Олександр Тутов: «Ісландія — це країна, де або кип’яток з-під землі, або — крижаний холод від льодовика»

Калушанин Олександр Тутов об’їздив 32 країни на чотирьох континентах. Мандрує майже десяток років і не уявляє свого життя без подорожей. Основна мета під час мандрівки — максимально «прокачати» країну, затративши мінімум коштів. Для цього обирає автостоп. Одна із останніх країн, де побував Олександр Тутов, — це Ісландія: країна льодовиків, китів та вулканів.
Калушанин Олександр Тутов поділився: "Моя мрія — доїхати до Нової Зеландії через Азію. Власне, туди планую во

Тут мешканці платять копійки за комуналку, бо максимально використовують природній ресурс. І переймаються не політикою, а природними «настроями», хвилюються виверженнями вулканів та будують теплиці «на камінні». Як за 250 доларів на двох 16 днів мандрувати Ісландією, Олександр Тутов ділився із калушанами.

Випускник Калуської СЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Олександр Тутов вже не уявляє свого життя без подорожей. Калушанин із відзнакою закінчив "Львівську політехніку" за спеціальністю інженер-механік. Працював три роки у Львівській майстерні шоколаду на посаді шоколадьє. Проте в одну мить звільнився і досі мандрує. Відвідав 200 великих міст у 32-х країнах чотирьох континентах світу. Позаду — понад 50 000 кілометрів. Мандрує, в основному, автостопом. Одна із останніх країн, яку відвідав, — Ісландія.  

Розпочав мандрувати у 2008 року, ще на третьому курсі університету за програмою Work and Travel. Нині ділиться враженнями і — практичними кейсами. 

Про мандрівки   

Перша країна, куди я потрапив, була за програмою Work and Travel. Пропрацював три місяці, заробив грошей. Дзвоню додому, кажу: «Мамо, що робити? Я заробив грошей, але хотів би подорожувати». А вона: «Саша, навіть довго не думай». І після того закрутилось: я поїхав до Нью-Йорка, Чикаго, побачив Ніагарський водоспад. Це дало великий поштовх і розуміння що потрібно подорожувати і відкривати нові місця. Найважливіше, що я зрозумів: архітектура чи природа — це дуже класно. Але найбільше у спогадах залишаються люди. Люди і знайомства. Ти здобуваєш друзів по всьому світу. І десь у світі ти з ними ще зустрінешся. Це мотивує рухатися.

Тому після повернення додому почав подорожувати Європою: Німеччина, Польща, Нідерланди, Франція, Швеція, Норвегія, Фінляндія та Англія.

Норвегія - відчуття,що знаходився на іншій планеті: коли навколо гори, фьорди і неповторна атмосфера

Запитайте, звідки беруться гроші, а я скажу, що влітку брав відпустку за свій рахунок і їхав на сезонні роботи в Фінляндію на ферму. Мій стиль подорожі — менше витрат та більше пригод. І вже на третьому році роботи я зрозумів, що хочу звільнитися і поїхати далеко-далеко в пошуках себе. Мені друг розповів про дешеві квитки з Канарських островів до Бразилії за 150 доларів.

Плисти Атлантичним океаном треба було тиждень — і я зрозумів, що це мій шанс. Запропонував ще трьом друзям, вони всі звільнилися і купили квитки в один бік. Ми гадки не мали, коли потрапимо додому. На кораблі була неймовірно чудова атмосфера, ми познайомились з неймовірною кількістю "шалених" в хорошому розумінні цього слова мандрівників, в яких план мандрів був такий, як і в нас — просто квиток в один бік. Нам таланило і ми проїхали автостопом Бразилію, Аргентину аж до Ушуайа — найпівденнішого міста на планеті, далі за 900 км — тільки Антарктида.

Потім були Чилі, Перу і Болівія.

"Торес дель Пане — це найкрасивіший національний парк, який я відвідав у своєму житті. Він знаходиться на території Чилі, тут за 5 днів можна побачити вежі Тора, льодовики, неймовірні озера, айсберги, гори та чудових людей"

І десь на п'ятому місяців подорожі почали розуміти що вже хочеться додому. Загалом провели неймовірних сім місяців Південною Америкою, проїхали 30 000 кілометрів автостопом, а ще — пережили багато пригод та знайшли чудових друзів.

