Живий ланцюг у Калуші дорогою на залізничний вокзал Повною нісенітницею є сама назва статті — про нібито початок ланцюга від Львова. Тим більшою хибою є «відкриття» Андрусіва про початок ланцюга у Стрию.
Подібним страждають люди, вільні від знання історії, адже на час Злуки у 1919 році у Львові точилися бої з поляками, а столицею Західноукраїнської Народної Республіки був Станіслав — саме так до 1962 року називався Івано-Франківськ. Тож ланцюг «Української хвилі» простягався до Києва від Івано-Франківська. Кожен калушанин може в цьому пересвідчитись, прочитавши меморіальну дошку на Центральному народному домі — будинок №1 на вулиці Шевченка в Івано-Франківську, де тоді засідав тодішній парламент ЗУНРу, який і прийняв рішення про Злуку. Тому ланцюг Української хвилі 21 січня 1990 року розпочинався не у Стрию з якимсь міфічним відгалуженням на Закарпаття чи на Івано-Франківськ, а від Центрального народного дому на вулиці Шевченка в Івано-Франківську. А далі пролягав через Калуш, Долину, Болехів, Стрий, Миколаїв, Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир і до Софійської площі Києва.
Більшість калушан, яким понад 40 років, можуть це підтвердити і розповісти про власну участь у цьому ланцюзі від Калуша аж до межі з Долинським районом за Креховичами, що було спричинено тодішньою пасивністю жителів Рожнятівського району. До речі, пасивність рожнятівців продовжилась і на виборах через два місяці й обернулась наступною їхньою ганьбою — обранням єдиного в області депутата-комуніста до Верховної Ради від Рожнятівського виборчого округу. А організацію ланцюга на території Калуша, Калуського і Рожнятівського районів узяв на себе тодішній співголова Калуської міжрайонної організації Народного руху України за перебудову й одночасно голова Товариства української мови “Відродження” Василь Івасюк.
Саме він проводив розрахунок учасників ланцюга та організовував їх перевезення і розташування вздовж траси, однак з відхиленням через центр Калуша. До слова, років з десять тому він розповів мені про написання ним спогадів на основі власного архіву документів, однак тих мемуарів, на жаль, я так і досі не побачив. Також калушани прийняли участь в агітації жителів Житомирської області й формуванні ланцюга в Київській області й Києві.
Також повною небилицею є розповідь Андрусіва про відсутність ланок ланцюга в Києві на проспекті Перемоги, адже він там не був, а «інформацію», вочевидь, почерпнув із джерел КГБ і КПСС, які виправляли власну поразку вигадками про розриви ланцюга на проспекті Перемоги. А саме мені довелося брати участь у ланцюзі на проспекті Перемоги.
Перед виїздом з Калуша я купив у Василя Івасюка за 5 карбованців синьо-жовтий прапор, виготовив із чотирьох круглих півметрових дерев'яних планок і мідних трубок двометровий держак, який зберігаю досі, пофарбував його бронзовою фарбою і в розібраному вигляді взяв його із собою. Купив квитка на поїзд на 19 січня і їхав самостійно у вагоні, нічим не видаючи мету поїздки. 20 січня провів у Києві, переночував у свого стрия Петра, а зранку долучився до гурту студентів-архітекторів п'ятого курсу Київського університету. Разом ми дісталися до запланованої дільниці проспекту Перемоги за мостом розв’язки над перехрестям з Повітрофлотським проспектом і нинішньою вулицею В’ячеслава Чорновола. Ланку між станціями метро «Університет» і «Політехнічний інститут» творили переважно студенти Київського університету імені Шевченка з масовим приєднанням старших киян.
Ми вийшли на заплановану ділянку боизько 11-ї години, тож, мали достатньо часу для рівномірного розподілу учасників ланцюга, кількаразово організовано зміщувались і о 12-ій годині взялись за руки та утворили СУЦІЛЬНИЙ ланцюг. Я тримав прапор разом із сусідом — земляком-калушанином, студентом архітектурного факультету Сергієм Васильєвим. (Влітку того року він поїхав працювати за розподілом до Хусту, середині 1990-их виїхав до Чехії, згодом забрав і сім'ю, там живе і працює, має власну архітектурну фірму. — Авт.). Стояли в ланцюзі півгодини. І випав серед січня теплий сонячний день із відлигою, легкий вітерець розвівав прапори, повністю припинився рух транспорту, — все було організовано на належному рівні.
О 12.30 ланцюг почав розходитися: частина пішла на правий бік проспекту, частина — на лівий, а я з частиною учасників ланцюга йшов під прапорами центральною лінією проспекту. Близько 12.35 раптом проїхала машина з відеокамерою, всі дружно вітали її гаслом “Слава!” та підійманням прапорів. Ми йшли колоною до Софійської площі, де відбувся пам'ятний мітинг, який увійшов у новітню історію України і який транслюють у документальних фільмах. Після мітингу пройшов зі студентами до їхнього гуртожитку, відзначили свято пляшкою вина і вони провели мене до вокзалу. Запам'яталося дружнє і доброзичливе ставлення переважно зросійщених киян, попри мої побоювання їхньої ворожості. Тоді я вперше побачив вітання — символ тризуба: кияни вітали нас трьома піднятими пальцями. Через 14 років «Свобода» «приватизувала» схематичне зображення цього вітання на власний партійний символ.
Додатково мушу згадати походження твердження про «розриви ланцюга на проспекті Перемоги», які чи то народилися після перегляду в КГБ і ЦК КПУ відеофільму, знятого о 12.35 і пізніше, чи то взагалі наперед було задумано провести зйомку рештки учасників після закінчення ланцюга задля отримання комуністами перемоги за звичним для них рецептом фальсифікації. Адже за півгодини ланцюга можна було тричі проїхати проспектом Перемоги довжиною 12 км і тричі зняти на відео. Тож, необхідно наголошувати глядачам цього відео про дійсний час його знімання — після закінчення ланцюга, адже за час ланцюга не було жодної відеозйомки. А кияни свою масову участь у ланцюзі через два місяці підтвердили патріотичною активністю на виборах з перемогою кандидатів від Руху та ігноруванням кандидатів від КПСС. Тож, комуністична відеопропаганда працювала тільки на провінційну аудиторію східних і південних областей. Новому ж поколінню українців зараз потрібні свідчення очевидців, спроможних розповісти про побачене, а не вигадки, базовані на пропагандистських розробках компартії 28-річної давності. Цікаво було б зараз зібрати спогади калушан про їхню участь у ланцюзі, справжньому символі моральної перемоги українців над комуністичною системою і важливій ланці у здобутті незалежності України.
Олег ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ, калушанин
