Я дуже відповідально ставлюся до своєї роботи. Світ моди для мене, як сім'я, переконує Маріанна Майданська — Стати моделлю для Вас було мрією, випадком чи наполегливою працею?
— Це випадок, шанс, який я використала. Все розпочалося, коли я була студенткою і вже чотири роки навчалася в Івано-Франківську. Тож, модельне життя я розпочала досить пізно. Тоді було багато стереотипів щодо модельного бізнесу, тим паче найважливішим для мене було навчання. Пам'ятаю, як сьогодні: одного дощового дня у Франківську ми з подругами зайшли в кафе "Бізе", де на мене увесь час споглядала рудоволоса жінка, чому ми дуже дивувалися. Вже виходячи звідти, вона підійшла до мене і дала візитівку модельного агентства. Я довго думала, і зрештою, коли прийшла туди, переконалася у їхній професійності. Тією жінкою була Тетяна Терсенова-Заводовська.
— Як Ви почали свою кар'єру? З чого все починалося?
— До того, як мене запросили в агентство, я навіть ніколи не працювала з фотографами. Проте, будучи в модельному агентстві лише два місяці, я вже брала участь у кастингах в Києві. Тоді було дуже багато красивих і високих дівчат, це був гарний набір. Проте, мало хто з них стали моделями. Згодом, у 2009 році, я пішла на кастинг і виграла конкурс "Міс Івано-Франківськ". Наступний мій крок — кастинг "Міс Україна-Всесвіт", де брало участь 8 000 дівчат. Мені вдалося потрапити до фіналу, де було 15 конкурсанток. Упродовж тижня ми жили в Києві та готувалися до конкурсу, знайомилися з новими людьми. Це був дуже хороший досвід насправді. Я не пройшла до п'ятірки, адже це було непросто. Конкурентки були з досвідом, деякі працювали телеведучими, а для мене це все було нове. Будучи на такому конкурсі, я зрозуміла, що конкурс — це інший світ модельного бізнесу, це наче дві сторони однієї медалі.
— Де Ви працювали за кордоном? Які країни та міста відвідали?
— Італія, Франція, Туреччина, Польща, Ліван.
Паралельно з "Міс Україна-Всесвіт" в Києві проходив кастинг в Мілан, який я успішно пройшла. Тож, перше місто, в якому я побувала як модель, — Мілан. Одна важлива річ: коли ти, будучи моделлю, вперше їдеш працювати в Європу, ці країни тебе «ламають». Там за тобою ніхто "не бігає", ти повинен сам себе контролювати і планувати свої кастинги. Якщо ти зберешся і знайдеш сили побороти це все — матимеш можливість будувати подальшу кар'єру і заявити про себе як про модель.
Завдяки технологіям зараз ходити і планувати кастинги набагато легше, аніж це було колись. Тоді ми мали лише карти, ввечері складали собі план на день, щоб встигнути на всі кастинги, а їх могло бути і по 12 на день. Через таке навантаження я дуже схудла, але рівно через два тижні знову набрала вагу.
Вже маючи такий досвід, будучи "загартованою", я поїхала працювати до Стамбулу. Я вже знала, як будувати свою кар'єру і як себе поводити, хоч тоді мене цього ніхто не вчив. Зараз все набагато простіше — у соцмережах діляться величезною кількістю інформації про те, як працює модельний бізнес. У Стамбулі працювала майже два роки. Та хочу сказати, що не шкодую, що провела в Стамбулі чи Парижі так багато часу. Стамбул став моєю другою домівкою, я облетіла всю Туреччину і дуже добре її знаю. Я обожнюю архітектуру цього міста. Око милується, дивлячись на Протоку Босфор та неймовірної краси палаци. Турки люблять красу. Після роботи у Стамбулі були зйомки в Парижі, Fashion Week у Польщі.
— Яка робота Вам більше до вподоби: подіум чи фотозйомки?
— Більше мені подобається кіно та реклама, телебачення. Я б дуже хотіла знатися у якому цікавому фільмі. Я вже мала досвід у зйомках коротких роликів. Взагалі зазвичай конкурсні моделі не працюють фотомоделями. Мені ж пощастило, бо у мене класичні риси обличчя європейського типу та хороші параметри. Тож я —"універсальний солдат". Не маючи відповідного росту подіумної моделі, проте як за кордоном, так і в Україні працювала на подіумах, відкривала і закривала покази. Зараз дівчата, що працюють на подіумах, переважно мають ріст 180 см, тож, навіть 2 см грають роль.
— Чим Ви займаєтеся зараз? Чому присвячуєте найбільше часу?
— Досі запитують, чому я так швидко закінчила свою модельну кар'єру. Натомість, кажу, що це насправді не кінець, я лише хочу змінити профіль. Адже для того, щоб у якомусь напрямку роботи досягти рівня, потрібен певний час. Зараз я очолюю київське модельне агентство One Models Agency, яке представлене не лише в Україні, а й за кодоном. Ми розвиваємо мережу і наразі є досить велика база моделей. Я займаюся українським ринком, тож? якщо зйомки на території України чи fashion weeks — то все це до мене. Також я веду переговори практично з усіма іноземними агентствами, коли вони приїжджають в Україну і зустрічаються з нами в київському офісі.