Потім я знайшов дешеві квитки в Ізраїль, проїхав його автостопом і "захопив" колоритну Йорданію.

"Ось так виглядає місцеве "таксі". Я його назвав "Ферарі". Йорданія неперестає позитивно дивувати"

"Пустеля Ваді Рам — це дійсно космічне місце. Її ще називають Місячна долина, одне з чудес Йорданії. Це пустеля з незвичайними "місячними" пейзажами. Тут усе незвичайне: і колір піску, і форма скель, і навіть небо. Їдуть сюди саме за цим: подивитися красиві заходи сонця. Останнім часом Ваді-Рам можна побачити в багатьох популярних фільмах. Тут знімали сцени з "Трансформерів-2", "Прометея", "Червоної планети". У 1962 році тут був знятий фільм "Лоуренс Аравійський", що отримав сім Оскарів".

А там — знайшов квиток в Ісландію. Моя мета — подорожувати бюджетно і з пригодами. Тому, зазвичай, подорожую автостопом. Однією із найважчих країн по автостопу є Швеція. Там нас підбирали водії з Ванкувера, Кувейту, арабських країн, Туреччини — хто тільки не був, окрім, власне, самих шведів.

Коли стопиш — головне вірити. Обов’язково треба позитивно мислити і воно реалізовується крутіше, ніж очікуєш. Гроші не вимагали за автостоп практично ніколи. Були окремі випадки у Вірменії і Марокко. Тоді ми зрозуміли, що потрібно попереджати відразу: грошей — нема.

Спорядження, яке потрібне у подорожі: наплічник, спальник, каремат, змінний одяг — один комплект на собі, і один — з собою на випадок, якщо промокнеш. Якщо подорож на тиждень-два, то більше й не потрібно. Дуже важливо, щоб взуття було зручним. Бо, якщо подорожувати бюджетно, то дуже багато треба ходити. Їжі не потрібно багато, бо рис і макарони мають адекватну ціну в усьому світі. Але, якщо маєш схильність до якогось продукту, як-от я до шоколаду, то краще брати з собою. Готувати їжу значно дешевше, ніж купувати. Треба вчити англійську мову — чим краще знаєш, тим більше можеш комунікувати. Інакше почуваєш себе як песик — ти хочеш поділитися, у тебе море емоцій, а сказати не можеш. 

Про Ісландію 

В Ісландії я подорожував із чудовою дівчиною Марічкою Миган — неймовірною людиною, яка мандрує Європою і надихає мене й наших друзів. Своїм прикладом вона підтверджує: подорожувати світом — це круто і безпечно.

Ми стартували 3 квітня і провели в Ісландії 16 днів. За цей час ми подолали 2700 кілометрів і потратили по 250 доларів. З них 120 євро на квитки в обидва боки, 100 доларів — на їжу. Ще купували газові балони, щоб готувати їжу, а не витрачатися у кафе. Бо гамбургер і кава коштують 20-25 доларів. На транспорт та житло не витратили ні копійки.

Ісландія за величною майже як Західна Україна. Де ми накатали майже 3000 кілометрів — й гадки не маю. Автостоп в Ісландії чудовий — напевно, найкращий з усіх європейських країн, бо там одна головна дорога. Водії, якщо бачать, що погана погода, а на дорозі два ненормальних туристи, вони, практично, завжди зупиняються. Подорожувати автостопом по Ісландії ми запланували відразу, бо там транспорт дуже дорогий і, в основному, приватний. Туристи орендують авто, і це коштує 100 доларів на день. Літом автостоп безпечніший, і, крім того, влітку приїжджає більше туристів, а це — авторух і потенційні авто, які можуть підібрати і завезти куди потрібно. Найбільш туристичним є південь країни. Я не розумію, як в Ісландію можна приїхати на 2-3 дні. Але туристи, зазвичай, орендують машину для екскурсії одним із найпопулярніших туристичних об’єктів — Золотим кільцем. Багато китайських туристів — вони повсюди, куди не поїдь. Самі Ісландці говорять, що до них ідеально приїжджати у вересні.

