Наступну подорож уявляє більш насиченою. Можливо, вдасться потрапити в місця антицивілізації або перетнути Атлантичний о З розмови зрозуміло й відчутно, що Євгена і досі «заряджає» ця мандрівка. Його запалені очі й не менш цікаві історії просочені ентузіазмом, надихають уявляти картину мандрівника-автостопера з іскрою в очах. Усі деталі — важливі. Він приніс із собою пачку плівкових фото. На кожній — краса, тепло, наче кадри з фільму.
Чи відчували ви себе колись одиницею системи? Наче у світі панують одні лиш соціальні норми, а в суспільстві — постійні тиски й обмеження. Це відчуття того, що час минає, а живемо ми неправильно. Хтось продовжує вливатися в цю систему, а хтось чинить внутрішній протест такому звичайному життю.
Євген каже, що його мандри були своєрідним протестом і наслідком юнацького максималізму. Навіть Португалію як точку прибуття він обрав тому, що це країна на південному заході Європи, далі — хіба що Атлантичний океан.
Якщо всі історії про автостоперів починаються тим, як спланувати поїздку і маршрут, шукати попутників, складати наплічник у дорогу, то тут — зовсім інше. Євген не збирався довго, нічого не планував, і навіть нікому не повідомив про те, що збирається в мандрівку.
Для хлопця це не перша подорож автостопом, проте ця мандрівка не схожа на попередні.
Їсти не так важливо, як спати в теплі і комфорті
Євген їхав поїздом до Львова зі своїм другом. Говорили, спілкувалися, мова зайшла про подорожі. Та друг різко відповів: «Ти лише говорити гаразд». Євген згадує:
«Це зачепило мене. Тоді я зрозумів, що влітку мушу поїхати автостопом за кордон. До того ж, сам, щоб відчути повну волю від усього. На той час мені вже багато що набридло через стабільну зону комфорту, а ще — розірвав тривалі стосунки з дівчиною».
Важливим елементом подорожі для Євгена стала його сорочка. Це була справжнісінька сорочка мандрівника — кольорова, легка, з натяком на пригоди. Каже, як тільки побачив її, одразу зрозумів, що хоче в мандри. А ще був чудернацький зелений капелюх. Розповідає, що взяв багато теплого одягу, який, зрештою, не знадобився, адже було дуже спекотно. Але у випадках ночівлі під відкритим небом був потрібний для підстилки.
«Коли я збирався — ні про що не читав, не дізнавався про погоду чи те, що варто мати з собою мандрівнику. У наплічник узяв лише плівковий фотоапарат, посуд, пальник, павербанк, записник з ручкою. У мене не було каремату — замість нього я використовував картонки з надписами міст. Картон — хороший теплоізолятор. Ось вам і лайфхак для подорожей. Сон і комфорт у мандрах дуже важливий, інакше наступає швидка втома. Мусить бути мінімум 4-6 годин сну. Навіть їсти не так важливо, як спати в теплі і комфорті».
Євген розповідає, що то був червень 2018 року. Він саме склав сесію у Львівській політехніці, де навчається на інженера-технолога. А вдома було нудно.
Зі Львова доїхав маршруткою до Краковця — селища недалеко від митниці. Там його зупинили прикордонники, яких зацікавив вигляд Євгена. Зрештою, вони підвезли хлопця до кордону Польщі.
«Там була велика черга, що, за словами людей складалася з контрабандистів». Оскільки не було пішого переходу, я ходив від машини до машини, питав, чи може мене хтось взяти до себе, щоб перетнути кордон».
Женю підібрала жінка, яка вже біля кордону повідомила про те, що везе сигарети. Але він не переймався, навпаки — заспокоював її. Вони успішно перетнули кордон, не зважаючи на те, що розкрутили пів-машини, і водій висадила хлопця буквально за сто метрів від кордону. Каже, що тоді йому було смішно, хоч насправді не було з чого. Почав накрапати дощ, темніло, машини не їздили. Але потішно, коли відбуваються будь-які нестандартні речі.
Свого першого водія Женя згадує з приємністю. Першим, хто зупинився був веселий поляк Яцек, власник фірми електромонтажу. Він пригостив хлопця сніданком, а потім з його легкої руки Женя сів у машину старого дідуся.
«Розмова з ним стала однією з вирішальних речей у цій мандрівці. Він сказав мені: «Ти мусиш добратися до Португалії будь-якою ціною. Не здавайся, коли буде важко». Говорив, що вже старий і шкодує за те, що не встиг зробити у житті. Його слова, інтонацію, голос — я і досі пам’ятаю. Це зачепило мене! У той момент я дуже боявся чогось не встигнути. Після мандрівки ставлюся до таких речей спокійніше».
