У європейському суспільстві насильства в сім’ї бути не може Насильство у сім’ї може бути різним: словесні образи, залякування і побої, умисне позбавлення члена сім’ї коштів чи майна (навіть їжі й одягу!), заборона на роботу чи навчання, або ж навіть зустрічі з друзями; досить часто — фізичне та сексуальне насильство. Про все це сім’ї звикли мовчати, адже «виносити сміття з хати» — не прийнято, соромно, а часом навіть страшно.
Президент Міжнародного правозахисного центру «Ла Страда-Україна» Катерина Левченко в одному з інтерв’ю насильство назвала «війною, яка йде на маленькому полігоні»: будинку чи квартирі. Ця війна, за її словами, може тривати роками, буває видною, а буває скритою. Ця війна несе з собою втрати, тому що часто насильство закінчується тілесними ушкодженнями, а іноді — й смертю. Причому, як жінок, які в 93% випадків є постраждалі від домашнього насильства (це і світова статистика, і МВС), так і самих насильників. Адже жінка, яка вже не може терпіти, у стані відчаю може захистити себе, навіть вбиваючи.
У Калуші від сімейного насильства найчастіше страждають жінки. Побутові конфлікти виникають переважно на фоні пияцтва чоловіків, які у стані алкогольного сп’яніння розпускають руки. Їх жертвами стають найближчі: дружини та діти. Значно рідше серед жертв насильства — чоловіки. Спеціаліст управління в справах сім’ї, молоді, фізкультури і спорту Калуської міської ради Аліна Бігун каже, що такі випадки фіксують вкрай рідко, а виникають вони здебільшого між батьком і сином:
"У 99% жертвами домашнього насильства стають жінки. Цього року ми вже зафіксували понад 40 звернень. На жаль, є також випадки скоєння фізичного насильства над дітьми. Нещодавно ми взяли на облік двох таких дітей, а загалом їх уже п’ятеро".
Аліна Бігун додає, що часто люди просто не знають, що вони є жертвами домашнього насильства і мають право не лише звернутися за допомогою, а й отримати соціальний, психологічний, медичний і юридичний супровід.
В Україні діє національна «гаряча» лінія з запобігання домашньому насильству (телефонувати за номером 11-61-23). Також можна звертатися у поліцію за номером 102, на «швидку» — 103 або безпосередньо у місцеві центри, які спеціалізуються на такій роботі. У Калуші це: управління у справах сім’ї, молоді, фізкультури і спорту (номер телефону 6-01-07 або 6-52-51), управління освіти (тел.: 6-63-40), служба у справах дітей (тел.: 6-62-53) та центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (тел.: 7-00-75). На допомогу готовий прийти і Калуський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, до якого можна звернутися за номером 6-66-93.
У групі ризику — родини учасників АТО
Проблема побутового насильства — не нова для українського суспільства. Але зараз усе частіше говорять про те, що на зростання рівня насильства в сім'ях впливає війна. Аліна Бігун каже:
"Серед осіб, які вчиняють домашнє насильство, бувають й «атовці». Чоловіки повертаються з передової іншими, починаються сімейні кризи, часом навіть запої, які можуть супроводжуватися домашнім насильством: моральним, психологічним, фізичним. Деякі сім’ї такого випробування не витримують і розпадаються. Але є і ті, хто готовий боротися. Зараз у центрі соціальних служб працюють з однією сім’єю, яка прагне спільно подолати криз, та «атовцем», який після повернення з війни не може повернутися до нормального життя".
За словами Аліни Бігун, для успішної корекційної роботи у людей, які стали домашніми тиранами, має бути сильна мотивація і підтримка. Часто найперше треба позбутися алкогольної чи наркотичної залежності.
У Калуші наразі двоє фахівців пройшли відповідне навчання і можуть вести корекційні програми, проводити системну роботу по Втім, наразі в місті не створено умов для відповідної роботи. Завдання мінімум — облаштувати бодай один кабінет, де психологи могли б працювати з тими, хто вчиняє насильство в сім’ї, і з тими, хто стає жертвою цього насильства. Більш амбітна мрія — створити у Калуші спеціалізований кризовий центр, де могли б надавати комплексну допомогу, працювати з цілими сім’ями, а тим, хто потрапив у складні життєві обставини, — навіть тимчасове житло.
Таких кризових центрів в Україні зараз небагато. На Прикарпатті — є у Верховині. В цьому закладі можна навіть тимчасово пожити тим, хто потерпає від домашнього насильства. У Калуші було б актуально створити кризовий центр, де б надавали комплексну допомогу, проводили корекційні програми. Це дуже актуальне для сьогодення питання, вважає Аліна Бігун, яка вже презентувала свою ідею під час семінару, організованого волонтеркою Корпусу Миру США в Україні Патрісією Деігнен минулого тижня.
Волонтерка готова допомагати калушанам у пошуку грантів, але закликає думати на перспективу. Під час семінару вона акцентувала:
"Результати роботи, під яку був виділений грант, мають бути помітними і після закінчення самого гранту. Ніхто не хоче, щоб, до прикладу, будівля, в яку вклали грантові кошти, потім не використовувалася".
Наразі про пошук конкретної будівлі під кризовий центр у Калуші ще не йдеться, як, власне, і про створення такого центру. Втім, до ідеї загалом ставляться схвально, в тому числі — і родини учасників АТО та «кризові» сім’ї, яким часто просто нікуди йти за допомогою.
За домашні бійки тепер каратимуть
У грудні минулого року Верховна рада України ухвалила закон «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами». Наступного дня, 7 грудня, депутати проголосували за закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Обидва закони передбачають жорсткіші покарання для кривдників та дозволяють нацполіції контролювати поведінку порушника, аби уникнути повторного насилля. Вперше в Україні ввели кримінальну відповідальність за домашнє насильство.
Якщо раніше кривдника чекала адміністративна відповідальність і максимум — затримання на 15 діб, то тепер порушникам закону загрожуватиме покарання у вигляді 150-240 годин громадських робіт, арешт до 6 місяців або обмеження волі до 5 років. Закони наберуть чинності — в грудні 2018 року.
Калуська поліція вже посилила відповідну роботу. Спільно з соціальними працівниками та спеціалістами управлінь міської ради, фіксують усі звернення щодо насильства в сім’ї, відвідують проблемні сім’ї тощо. Утім, підтверджуються не всі випадки. Трапляється, що окремі члени родини заяву про насильство у сім’ї розцінюють як метод для помсти чи переслідують власні меркантильні інтереси. Такі сім’ї на облік не беруть, але на заяву реагують у кількаденний термін.
У європейському суспільстві насильства в сім’ї бути не може. Ми тільки йдемо до цього, вчимося самі бути толерантними одні до одних, і вчимо цього наших дітей. Створення кризових центрів — також справа майбутнього. Але головне, що треба усвідомити вже зараз, — Україна виходить на нову дорогу боротьби з насильством в родинах. А це означає, що сім’ї, які стикаються з цією проблемою, мають отримувати не лише захист, а й всесторонню допомогу та підтримку.
Тетяна КІНДЮХ, журналіст
