Володимир Луців — всесвітньо відомий бандурист, концертний співак-тенор, виконавець дум та автор статей про бандур Володимир Луців — всесвітньо відомий бандурист, концертний співак-тенор, виконавець дум та автор статей про бандуру, який виступав у багатьох країнах світу, громадський діяч. Він проживав у Лондоні. Там же 7 вересня цього року відійшов у вічність. За останньою волею Володимира Луціва, поховали його на українській землі — в рідній Надвірній: Прикарпаття і все прогресивне українство світу попрощалося з великим маестро 26 вересня, повідомляють "Вікна".
"Володимир Луців — то двоюрідний брат мого тата Романа Штуняка. Його мати була рідною сестрою моєї бабусі Емілії з Надвірної. Моя бабця розповідала про цього свого племінника, завжди говорила, що він живе в Лондоні, що бандурист. Мене він не пам’ятав. А я пишаюся тим, що в мене є такі родичі, які багато чого роблять для України. Бо Володимир Луців пропагував Україну в світі через бандуру, через думу, організовував численні міжнародні заходи, які допомагають світовій громадськості пізнати нашу державу", — розповідає Лідія Іваницька.
Калушанку запросили на мистецьку академію до Івано-Франківська, але через стан здоров’я поїхати не змогла. Тому запропонувала відвідати цей мистецький захід головній просвітянці Калущини, музикантці-бандуристці Лесі Кирилович, для якої, за її ж словами, було великою честю побувати на заході, де був присутній маестро-співак світової слави.
Розповідає Лідія Іваницька і про Фонд імені Володимира Луціва:
"Це дуже добре, що мій стрийко підтримує талановиту молодь. Видно, він добре розуміє, що це дає можливість у майбутньому сформувати достойну національну еліту. Бо, на жаль, маємо боронити українство на кожному кроці".
Нині Лідія Іваницька, оглядаючись на ті 90 років, які прожив Володимир Луців, наголошує, що він дуже багато зробив для України:
"Поїхавши з дому п’ятнадцятирічним хлопцем, він не загубив ні свій талант, ні свою любов до рідного краю. Об’їздив зі своєю бандурою весь світ і всюди демонстрував багатогранність нашої культури, а особливо української пісні та думи. Ще в радянські часи Володимир Луців організовував численні міжнародні турне для великих хорів, танцювальних колективів і окремих виконавців упродовж десятиліть від Європи до Америки й навпаки. Скажімо, для хору «Думка» з США в Європу в 1985 році, Візантійського хору з Голландії в Україну в 1990-му, гастролей ансамблю пісні й танцю МВС України у США в 1995-му, хору з Англії в Україну в 2007 році. Володимир Луців з тих чи інших питань зустрічався з нашими президентами. З Кравчуком у Львові в 1992 році, з Ющенком — у Лондоні в 2005-му, з Кучмою теж зустрічався. Має і наші, державні відзнаки — орден «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів.У 1986 році Володимир Луців був координатором і відповідав за музичну підготовку відзначень у Римі 400-річчя єднання Київської митрополії з Апостольським Престолом. У 1986-1987 роках очолював мистецьку комісію підготовчого комітету зі святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України. У 1990 роках за дорученням Проводу УГКЦ він організовував концертні програми до 100-ліття з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого й повернення Блаженнішого Кардинала Любачівського до Львова".
На пам’ять про всесвітньо відомого двоюрідного брата її батька Лідія Іваницька має два його автографи і два листи, які отримала впродовж останнього року. Перший автограф їй привезла торік Леся Кирилович з мистецької академії. «Племінниці Лідії з найкращим побажанням усего добра. Володимир», — так написав Володимир Луців на одному зі своїх компакт-дисків «Біжить доріжка», на якому — записи пісень у його виконанні 1960-1970 років. Другий — і, як виявилося, останній — автограф привезла їй Дарія Ониськів. На програмі концерту «Повстанське танго», який відбувся 17 червня цього року в рамках IV Міжнародного фестивалю ретро-музики імені Богдана Веселовського у Львівській філармонії і був присвячений 90-річчю Володимира Луціва, великий маестро закарбував для племінниці такі слова: «Дорога Лідіє цілую Влодко». Там він разом зі співзасновником цього ретро-фестивалю Орестом Цимбалою виконував «Повстанське танго».
