні. Вони не хапатимуть за одяг, проте наполегливо випрошуватимуть грошей. Копійки (або грузинські тетрі) можуть просто викинути.
Ціни у Грузії — вищі, ніж в Україні, проте доступні для бюджетного відпочинку. Що важко зайти — так це добру каву. Зазвичай, за каву у невеличких кіосках треба заплатити 2-4 ларі (множимо на 11), у кафе кава може коштувати і 5 ларі. Взагалі не знайти кави на автозаправках: принаймні, у Тбілісі автозаправки не пропонують додаткових сервісів.
Загалом Грузія просто майорить туристичними атракціями: багаті історія і культура, смачна національна кухня та відоме на увесь світ вино, цікава старовинна архітектура, надзвичайне повітря та гори, які оточують Грузію… Грузини завжди готові скласти компанію та поділитися думками про внутрішні політику й економіку.
Оксана ПІЛЯНСЬКА, журналіст