Першим містом з акордоном був Краків. Женя забронював хостел і гуляв нічним незнайомим містом, відчував свободу та незалежність. Звідти поїхав до Німеччини, де провів ніч на заправці. Наступного дня вирішив поїхати до друзів, які живуть в Німеччині, близько до кордону з Нідерландами. Їх визнали біженцями. Один із них — з Калуша. Тепер їх утримує німецька влада. Друзі надали житло та їжу, а оскільки вони вагани, то харчувалися фруктами. Крім того, розповідали власні історії про мандрівки автостопом, що запалило Євгена ще більше. Дали з собою в дорогу півтора літри води і 30 євро.
Тоді, ділиться Женя, відчув себе наляканим, бо зрозумів, що будуть труднощі. Усе вже не здавалося таким крутим і веселим, як на початку. Думав, що зможе знайти місце для ночівлі у мережі Couchserfing, але потім переконався, що це неможливо, коли ти в місті і житло потрібне в той самий день. Тому перестав користуватися цим ресурсом, який не давав результатів. Крім того, Женя свідомо був без Інтернету — не хотів жодних дзвінків та повідомлень. Він не купував sim-карту, і ловив зв’язок лише на заправках . На диво, дуже швидко рухався — доводилося часто оновлювати карти.
Наступна країна — Нідерланди. Із захватом розповідає про те, як йому там сподобалося. Люди живуть тут і зараз, всі усміхнені та задоволені. Там працює гуманізм та толерантність, жодної ворожої поведінки. Оскільки в Амстердамі багато каналів (грахт), то калушанин вирішив переночувати в одному з човнів. Ніч була спокійною, спалося комфортно, лише трішки хитало.
«У цей момент я дізнаюся про те, що подруга моєї колишньої дівчини Софія зараз в Бельгії. Я написав їй у Фейсбук і ми домовилися про зустріч у Брюсселі. Я був вражений: бруд, біженці — це мене налякало. Тому написав подрузі, що не залишуся там надовго і їду в Брюгге — місто на заході країни, де ми й зустрілися. Гуляли цілий вечір, переночували під відкритим небом і після того вже мандрували разом».
Женя з Софією разом дібралися автостопом з Бельгії до Франції. Їхній вусатий водій запропонував переночувати у його заміському будинку. То був величезний дім, така собі французька провінція, згадує хлопець. Подружжя французів влаштували романтичний вечір, грали на гітарі. Вони дивилися на захід сонця, їли, пили смачне вино й танцювали. Французи запропонували відвезти Женю з Софією у магазин, щоб купити намет. Так з’явилася перша «домівка», адже до того, вони весь час спали під відкритим небом, а відтак — у наметі на березі моря.
Оскільки Софія планувала дістатися Парижу, Женя знав, що їм доведеться попрощатися у Франції. Але, зрештою, дівчина підтримала ідею друга поїхати до Португалії, а в Париж вони навіть не потрапили.
Старе подружжя французів «підкинуло» їх аж до Іспанії. Тут одразу кинулася у вічі різниця між країнами. Іспанці — зовсім інші за своїм темпераментом: вільні та енергійні, динамічні та запальні.
«Прибувши туди — шукали супермаркети, але все було зачинено. В Іспанії супермаркети працюють до 21-ї години. Та нам щастило на добрих людей. Вийшла жінка з кафе і запросила до себе. Уперше за мандрівку я так багато їв, нас дуже щедро погостили, ще й з собою дали торбу продуктів».
Женя додає, що ситість — не друг мандрівника: краще бути напівголодним — тоді в голову лізуть цікаві та яскраві думки і значно легше рухатися.
У Іспанії Женя та Софія потрапили до місцевої релігійної комуни. Це була величезна вілла на вершині гори. Люди жили в напівскляному красивому будинку, вирощували оливки і пекли хліб, а ще — займаються саморозвитком і вивчають польську, чеську, англійську мови.
«Тоді я зрозумів, що комуна як спосіб перебування людей реально працює. Я б навіть хотів пожити в такій комуні, яка б, наприклад, займалася створенням якогось крутого екологічного проекту».
Згодом була Португалія: Порто, Лісабон, Фару, Сагреш. Саме в останньому Женя провів найкращий час. Жив голяка на дикому пляжі берега холодного океану, де був спокій, воля і комфорт. Але доводилося постійно відбиватися від наркоторговців.
Після відпочинку в Португалії пара знову поїхала в Іспанію — в сонячну Севілью, де товариші попрощалися:
«Після прощання, я пішов стопити авто і зрозумів, що не можу сам. Я морально неготовий, було страшно залишитися без підтримки. Ось як вийшло: хотів бути вільним, а сам себе «скував» себе зв’язком із Софією. Тому написав їй, щоб вона й мені взяла квиток на літак».
