Довжина соляного сувенірного бруска — 1437 мм, що символізує рік першої письмової згадки про Калуш Кажуть: проект — не комерційний, а, швидше, промоційний. Адже, і для офіційних делегацій та гостей міста тепер не доведеться шукати ексклюзиву, і до туристичного вектору розвитку додасться своєрідна родзинка. Як калуська ропа перетворюється на унікальний рукотворний сувенір — дізнавалися «Вікна».
З невеликого колодязя посеред старого колгоспного саду у Новиці місцеві мешканці черпають не воду, а солену ропу. Старі дубові колоди просто просочені розсолами, а розлита навколо солена вода створює ілюзію снігу. Таємниця новицького колодязя не хитра: джерельна вода проходить через солений пласт і виходить на поверхню концентрованою ропою. Поруч — ще одне невелике солене «озерце». Місцеві використовують розсоли для консервації та «підсолюють» ними корми для худоби.
Однак, з недавнього часу новицькі солені озера стали джерелом іншого застосування: із соленої ропи виготовляють перші калуські сувеніри, які ідентифікують Калуш. Олександр Коваль розповідає:
"Кілька місяців тому у розмові із міським головою Ігорем Матвійчуком зайшла мова про те, що у Калуші немає сувенірної продукції, яка б ідентифікувала Калуш і яку можна було би вручати гостям та офіційним делегаціям. Різьблені тарілки, хоча і виготовлені вручну, проте — не у Калуші і нічого спільного із містом не мають. Тоді ми із Василем Фіцаком вирішили створити щось таке, що би асоціювалося виключно із Калушем — містом солеварів, у якому солеваріння було давнім промислом".
Олександр Коваль працює на «хімії», а його робота пов’язана із приготуванням розсолів. Тож, технологію знає досконало. Ропу із новицького колодязя калушанин черпає у невеликі каністри. Намагається набрати з глибини, бо на поверхні — масляниста плівка. На сонці від соленої води руки у чоловіка швидко «біліють»:
"Це та сама сіль, тільки у вигляді розчину. Ця ропа є насиченою, концентрація солі — близько 305-310 г/л. Після випарювання виходить звичайна сіль, без шкідливих домішок. Від "магазинної" відрізняється хіба тим, що не містить йоду".
Колодязь калушанам Олександру Ковалю та Василю Фіцаку показав головний спеціаліст з розвитку туризму управління економіки Калуської міськради Віктор Павлів. Відтоді — почався «тернистий шлях» методом проб та помилок до виготовлення першого соляного сувеніру.
Розсоли калушани випарюють вдома на кухні. Це — тривалий процес, адже, щоб випарити 5 літрів ропи, потрібно витратити 5-6 годин та немало коштовних енергоносіїв. Отриману сіль чоловіки використовують не тільки для виготовлення сувенірів, але й споживають у їжу.
"Сіль має бути трохи вологою. Якщо буде занадто сухою, то потріскається при запіканні. Отриману після випарювання сіль я засипаю у форму, пресую під спеціальним пресом та залишаю у духовці «запікатися». Щоб «цеглинка» потім добре «виймалася» і не ламалась, використовую пергаментний папір".
На початку калушани експериментували не тільки зі «змістом», але також і з формою. Сіль пробували засипати у невеликі склянки, імітуючи форму соляної топки. Однак, сіль було важко видобути зі склянки, вона кришилася, зводячи всі зусилля солеварів нанівець.
Тоді було вирішено виготовляти соляні «цеглинки». Довжина такого соляного бруска — 1437 мм, що символізує рік першої письмової згадки про Калуш.
Соляну цеглину Олександр Коваль обмотує жовто-синьою чи червоно-чорною стрічкою, «клеймить» печаткою із логотипом. Далі — ставить брусок солі на дерев’яну основу, яку перед тим «застеляє» мішковиною. Мішковина утримує «цеглину» від ковзання поверхнею дошки та вбирає зайву вологу із солі. Довершують сувенір спеціально розробленим логотипом-наліпкою.
Перші калуські сувеніри вручали офіційним делегаціям та гостям Калуша на День міста, який святкували нещодавно.
"Усі сувеніри — від першого і до останнього кроку — є ручною роботою. Тому на сьогодні виготовили їх небагато. Це — тільки початок нашої роботи. Але проект є не комерційним, а, швидше, промоційним: наша мета — популяризувати Калуша та розвивати туризм у місті. Соляні «цеглинки» можуть стати добрим спомином про Калуш для гостей і туристів".
На думку калушан, сіль та дзвони можуть стати обличчям Калуша. Уже нині Василь Фіцак та Олександр Коваль подорожують церквами Калуського району у пошуках інформації про дзвони. Усі здобуті відомості ретельно нотують та систематизують. У планах — зустріч із нащадками братів Фельчинських, які й досі відливають дзвони. Відтак, сувенірна калуська продукція може поповнитися дзвониками від Фельчинських. І це також — давня і славна калуська історія.
Юрій ТИМОЩУК, журналіст
