Тарас Ващук: “Ми побудували “Україну в пісках” — суспільство, в якому комфортно жити”

“Для чого ти їдеш в Емірати, верблюдам хвости крутити?”, – питали його. Тарас Ващук – калушанин, який п’ять років тому виїхав до ОАЕ за контрактом, залишивши в Україні сім’ю, налагоджене життя, успішну роботу. Письменник, філолог, викладач, журналіст, перекладач, спортивний коментатор та мандрівник – все це про Тараса Ващука.
"Ду­бай має багато гріхів та речей, які ламають людей. Якщо ти не­до­стат­ньо силь­­ний, то

Днями він по-вер­нув­ся до рід­ного міс­та з дво­ма презентаціями своєї нової книги "Україна в пісках". Під час презентації у своїй альма-матер — Калуській гімназії — неодноразово згадував шкільні роки, час, коли він лише починав пи­сати. А вчителі письмен­ни­ка і досі зберігають ар­куші з його творчістю 18-річної давності. У рідних стінах така зустріч пере­творилася на теплий при­йом. Пре­зен­туючи книгу, письменник мав про що розповісти, чим заціка­ви­ти та зачепити. Зрештою, як ка­же Тарас Ващук, "Ду­бай має багато гріхів та речей, які ламають людей. Якщо ти не­до­стат­ньо силь­­ний, то­бі буде важ­ко там вижити".

Історіями з особис­то­го життя та досвідом, куль­ту­рою суспільства, в якому живе, про нелегкий старт і розвиток, об’єднання українців в Еміратах та його діяль­ність, планами на майбут­нє письменник Тарас Ва­щук ділився з "Вікнами".

— Коли востаннє Ви бу­ли на Україні, і зокрема в Калуші?

— Я завжди приїжд­жаю раз на три місяці, або ж раз на півроку до Укра­їни. В Калуш я також при­їжджаю, але за браком ча­су десь на 1-2 дні.

— Чи плануєте по­вер­татися в Україну?

— Людина, яка поба­чила світ, Дубайський Ва­вилон, розуміє, що може збудувати собі суспільст­во, де захоче, і до того ж там, де буде більш потріб­ною. Зараз в Дубай досить серйозна криза. Тому не так там уже й райдужно, як всі думають, не такі високі зарплати та умови. Дуже багато людей зміню­ються, можливо, й мені десь доведеться. У мене нема мети залишитися жити в ОАЕ назавжди. Моя мрія — бути потрібним в Україні, і щоб мене оці­нили по достоїнству, так, як і в Еміратах. Тобто, щоб у мене був офіційний конт­ракт, медичне та соціаль­не страхування. Я готовий боротися з цією систе­мою, але у мене одне життя, тому не хотілося б про­гра­вати. Якщо я побачу більші зміни і те, що є шанс виграти, — я повернуся.

— Українці в Емі­ра­тах об’єднуються? Чим вони займаються?

— В Еміратах є не­за­реєстрована громадська організація. Ми маємо кілька благодійних про­ектів, освітні проекти, про­водимо майстер-класи, спортивний та культурний відпочинок, ми святкуємо всі свята. Та для мене най­важливіше — група вза­ємодопомоги. Коли нова людина приїжджає в Емі­рати, вона не самотня, тому що знає, що у групі їй допоможуть знайти робо­ту, житло, ба навіть дадуть еле­мен­тарну пораду. В групі "Українці в Еміратах" про­писані всі правила та лайфхаки, до прикладу, де дешевше купити поїсти, як знайти квартиру, де най­краще зробити візу, як зекономити гроші, тобто абсолютно все для життя. Всі поважають наше об’єд­нання і те, що ми ро­бимо. Якщо б ми були в Україні, можливо б, не ро­били те все, чим займа­ємося зараз в Еміратах.

Ми возили бійців АТО на реабілітацію за влас­ний кошт, ми маємо фон­ди, де збираємо кошти для дітей та для армії. На­ша група зараз добу­довує дитячий майданчик в дитбудинку, ми старає­мося, щоб арабо-укра­їнсь­кі діти не забули тра­дицій.

Довідка. Тарас Ващук — журналіст, публіцист, спортивний коментатор, письменник, поет і манд­рівник. Автор поетичної збірки "Чорна квітка" (2003), лауреат премії "Дебют року в прозі-2007", учасник з’їзду молодих літераторів Ірпінь-2008, дипломант всеукраїнського конкурсу малої прози "Сила Малого-2009", лауреат міжнародного конкурсу журналу "Zeit Glass 2016". 

Народився в Калуші у 1982 році, закінчив Калуську гімназію та Калуську дитячу музичну школі. Навчався в Ужгородському національному універ­ситеті за спеціальністю "Англійська мова та літера­тура", вчителював у Сторожницькій ЗОШ, викладав у лінгвістичному університеті, працював у газетах. З 2012 року працює за контрактом в Об’єднаних Арабських Еміратах. Публікувався в альманахах "Джинсове покоління", "Корзо", "Сила Малого", "Нова проза", "Ірпінські Світанки", "Щоденники біженця", "Нова проза України 2011". Упорядник альманаху "Нова проза Закарпаття" (Луцьк, видавництво "Терен").