Так полетіли в Німеччину, а звідти автостопом до Польщі, де й справді розійшлися по різні боки: Женя — до мами в Польщу, Софія — в Україну.
Чим менші країни — тим простіше
Женя не хотів бути туристом, який подорожує автобусом. Адже в такому випадку нема можливості спілкуватися з місцевим населенням. За період мандрівки його підібрало близько 100 водіїв, він познайомився з сотнями людей, дотикався до народу, культури та звичаїв.
«Можливо, для когось мандрівка автостопом — це некомфортно, але для мене це був найкомфортніший відпочинок. Мені абсолютно не приносить задоволення прокидатися в готелях, провести весь день на пляжі, повечеряти в дорогих ресторанах і ввечері подивитися шоу».
Калушанин розповідає, що не всі відвідані країни були сприятливими для автостопу. У Німеччині та Франції було найскладніше через велику кількість магістралей, автобанів і складну транспорту розв’язку доріг загалом. Успішний та швидкий автостоп був у Польщі, Бельгії, Нідерландах, Португалії. Чим менші країни — тим простіше. Каже, що найдовший стоп за мандрівку — 3,5 години — був у Іспанії, де поняття автостоп фактично не існує. В автошколах водіїв навчають не зупинятися автостоперам, бо це може стати причиною аварійної ситуації.
Проте, загалом зловити машину було нескладно. Інколи вдавалося зупинити водія навіть за 5 хвилин. Все залежить від обраного місця для автостопу.
«Треба відчувати, де автомобілісту було б зручно зупинитися відносно підйомів та спусків на дорогах. Також враховувати правила автостопу, хоч бувало, що машини зупинялися навіть, коли я їх порушував. Наприклад, коли ловив машину в центрі міста. У Європі найкраще стопити на заправках попри трасу. Так можна познайомитися та поговорити з автомобілістом, щоб він переконався, що ти безпечний цікавий мандрівник».
Женя порівнює автостоп в Україні та за кордоном і згадує, що коли їхав в Одесу люди часто хотіли отримати гроші за дорогу. А за кордоном люди розуміють, що зупиняються людині, яка за власним бажанням обрала такий стиль подорожі. Багатьом було навіть приємно бачити стоперів, бо згадували свою молодість.
Калушанин упевнений, що подорожувати дівчині самій — надто небезпечно. Проте стопити більше ніж удвох немає сенсу, адже банально немає місць у машині. Також Женя зауважив, що в Європі дуже багато українців і білорусів працюють водіями вантажівок.
Мандрувати — недорого, нескладно, непроблемно
За час подорожі калушанин витратив близько 150-200 доларів, хоч брав з собою трохи більше. І наголошує, що сьогодні подорожувати — недорого.
З палаткою можна було легко знайти місце для ночівлі, здобути їжу було нескладно. З легкістю можна було знайти Інтернет, засоби комунікації. Зустрічалися винятково хороші люди і, на щастя, не було жодних загроз для життя.
«Я досить мало їв і переважно це було щось солодке та вуглеводне. Водночас, я не був голодним і мав багато енергії. Увесь час світило сонце, що дуже сильно заряджало. І взагалі через постійний адреналін втома не відчувалася. Виснаження давало про себе знати лиш тоді, коли довго говорив англійською, а особливо з тими, хто й сам не знав мови».
Чи змінює людину мандрівка? Мабуть, те що завжди цікавить найбільше після таких історій. Женя запевняє, що так. Приїхавши додому, відчував шалений протест, депресував, не знав, що робити. Йому було нецікаво з друзями:
«Після мандрівки у мене реально була реально депресія і така «каша» в голові… Але тепер я став спокійнішим: щодо плину часу, щодо реалізації. Розумію, що час нас наче їсть, але він ще є. У мандрах я відчув, що таке життя. Це коли ти реалізовуєш раптові плани та інтереси. Люди в мандрах вражали мене, але не можу сказати, що змінили. Я відчував до них свіжу та чесну любов — відчуття, якого раніше не знав, але мандрівка навчила мене цього».
Женя ділиться ще однією мрією — стрибнути вище голови. Наступну подорож уявляє більш насиченою. Можливо, вдасться потрапити в місця антицивілізації або перетнути Атлантичний океан і потрапити в Латинську Америку.
«Раніше думав, що все мені ясно. Помандрував і зрозумів — нічого подібного. Люди різні і всі вони індивідуально однакові та незвичайні. Я хочу досліджувати цей світ, бути цікавим до людей, чути їх думки і плани, знати, чого вони прагнуть».
Світлана НЕБИЛОВИЧ, журналіст