Я дуже відповідально ставлюся до своєї роботи. Світ моди для мене, як сім'я. Наші моделі вже третій сезон успішно працюють і представлені на Ukrainian Fashion Week і Mercedes-Benz Fashion Week, Kiev Fashion Week.
— Ви не думали про те, щоб переїхати з України і розвиватися як модель за кордоном?
— Будучи у модельному бізнесі вже 10 років, маючи можливість подорожувати і жити в інших країнах, я все-таки зрозуміла, що хочу залишитися в Україні. Поклик крові ніхто не відміняв! Кілька місяців я жила у Львові та працювала з відомими фотографами, з якими й надалі продовжуємо роботу. Десь півтора року я жила в Києві, та наші "стосунки" якось не складаються.
— Як модель шукає собі роботу та фотозйомки?
— Зазвичай, лунає пропозиція від фотографа. Коли він розуміє, що з моделлю під час роботи не виникає ніяких проблем, модель вміє перевтілюватися і має багато "облич", з нею можна зробити цілу історію. Ми проводимо на зйомці цілий день і кожен віддає або отримує якусь енергію, тож, всі хочуть отримувати задоволення від процесу зйомки.
— Як воно бути моделлю? Ви завжди «зірка» чи насправді це не так?
— Кастинги рівняють усіх, незважаючи на те, «зірка» ти чи ні. Всі стоять у черзі і чекають свого часу. Це не так весело, коли ти на дворі, на вулиці, коли може падати і дощ, і сніг. Дуже важливим є рівень агентства, в якому ти працюєш, але, відповідно, вони для себе і відбирають лише найкращих дівчат. Одразу видно тих, які можуть бути "зірками", і тих, кому ще потрібен час. Не лише зовнішні параметри є важливими, а ще й характер, вміння виживати і швидко навчатися, наприклад, іноземних мов, спілкування та вміння слухати. Бути моделлю складно. А є й багато таких, які перший час роботи не заробляють, тому що їх відправляють не готовими як морально, так і фізично. Відкривати «зірок», насправді» дуже важко, і мало хто хоче цим займатися, а от зірки збирати хочуть всі.
Я б зараз могла говорити про те, як я люблю та обожнюю свою роботу, але це все дуже циклічно. Я їй дякую за те, що вона є і вона мене рятує та допомагає не забувати про те, що всередині мене, про те, що живе в мені і приносить задоволення. Адже робота моделі — це і по 12 годин роботи, і навіть по 56 годин без сну. Проте, це таке задоволення бачити результат роботи і розуміти, що ти твориш.
— У суспільстві існує стереотипна думка про те, що моделі не потрібно бути освіченою для того, щоб працювати. Як Ви вважаєте?
— Це зовсім не так. Добре працюють ті моделі, які вже знають мови, коли йдуть на кастинг. До прикладу, у нас в агентстві є дівчинка, яка добре знає англійську і французьку, то завдяки цьому вона дуже затребувана модель. Її контракти розписані на рік вперед.
— Як змінилася модель з того часу, як Ви починали працювати?
— Думаю, так. Зараз взагалі роблять акцент на блогерстві. Коли я починала модельну кар'єру, багато хто говорив про те, що у 25 кар'єра моделі на фініші. Тепер ми всі розуміємо, що це не так. Модель змінилася. Хоча класичні параметри ніхто не відміняв. Є дизайнери, які всупереч тенденціям запрошуватимуть на роботу лише класичних моделей.
— Чи справді між моделями панує жорстка конкуренція? Чи все-таки у такому колі можна знайти друзів та підтримку?
— Мені вдавалося. У мене є друзі по всьому світу: в Росії, Нью-Йорку, Бразилії, Аргентині. На відстані не так легко підтримувати дружбу. Проте, будучи тепер директором модельного агентства, я бачу це все з іншого боку. Часто дівчата заздрять успіху інших.
— Як моделі шукають собі роботу? Як це було у Вас?
— Колись дівчат-моделей переважно шукали. Адже зазвичай перспективні дівчата, які гарно виглядають, є самодостатніми і не вважають за потрібне проявити себе. Переважно на кастинги йдуть дівчата, яким доводиться відмовляти. Проте, інколи до школи моделей приходять такі "діаманти", з якими лише варто позайматися і вони добре працюватимуть.
— Чи змінив Вас світ моди?
—Так, дуже змінив. Коли я почала працювати у цій сфері, то вже була 21-річною сформованою особистістю, яка мала свій стержень. Зараз маю свої критерії відбору, знаю, як я бачу цей світ, чітко розумію чого я не хочу. Взагалі-то модельний бізнес дає розвиватися особі не лише як моделі. Багато з них стають фотографами, критиками, модельєрами, стилістами, дизайнерами. Безліч різних напрямків. Світ моди може дисциплінувати. Модельний бізнес — це хороша школа життя. Ті, що спробували себе у мод елінгу, згодом можуть легко реалізувати себе в інших напрямках. Вони можуть побудувати будь-яку кар'єру.