90% всіх туристичних об’єктів Ісландії є безкоштовними. Ми платили тільки за вхід до кратеру вулкану Керід. Але це була доступна сума — у межах 50 гривень. А от вхід до Голубої лагуни коштував 50 доларів. І воно того не варте. Голуба лагуна перетворилася на SPA-салон. І вода, насправді, не є дуже зеленою, як рекламують.

"Маленьке відео з Блакитної лагуни, Ісландія. На жаль, перед мандрівкою потрібно "знімати рожеві окуляри", щоб вам в дорозі вони не тріснули склом в середину"...

Ми з Марічкою детально опрацювали маршрут за допомогою offline-карти Maps Me. Планували ночувати у наметах. Проте погодні умови змусили шукати інші місця для ночівлі. В Ісландії постійно дмуть сильні вітри. Першу ніч ми думали, що будемо літати зі своїм наметом навколо Ісландії. Зрозуміли, що напнути його не зможемо, тому знайшли технічне приміщення, у якому й переночували. Вдосвіта приїхали фінські робочі, але делікатно зачекали, поки ми складемося. І тоді ми зрозуміли, що це хороша ідея – шукати різні приміщення, щоб заночувати. Майже в усіх ісландців — середній статок, тому немає потреби красти. Та й з острова не втечеш. Тому ми часто надибали на пустуючі незамкнуті будівлі й будинки, ночували у закинутому кораблі, у новобудові, guest house чи користувалися couchsurfing.

Якось ісландці запросили нас до себе погостювати. В ісландській сім’ї ми провели кілька днів. А було це так: ми вирішили відвідати водоспад. Була ніч, ми вперше не мали, де заночувати. І тут біля нас зупиняється машина. Водій запросив нас до себе у літній будинок, де він жив із дружиною та донькою. Це було напередодні Пасхи. Вони розповідали нам про свою культуру, про свої проблеми. А проблеми у них прості: ісландці остерігаються виверження вулкану, переживають, щоб не було сильного землетрусу після виверження, щоб не пошкодило будинки. У кожної країни свої проблеми: у нас — політика, у них — вулкани.

Щоб зменшити імпорт овочів, ісландці будують теплиці. З нічого, практично, на камінні вони вирощують непогані врожаї. Дуже раціонально використовують силу природи: бурять геотермальні свердловини, ставлять маленькі станції біля кожного будинку і гаряче повітря перетворюють на тепло й електроенергію. Тобто за компослуги вони платять копійки. Питну воду беруть з льодовиків, які тануть. Ставляться до природи дуже бережно і намагаються використовувати усі ресурси. На сміття в Ісландії існує податок. Мало того, що ісландці сміття сортують, але ще й миють перед тим, як викинути.

Про емоції

Перших два дні в Ісландії були максимально насичені враженнями. Ісландія — країна, де або кип’яток з-під землі, або від льодовика віє крижаним холодом: погода може кардинально змінитися упродовж 10-20 хвилин. Країна насичена секретними місцями — секретні печери, секретні лагуни... В Ісландії овець більше, ніж ісландців: у країні проживає 320 тис. мешканців і до 400 тис. овець. Ще ми зустрічали гусей. І — практично жодної іншої живності нам не трапилося.

Коли ми прилетіли, йшов дощ, а наступного ранку почався шалений снігопад. І це нам зіграло на руку, бо люди шкодували залишати на дорозі двох туристів у таку негоду. Перше, що хотіли відвідати — це геотермальні джерела. В інтернеті вони виглядають дуже круто. Вони насправді є класними, але ми були трохи розчаровані, бо вода виявилася холодною. 

Першого дня ми побували на двох водоспадах. Сельяландсфосс розташований майже біля дороги. За ним — печера, до якої можна зайти. Стоїш позаду водоспаду, а тобі в обличчя конденсат із вітром. Таке ти бачив тільки на картинах. Це — дуже красиво. 

Відвідування Чорного пляжу ледь не коштували мені життя. Чорний пляж — це понад 100 км чорного піску, який залишився після виверження вулкану. Цей пляж входить у десятку найкрасивіших пляжів світу, але він також є одним із найнебезпечніших, бо підступні хвилі щороку забирають декілька життів. Я якраз фотографував, коли обертаюся — а всі люди чомусь втікають. Не розумію чому, а ніхто ж не скаже! Мене хвиля збиває з ніг, я чіпляюся за пісок… Добре, що впав не на спину — навіть уявити не міг, що хвилі можуть бути такими потужними. Я ледь Богу душу не віддав, проте ніхто не кинувся рятувати — всі почали знімати на телефон.

