70 років тому Любомир Дякон танцював із всесвітньо відомою Дарією Демків

Цьогоріч найстаріша в Калуші перша школа відзначила 80 років з часу заснування. Сьогодні — розповідь про одного із випускників закладу, який навчався в стінах так званої білої школи більше як півстоліття тому — на зламі 1940-1950-х років. Мова йде про представника священничої і вчительської родини Дяконів, яка переїхала на Калущину на початку 20-х років минулого століття, — Любомира Дякона.
Переглядів: 496
Шкільна танцювальна група. Перша ліворуч — Дарія Демків, яка танцювала в парі з Любомир Дяконом

Він — онук колишнього декана Калуського УГКЦ (1927 — 1936 роки), пароха села Кропивник о. Григорія Дякона (1866 — 1942 роки). І син багаторічного душпастиря цього села коло Калуша о. Романа Дякона (1900–1989): він виконув тут свій священничий обов’язок з часу смерті батька — з 1942 по 1978-й роки. А ще пан Любомир — двоюрідний брат калуської союзянки, нині, на жаль, уже світлої пам’яті пані Віри Пілянської. Зустрівши вперше півтора року тому цього поважного віку чоловіка, відразу зауважила в його поведінці шляхетне виховання, яке було притаманне галицькій інтелігенції. А нещодавно побувавши в його стрийській квартирі, зрозуміла, як важлива для нього історія його роду, його рідної школи, підприємства, якому віддав майже чотири десятки років.

Про те, що Любомир Дякон цікавиться історією свого роду, знала й раніше. Саме він поділився деякою інформацією про колишнього пароха в Петранці, а пізніше у Вістовій о. Лева Сілінського — свого дідуся по лінії матері. Саме того Лева Сілінського, який перед сеймовими виборами 1935 року, коли на території Радянської України проводилася політика нищення українства, вів передвиборчу нараду для Калуського району у салі Народного дому. Як писала тоді газета «Діло», «нараду відкрив голова П. Н. К. д-р І. Сохацький, проводив о. Лев Сілінський, секретарював м-р Іван Аронець». Учасники тієї наради підтримали позицію Українського Національно-Демократичного Об’єднання в справі виборів до парламенту, закликаючи українське громадянство Калущини взяти якнайчисленнішу участь у виборах, щоб провести до Польського сейму якнайбільше українців. Бо прогресивна галицька громадськість вважала, що врятувати українство можуть тільки ті його представники, які з тих чи інших історичних причин на той час були поза СРСР і мали безпосередні зв’язки з європейським чи взагалі міжнародним політичним світом. І найбільше, на їхню думку, могла зробити в цьому питанні та частина українського народу, яка знаходилася на території Польщі.

Через листування — класичне, написане гарним каліграфічним почерком, відправлене поштою в конверті — дізналася від пана Любомира про те, що на вінчанні його батьків Романа Дякона і Наталії Сілінської в моїй рідній петранецькій церкві Перенесення мощів св. Миколая в 1924 році був присутній о. Андрій Бандера. З розповідей своєї матері він зрозумів, що о. Бандера вінчав молоду пару. Та віднайдений мною в метричних книгах, що зберігаються в обласному архіві, запис свідчить про те, що о. Андрій Бандера разом зі стрийком пана Любомира, тодішнім управителем народної школи в Петранці долішній Ярославом Дяконом, були в молодої пари за свідків.

Свого часу Любомир Дякон зібрав коротку інформацію про церкву в Кропивнику й оформив буклет «Дорогою до храму». А під час нашої останньої зустрічі похвалився новим своїм буклетом «Меблевий комбінат «Стрий». Пам’ятка на всі часи».

Любомир Дякон демонструє буклет про меблевий комбінат

"На цьому комбінаті (Любомир Дякон після Калуської школи навчався в лісотехнічному інституті у Львові. — Авт.) я пропрацював 36 років. У ті часи на сторінках галузевих видань по всьому Союзі було опубліковано майже 100 моїх статей, в яких ділився досвідом роботи. У музеї при меблевому комбінаті було зібрано весь наш досвід. Але все вже пропало: нема ні комбінату, ні музею, — каже, з прикрістю в голосі, пан Любомир. — Тому хай хоча б щось залишиться для моїх дітей і внуків".