— Кажуть, що, працюючи моделлю, важко мати та підтримувати в балансі особисте життя.
— Так і є. Моделі зазвичай досить самотні. За кордоном моделям не можна виходити з їхніх апартаментів. Робота зранку до вечора, але, як правило, агентства не дозволяють "нічні прогулянки", тому що модель — це обличчя агентства, про яке будуть багато говорити. За моделями всі спостерігають, особливо на вечірках.
— З якими відомими людьми вдалося познайомитися?
— Їх насправді дуже багато. Але у мене є своє бачення щодо цього. У Мілані ми часто разом з відомими акторами були на вечірках, проте я ніколи не дозволяла собі підходити і просити сфотографуватися абощо. У мене не було кумирів. Так, мені було приємно, що та чи інша успішна людина була тут, але таким чином я додавала собі важливості, і не більше. На заходах кожен хоче проявити себе з кращого боку. У якийсь момент мене дуже полюбили в Стамбулі, тому я часто поверталася туди працювати. Коли розповідала людям про те, яке ж це прекрасне місто, мене ніхто не розумів. Коли в Україні лише починали "розкручувати" турецькі серіали на телебаченні, я вже знала багатьох акторів, до прикладу, з серіалу "Величне століття. Роксолана". Ми часто стикалися з ними на зйомках, вечірках та інших заходах. Тоді в Україні відчувався стереотип щодо цієї країни, тож, я наче їх пробивала. Я бачила, як після мене і моєї роботи змінювався світ. До того ж, живучи в Стамбулі, я також намагалася руйнувала стереотипи щодо наших дівчат, пропагувала любов до України.
— Калуш — Ваше рідне місто. Ви часто сюди приїжджаєте?
— Я народилася в Калуші і вчилася тут в ЗОШ №1. Згодом вступила на економічний факультет до "Галицької Академії", а потім жила за кордоном. Наразі я — в рідному місті. Проте, у мене часто бувають відрядження до Києва, зараз працюю на зйомках директно. Тепер багато часу проводжу в Калуші тому, що тут мої рідні. Коли я жила за кордоном, то переважно жила в квартирах. Але я — людина природи, мені треба свіжості, подихати повітрям і насолодитися цим. Люблю гори.
— Як Ви підтримуєте форму?
— Дякувати рідним, у мене хороші гени. Але в свій час я дуже багато займалася спортом. І м'язова пам'ять дуже важлива, бо тепер коли починаю займатися, вага швидко приходить в норму. До того ж, звикла їсти небагато. Проте, вважаю, що неправильно обмежувати себе в харчуванні та сидіти на дієтах.
— Чи є для Вас моделі-взірці та люди, якими Ви надихаєтеся?
— На мою думку, найуспішніша модель в Україні — Сніжана Онопко. Також мені імпонує Жизель Бюндхен. А взагалі я захоплюся бізнес-леді. Ось як Тетяна Терсенова-Заводовська. Перш за все, коли я приїжджаю на Франківщину, то йду до Тетяни Герасимівни. Мені дуже хочеться з нею поговорити. Чомусь, коли ти досягаєш якогось успіху, то в твоєму колі спілкування зменшується кількість людей, з якими хочеться поговорити і від яких ти можеш ще щось взяти для себе. Також серед директорів модельних агентств виділяю Машу Манюк, Стаса Янкелевського. Для мене це люди, які надихають робити бізнес і робити його правильно.
— Що Ви вважаєте своїм найбільшим досягненням у житті?
— Для мене найважливіше — я не втратила людяності. Адже модельний бізнес — це робота, яка випробовує тебе на багатство, успіх, вірність, і взагалі за всіма можливими критеріями. Якусь частинку себе я, мабуть, змінила, реформувала, і тому мені важко зараз спілкуватися з людьми, з якими я спілкувалася тут. За кордоном існує інший світ, який змінює людину, це всі розуміють.
— Чи дивитеся телешоу на зразок «Супермодель по-українськи»? Які Ваші враження?
— Я своїм моделям забороняю дивитись даний проект, не вважаю його повчальним чи таким, який доносить до соціуму "реальність" даного бізнесу. Знімаючись у фіналі "Від пацанки до панянки" як директор модельного агентства можу запевнити, що вся зйомка відбувалася з одного дубля, без жодних підстав чи надуманого сценарію. Все було так, як в реальному житті. З дівчатами з проекту підтримую зв'язок, слідкую за їхніми змінами. А загалом, ніщо так не навчить, як реальність, як можливість самій спробувати себе в ролі моделі і, можливо, збудувати кар'єру успішної представниці даного бізнесу. Всі дівчатка, котрі потрапили до мене на навчання, почали працювати з нами і досить швидко зрозуміли різницю між проектами, конкурсами та реальним модельним бізнесом. Не бійтесь! Пробуйте! Надсилайте свої фото в агентства! Приходьте в школи краси! Можливо, ви і є той "діамант", який гордо носитиме звання ТОП-моделі та зробить карколомну кар'єру в світі моди і краси.
Розмовляла Світлана НЕБИЛОВИЧ, студентка Української академії друкарства