 

Сильне враження справив Чорний водоспад. Через базальтові плити він є дуже атмосферним.

Ми побували на одному із найбільших у світі льодовиків. Так близько льодовика я ще не бачив! Звичайно, враження й емоції — надзвичайні, адже ти розумієш, скільки йому тисячоліть. На жаль, щороку льодовики дуже сильно тануть.

Льодовик Vatnajökull (Ватнайокутль) -— найбільший льодовик Ісландії і другий в Європі, після льодовика Аустфонна на Шпіцбергені. Ватнайокутль займає площу 8,1 тис. кв. км, що складає 8% території Ісландії

Я дуже хотів побувати у льодових печерах, бо літом така атракція недоступна: влітку льодовики починають танути і в печери надходить багато води. Щоб попередити нещасні випадки, їх закривають. Ми знали, що сезон закінчився, але вірили, що зможемо потрапити у кришталеву печеру. На жаль, не змогли. Але я не змирився — шукав хоча би маленьку льодову печеру і мені поталанило. Йти туди було небезпечно — якби не Марічка, я би, може, і не поліз. Але вона сказала: «Я геолог, я мушу». І я поліз за нею. Щоб потрапити всередину, треба було уявити себе безхребетним. Але, водночас, це такі неймовірні враження!

Далі ми застопили шалених бельгійців і з ними подолали східну частину Ісландії під страшну негоду. Мені подобаються їхні міста. Великим вони вже вважають місто, у якому 2000-3000 населення. Його можна пройти за 15 хвилин.

В Ісландії не можна ігнорувати застереження. І ми в цьому одного разу переконалися. Ми з американцями вирішили поїхати до найповноводнішого водоспаду Європи Деттіфосс. Ми не знали, якою дорогою їхати — там були дві. Вибрали праву, бо вважали її цікавішою. Їдемо — бачимо застереження: «Дорога закрита». Але хіба ж ми не мандрівники? Пригоди — це ж так круто. Їдемо далі. Друга табличка «Дорога закрита-закрита». Нас і це не зупинило. І тут дорога зникає і машина грузне — застрягли ми безнадійно. Добре, що ми з Марічкою мали інтернет: як тільки приїхали, купили сім-карту, з якою могли користуватися інтернетом, але не телефонувати. Дуже важливо — коли їдеш в Ісландію, бути на зв’язку. Крім того, у них чудове 3G. Ми сконтактували з рятувальниками, «скинули» координати і нам допомогли. Ми пропонували нашим американським друзям «скинутися» на штраф. Більше із ввічливості, бо грошей не було. Але нам поталанило, що американець був не з бідних. Ми не дивилися на рахунок, щоб потім не мучитися.

Ми дуже хотіли побачити Північне сяйво, китів і льодову печеру. Льодову печеру ми відвідала і щодня, з 22.00 до опівночі, виходили «полювати» на Північне сяйво. І таки — «вполювали»! Якось ми шукали ночівлю. І тут жінка за 100 км пише, що може нас прийняти додому. У нас зразу — море сил і енергії. Застопили машину. І цього вечора ми побачили Північне сяйво. Воно було середньої потужності. Для нас — дуже красиве, хоча місцеві «крутили носом».

То було таке щастя, що я аж скупу сльозу проронив. Які це неймовірні відчуття — коли бачиш вживу це явище. Це таке нереально чудове природне світлове шоу! Ці зелені хмари на фоні зоряного неба рухались і переливались, як змії. Я кричав у душі від щастя, як дитина...

А от китів побачити нам так і не вдалося. Оренда корабля коштувала 150-200 доларів. І ми вирішили проситися до рибалок волонтерами. Один погодився нас взяти, але через штормові попередження упродовж кількох днів у море не відважився вийти. Тож, китів ми залишили на «наступний раз».  

Моя мрія — доїхати до Нової Зеландії через Азію. Власне, туди планую восени помандрувати.

Підготувала Оксана ПІЛЯНСЬКА, журналіст