Перегортаємо разом сторінки буклета, на яких поряд із різними виробами з дерева, які в той час випускав меблевий комбінат, пан Любомир звертає на стільці. На той час він був начальником технічного відділу на комбінаті:

"У 1973 році ці три стільці я віз у Москву, щоб отримати «добро» на їхній експорт. Віз у купе. На вокзалі взяв таксі й так доправив до місця призначення. А потім — назад у Стрий".

Крісла, які Любомир Дякон віз у Москву для атестації на експорт

Та жив пан Любомир не лише роботою, адже належить до покоління, в якого, як часто наголошує головна калуська союзянка Люба Липовська, є постійний інтелектуальний і мистецький запит. Це виховано в цього покоління з дитинства. Воно має потребу в духовному. Тому не дивно, що був учасником хору «Карпати» на меблевому комбінаті і 40 років співав у народній хоровій капелі «Ватра», яка діяла при Будинку працівників освіти в Стрию.

"Спів нашої хорової капели записувало навіть Львівське телебачення, — з гордістю повідомляє співрозмовник, демонструючи світлини колективу, які зберігає поміж численними родинними. — Де ми тільки не були з концертами…".

І тут серед родинного архіву бачу світлину, на якій дві молоді пари — в танці. А строї на дівчатах — наші, бойківські, такі насичені вишивкою, що аж дух перехопило… Любоми Дякон пояснює:

"Це наша шкільна танцювальна група. От бачите перша ліворуч — то Дарія Демків. Вже багато років наша Дана керує всесвітньо відомим ансамблем танцю «Покуття» в Коломиї. Вона — почесна громадянка цього чудового міста, заслужена працівниця культури, нагороджена орденом княгині Ольги ІІ ступеня. Танцювальному колективу під її орудою аплодували в Румунії, Греції, США, Польщі, Австрії, Німеччині, Чехії, Франції, Японії, Бразилії. А починала вона танцювати в парі зі мною. І я дуже тішуся й пишаюся її досягненнями. Ми до цього часу з нею спілкуємося".

0KjQutGW0LvRjNC90LAg0YLQsNC90YbRjtCy0LDQu9GM0L3QsCDQs9GA0YPQv9CwLiDQn9C10YDRiNCwINC70ZbQstC+0YDRg9GHIOKAlCDQlNCw0YDRltGPINCU0LXQvNC60ZbQsiwg0Y/QutCwINGC0LDQvdGG0Y7QstCw0LvQsCDQsiDQv9Cw0YDRliDQtyDQm9GO0LHQvtC80LjRgCDQlNGP0LrQvtC90L7QvA==

Та сама історична світлина. Ліворуч — Дана Демків

На наступній світлині — хор Калуської школи №1. На звороті знимки — підпис: «Хор учнів ІХ і Х класів КСШ №1 на районній олімпіаді в Калуші. Калуш 30/ІІІ.-51 р.». Увагу привертають підписи учасників хору. Стає зрозуміло, що Любомир Дякон уже в шкільні роки формував свій родинний архів, можливо, навіть не усвідомлюючи цього. Надибуємо в архіві й світлину двох класів біля білої школи: от не пам’ятає пан Любомир, чи то два дев’яті чи два десяті.

Хор учнів 9 і 10 класів Калуської школи №1 на районній олімпіаді. 1951 рік

Учні двох 9-х (можливо, 10-х) класів біля "білої школи". Початок 1950-х років

До розмови приєднуються дружина співрозмовника пані Надія і внучка Соломія. Показують ще один альбом. А в ньому — світлини 70-80-х років минулого століття, на яких оживають будні і свята родини. Багато чого на них зафіксовано було і в Кропивнику. Виявляється, пан Любомир свого часу сам цікавився фотографуванням. А нещодавно внучка, прибираючи в квартирі, знайшла непроявлені фотоплівки. Вирішила зробити дідусеві подарунок. І їй це вдалося…

Дарія ОНИСЬКІВ, журналістка