Калушанин Михайло Стасів: «У В’єтнамі стати лікарем, вчителем або юристом — мрія чи не кожного»

Михайло Стасів з дитинства захоплений музикою. Восьмирічним вступив у Калуську дитячу музичну школу №1, де займався по класу духових інструментів, граючи на валторні. Далі було навчання у двох вишах: Київському інституті імені Рейнгольда Глієра та Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника і робота у рідній музичній школі. І все б ішло за своїм сценарієм, якби щасливий випадок не змінив життя музиканта, який поїхав працювати у В’єтнам.
Переглядів: 374
Михайло Стасів уже пів року працює вчителем у приватній школі: викладає англійську та уроки гри на фортепіано

Про те, як випадковість змінила життя калушанина, яка відмінність між В’єтнамом і Україною, чому у В’єтнамі відсутній громадський транспорті та як музикант почав викладати англійську та давати уроки гри на фортепіано. Про це та багато іншого в інтерв’ю «Вікнам» розповів Михайло Стасів.

Не лише природній хист, але й перший вчитель — Ярослав Гулимчук — допомогли удосконалити і розвинути талант Михайла Стасіва. Окрім того, коли молодий музикант почав працювати в рідній музичній школі, вчитель також допомагав і ділився досвідом.

Звикнувши до своїх нових обов’язків і розміреного способу життя, хлопцеві випадає шанс все змінити, яким він скористався. Михайло Стасів пригадує:

"Роботу за контрактом знайшов, можна сказати, майже випадково: товариш запропонував замість нього місце в колективі, бо сам у той час не міг поїхати. Перспектива роботи в Азії — не нова в музичних колах, особливо в сфері духових інструментів, тож, я погодився, оскільки був зацікавлений. Потрапив у чудовий молодіжний брас-бенд з Рівного. Талановиті студенти і випускники Рівненського державного гуманітарного університету прийняли мене в колектив. За кілька тижнів я вже сидів в літаку з Києва до Стамбула, а тоді — до курортного міста Дананг у В'єтнамі".

Робота була типовою: шестимісячний контракт плюс комфортне проживання коштом роботодавця. Обов’язки колективу — позувати для туристів і виступати в розважальному парку «Sun World BaNa Hills».

Музикант розповідає, що слов’яни зацікавлені працевлаштуватися в Азії, адже тут їм надають перевагу:

"Українці, білоруси, росіяни і багато інших мешканців східної Європи зацікавлені в роботі тут. Адже тут заробітна плата на порядок вища від української, а також є можливість подорожувати, відвідати різні екзотичні країни та місця. Окрім того, в цій країні завжди попит на "білі обличчя".

В’єтнамці — народ привітний, а сама країна розвивається шаленими темпами, розповідає враження Михайло Стасів:

"Народ тут дружній і привітний. Незважаючи на важкі десятиліття в недавній історії, зараз країна розвивається шаленими темпами. Рідко побачиш вулицю без будівництва. Усюди — малий бізнес: починаючи від домашніх кухонь завершуючи величезними шопінг-молами. Тож, тут можна знайти будь-що і на будь-який смак".

Життя на мопеді і владні жінки

Рівень життя та ціни у В’єтнамі приблизно такі ж, як і в Україні. Єдине, що майже відсутній громадський транспорт. А вся країна пересіла на мопеди.

Питання оренди житла — індивідуальне, яке напряму залежить від потреб людини, зазначає музикант:

"Щодо оренди житла, то тут є вибір на будь-який смак. Від оренди простеньких кімнат або хостелів вартістю 100-200 доларів в місяць — до елітних квартир чи навіть приватних будинків (500-600, 1000-2000 доларів). Багатьох подорожуючих іноземців, яких тут називають «backpackers» (від назви наплічника для подорожей), влаштовують найдешевші умови, оскільки вся ідея їхніх мандрівок полягає у постійному русі при якнайменших затратах часу і грошей".

За спостереженнями музиканта, в’єтнамці не завжди розмежовують українців та росіян:

"Переважно старші люди досі асоціюють обидві країни з радянським союзом. Молодше покоління — більш обізнане, але, чесно кажучи, воно просто цим не переймається. У цієї країни є певні територіальні проблеми з Китаєм, тож, думати над українсько-російськими відносинами їм не доводиться".

Якщо розглядати гендерне питання, зокрема різницю між українками і азійками, то останні — більш владні, каже Михайло Стасів.

"Жінки тут досить владні, працьовиті. Часто можна побачити сім'ю, в якій чоловік живе в задоволення, а жінка по суті виконує більшість обов'язків і бере відповідальність на себе. Проте сім'я в цій країні для більшості людей — головний орієнтир і ціль в житті".

Плата за розум

Коли калушанин пізнав іноземну культуру та менталітет, його контракт добігав свій термін. І тут постав вибір: або шукати й укладати новий контракт, або все ж шукати стабільне місце роботи. Музикант усе ж схилявся до другого варіанту. І тут фортуна знову посміхнулася, згадує Михайло Стасів:

"Ближче до кінця контракту я отримав пропозицію працювати в школі англійської мови та раннього розвитку, оскільки в цій країні зараз є дуже великий попит на закордонних спеціалістів. Звісно, однією з важливих причин зміни місця роботи було й те, що гра в колективі за контрактом — це завжди тимчасово. Переважно від шести до восьми місяців, максимум рік".

Музикант, дізнавшись про можливість викладати, одразу більш посилено почав удосконалювати і розвивати свої базові знання англійської мови. У підсумку кілька десятків книг і регулярне спілкування з носіями мови дали свій результат. Окрім того, допоміг і семирічний педагогічний досвід у Калуській музичній школі №1. Зараз Михайло Стасів уже пів року працює вчителем у приватній школі: викладає англійську та уроки гри на фортепіано.

Хлопець розповідає, що принципи викладання у В’єтнамі та Україні мало відрізняються між собою:

"В'єтнам багато років був тісно пов'язаний з СРСР, тож, система освіти в цій країні досить схожа на нашу в радянські часи. Діти тут, як і всюди, бувають здібні і не дуже, старанні і не дуже. У приватній школі все трошки по-іншому і значно більш сучасно. Комфортні класи, повне забезпечення необхідними матеріалами і багато свободи у формуванні уроку".

Головними відмінностями між Україною та В’єтнамом є те, що в останній цінують розумову працю, вважає Михайло Стасів:

"Особисто для мене найбільшою відмінністю між нашими країнами є те, що тут дійсно цінується і добре оплачується розумова праця. Здобути якісну освіту коштує шалених грошей. Тут стати лікарем, вчителем юристом — мрія чи не кожного".

Калушанин розповідає, що головне в його способі викладання — це те, щоб учні почували себе затишно і комфортно. Учительська робота йому більше припала до душі, аніж заняття музикою.

Ірина КМІТЬ, журналіст