"Україна в пісках" — це книжка коротких опо­ві­дань, життєвих історій. Вона торкається як проблем життя в Україні, так і теми самотності емігрантів. Автор наголосив, що чверть прибутку, який надійде за цю книжку, він передає на благодійність. 

— Скільки років жи­вете в Еміратах і скіль­ки місць праці змінили?

— Я вже п’ять років там живу і за цей час змі­нив три локації. Я пра­цював у найбільшому ае­ропорту світу і в рамках Duty­Free змінив три ро­боти, тобто це були підви­щення, але стосувалися різних сфер. Спочатку впродовж кількох місяців був касиром, потім був тренером новачків, зго­дом — працював у парфу­мерії. З аеропорту мене переманили в туристичну компанію. Там ми прода­ва­­ли екскурсії над Дубая­ми і Абу-дабі на малень­ких літачках. І третя ло­кація — це був мій не дуже вдалий похід в освітню систему: я був вчителем в школі. Зараз я фрілансер в Ду­бай, тому маю час, щоб зай­матися творчістю. Пра­­цюю спортивним ко­мен­та­тором, а моєю офі­ційною роботою є кон­суль­тантська компанія, де ми допо­ма­гаємо україн­цям відкри­ва­ти бізнес в Еміратах.

— Якими мовами Ви володієте?

— Українська — моя рідна мова, та й, зрештою, російська так само. Анг­лійська у мене на профе­сійному рівні. Німецька — на середньому рівні, дя­куючи Калуській гімназії. Також польська мова, бо моя бабуся була пере­кладачкою. Ще знаю сло­вацьку та сербську мови. На роботі в аеропорту мені знадобилися знання сербської мови, коли ми зустрічали світових зірок тенісу.

— Що культура Емі­ратів змінила у Вашому світогляді?

— Передовсім, зміни­лася національна психо­логія. Я дуже скептично ставився до українців, можливості їхнього об’єд­нання і можливості фор­му­вання нації. У нас не було нації до другого Май­дану, аж тепер ми здобули Незалежність. З кров’ю, але здобули. Також зміни­лися мої погляди на те, як потрібно ставитися до життя. Зараз я знаю, що потрібно завжди бути позитивним, відкритим і не боятися відкрити душу. І ніколи немає депресій, якщо займатися спортом та улюбленою справою.

— Чи спостерігаєте зміни в Україні? Люди змінилися?

— Попередні роки я не спостерігав змін, тепер трохи бачу зміни на краще. Зокрема, у підході до дітей і у тому, що зараз є дуже багато активістів, які на­магаються "протиснути" оце громадянське сус­пільст­во, вони борються проти системи, а іноді й ламають її. Вони часто про­грають — це прикро, проте, у деяких випадках система ламається і ці активісти своїм при­кла­дом показу­ють, що навіть, якщо вони про­грали, є шанс, що на­ступні поко­ління зможуть змінити цю систему. Люди змінилися, хоч і не всі.

У кожному суспільстві є 20% активних людей, які мислять ширше, і 80% людей, які підуть за будь-ким. Суспільство буде ус­пішним тоді, коли тих 20% людей будуть успішні та креативні, не "бидлуваті", коли вони працюватимуть, ігноруючи ті правила, що їм диктують. Мені прикро, що багато людей виїжд­жає, але тішить те, вони повертаються і пробують розвиватися тут.

— Хто тепер Ваші друзі? З ким спіл­ку­є­теся найбільше?

— Як би це не було дивно, залишилися лише калуські друзі. У мене було два друга з шкільних років, з якими ми досі спілкуємося. Є такий вид дружби, коли ви 10 років не бачилися, але зустрі­чаєтеся і розмова нібито продовжується. З універ­си­тетськими та журна­лістсь­кими друзями зараз не спілкуємося. Вони не сприйняли те, що я вирі­шив емігрувати і мали сте­ре­отипне відношення до виїзду в ОАЕ. Дискусія з ними неможлива, бо все завершується тим, що емігранта добивають тим, що він емігрант.

— Поділіться своїми мріями та цілями? Чи пла­нуєте випускати ще одну книгу?

—   Мабуть, роман я ні­коли не напишу. Це будуть короткі оповідання, зама­льовки, можливо, тревел-блоги, тобто те, що буде цікавим для теперішньої аудиторії. Майже всі текс­ти до наступної книги вже готові. Буду спостерігати, де книга користува­ти­меть­ся більшим попитом: чи в Україні, чи в еміграції. В Еміратах у мене є більше охочих читачів моїх ху­дож­ніх книг, ніж тут, в Україні. Наразі у мене всеук­ра­їнський тур і ми спосте­рі­гаємо за активністю чита­чів. Зокрема, проводитиму презентацію книги на Форумі видавців у Львові.

— Дякую за цікаву розмову, Тарасе!

Розмовляла

Світлана НЕБИЛОВИЧ, студентка Української академії друкарства