На програмі концерту «Повстанське танго» великий маестро закарбував для племінниці такі слова: «Дорога Лідіє цілую Влодко»
Перший лист своїй племінниці Володимир Луців написав 15 вересня 2018 року, адресу якої дізнався через представників Фонду в Надвірній. Для нього дуже важливо, що пані Лідія стільки років віддала музею родини Івана Франка.
«Приємно читати, що Ти зберігачка фондів музею родини геніяльного І. Франка. Бо тільки ті, які зберігають історичну минувшину зможуть показати і передати майбутнім поколінням, хто ми такі. А у процесі державного будівництва це абсолютна конечність», — наголошує Володимир Луців у листі.
А в другому, датованому 30 січня 2019 року, повідомляє, що неодноразово стрічався і співпрацював із Роландом Франком, який був декілька раз у нього в хаті в Лондоні.
Фрагмент листа Володимира Луціва до Лідії Іваницької
Випала нагода Лідії Іваницькій і поговорити з вуйком. Під час свого червневого перебування в Україні Володимир Луців вперше і востаннє зателефонував племінниці. Говорили багато про що… Бо йому було приємно дізнатися, як і чим живе родина та краяни і, як пише в першому листі, «дещо про обставини і довкілля, у яких це проходить».
Пані Лідія з любов’ю переглядає надіслані вуйком копії вирізок із українських та закордонних газет і журналів, у яких або пишуть про нього, або пише він. Показує грамоту від Блаженнішого Любомира Гузара, світлину з орденами і фото з першої зустрічі зі Святійшим отцем папою Іваном Павлом ІІ у Ватикані, датоване 29 вересня 1987 року. Для неї її відомий на весь світ родич залишається активним, весь поглинутий пропагуванням нашого, українського. І впевнена, що його, як пише сам Володимир Луців у автобіографічній книзі «Від Бистриці до Темзи», «пісня-праця не пропала даремно».
Світлина з архіву Лідії Іваницької. "Дорогій Лідії на пам'ятку від вуйка Влодка".
Ватикан. 29 вересня 1987 року. Зустріч зі Святійшим Отцем Іваном Павлом ІІ з нагоди 1000-ліття Хрещення України-Руси
Довідка. Володимир Луців народився 1929 року в Надвірній. У 1944 році переїхав до своєї сестри в Польщу. Звідти його забрали до Німеччини. Після війни він закінчив там українську гімназію і вступив до капели бандуристів імені Миколи Леонтовича під керівництвом Григорія Назаренка. Був наймолодшим її учасником. У 1948 році виїхав до Лондона. Працював на фабриці, брав приватні лекції вокалу. Навчався у коледжі Св. Трійці в Лондоні. У 1952 році переїхав до Риму, де навчався в престижній консерваторії Святої Кекилії. У той же час багато концертував європейськими країнами.
З 1958 році Володимир Луців проживав у Лондоні. Саме там він працював у відділі українського радіо, гастролював як співак і здобував перші премії на міжнародних конкурсах. Серед нагород — почесна грамота Відділення Світового Конгресу Вільних Українців, премія ім. В. Винниченка. Світове визнання Володимиру Луціву принесла перемога на міжнародному пісенному конкурсі Євробачення в Бельгії в 1961 році.
За своє життя співак записав за кордоном багато платівок, але в Україні його практично не знали. Цією проблемою зацікавився львівський виконавець естрадних пісень, директор мистецького об’єднання «Ревія» Орест Цимбала, який займається відродженням української творчої спадщини. І нині українці мають змогу придбати компакт-диски Володимира Луціва. Великий маестро брав активну участь у першому в Україні фестивалі неаполітанської пісні, який з ініціативи Ореста Цимбали проходив 2016 року у Львові.
Дарія ОНИСЬКІВ, журналістка