Як шваби заклали колонію Ноу-Калуш

Колонія Ноу-Калуш була закладена в північно-західній частині міста, на його окраїні. Колоністам із Німеччини дісталися перезволожені ґрунти, млаки. Ця обставина і наявність річки Сівки змусила їх, враховуючи ландшафт території, виконати величезні обсяги робіт для осушення території. З обох боків колонії викопали рови і відвели воду в річку. Крім того, з одного боку вулиці вздовж колонії прокопали фосу, яка була з’єднана з ровом.
Переглядів: 1208
Початкова школа в Новому Калуші

На лівому боці вулиці обійстя від обійстя теж було обладнане неглибокою фосою, яка виходила на вуличний рів.

Від річки на час повені була насипана дамба висотою один метр, а рови від річки обладнали шлюзами.

Залишки шлюзу для водовідведення в районі вулиці Лемківська

Саме поселення закладене дворядним при відносній ширині вулиці до дев’яти метрів. Фронт вуличних обійсть складав довжину від 45 до 50 метрів. Сама дорога була вимощена великим річковим камінням і зверху посипана млачкою. З правого боку вулиці на 20 сантиметрів вище рівня дороги виклали тротуар із плит теребовлянського пісковика.

Від дороги тротуар було відділено поребриком. З лівого боку вздовж вулиці прокопали фосу для збору і відводу ґрунтових і дощових вод.

Для будівельних потреб в районі сіножатей заклали невелику цегельню. Мали німці і своє пожежне депо, маслобійню, молочарню. З громадських споруд — школу й клуб. Церкву не будували, оскільки за віросповіданням всі були римо-католиками, а в Калуші на той час діяв костел. В’їзд у колонію з боку Мостища, Копанок і Погиблиці (сьогодні — вул. Пушкіна) захищався дорожніми хрестами.

Німці оглядають обвідний канал на річці Сівка

Забудова колонії (обійстя) житлові будинки

У німців були досить великі домогосподарства шириною 45-50 метрів і глибиною ділянки понад 80 метрів. Обійстя розміщувалися по обидва боки вулиці. Від вулиці подвір’я відгороджувалося парканом із дубових стовпців і штахетника, але траплялися й бетонні стовпці. Самі будинки розміщувалися своїми повздовжніми осями перпендикулярно до дороги. Відступ від паркану до житла складав шість метрів. Загорода між парканом і хатою була призначена суто для квітників.

Усі господарські споруди розташовувалися під одним дахом із житлом, тому хати колоністів Ноу-Калуша мали великі розміри. Сама житлова частина була розрахована на комфортне проживання двох сімей. Традиційна житлова площа ділилася сім’ями на дві половини: в одній меншій мешкали господарі, в більшій — сім’я майбутнього господаря, переважно — старшого з синів.

Кожен двір мав свою криницю з бетонних кілець. Обладнані вони були залізними маховими колесами, але траплялися й «журавлі».

Підвалів під будинком не робили. Через високий рівень ґрунтових вод рідко де було, щоб на подвір’ї закладали «пивницю». Якщо була, то її ставили на ґрунті, а потім обваловували землею. Уздовж фронту від паркану закладали сад — в основному, яблуневий із зимовими сортами яблук.. Під сад відводили до 10 сотих землі.

Сусід від сусіда не городився: межею була неглибока фоса або заросла травою стежка.

Житлові будинки на час існування колонії зазнали найбільших змін. Початкова забудова колонії була дерев’яною на основі дубового каркасу. Пізніше їх доповнили будинки з цегли.

Калуські шваби: 160 років разом із українцями

Перші будинки майже всі були розташовані торцем до хідника і мали видовжену форму. Розміри були великими: від 8 метрів в ширину до 35 метрів у довжину. На вісь будівлі «нанизували» житлову частину, комору, стайню. Горище служило для зберігання зерна, тому мало посилену конструкцію перекриття.  На горище діставалися за допомогою прикладної драбини. Воно добре освітлювалися завдяки вікнам у фаціятах. Дах зводився під кутом 45-60 градусів  до горизонту. Для підтримування крокв застосовувався «стілець». Від печей вели на горище цегляні комини. Зазвичай їх було два. Покривали ці будівлі житньою соломою.

Будинки, які зводилися в 20-х роках минулого століття, в основному побудовані фронтом до вулиці. Вони вже набагато менші за розмірами — 18 на 10 і 9 на 11 метрів, і розраховані на одну сім’ю. Будинки вриті черепицею або бляхою. Спереду прибудований ґанок, з тилу будинку є вихід до господарських споруд. Більша увага приділена оформленню дверей і вікон. Двері фігурно обробляють, а вікна стають більшими в розмірах. Оскільки обійстя мали значні розміри по фронту, то господарі будували нові будинки поруч зі старими. Саме в такому незакінченому будинку проживали мої батьки, після депортації з Польщі у 1945 році. Дали їм це житло взамін залишеного майна вдома.

Так виглядав будинок німецького колоніста

Інтер’єр житла в німця-колоніста

Кімнати колоністи меблювали так. У кутку біля дверей мурували  піч-обігрівач для опалення в холодну пору року. Уздовж стіни було розміщене ліжко, біля якого стояла тумбочка. Навпроти ліжка з протилежного боку ставили шафу для одежі. Стіл із кріслами були біля вікна. Підлогу з дощок застеляли домотканими хідниками.

Кухня мала такий вигляд. В кутку теж біля дверей змурована велика варочна піч. Тут пекли хліб, а в двох мурованих ємкостях, по 50 літрів кожна, постійно грілася вода, як для потреб господаря, так і для худоби.

Лежака у верхній частині пічки не було. Навпроти печі попри стіну стояв бамбетель — ліжко-лавка, дуже зручна річ. Удень вона служила за лавку, а на ніч висувалася так, що з неї робили ліжко. Ближче до вікна ставили «креденс» — буфет для посуду. Стіл із кріслами теж просували до вікна. Недалеко від печі стояла лавка, на які ставили відра зі свіжою водою.

До речі, бамбетель і креденс — слова німецького походження, але ми і сьогодні не викинули їх з свого вжитку.

Колоністи рідко вживали свіжу воду. За питво в них служило пиво або вар. Їхній вислів відомий усім: воду нехай п’ють коні, а чоловік повинен пити пиво або вино.

Вид Нового Калуша без "посьолка". Фото: 50-60-ті роки минулого століття

Колонія після 1946 року і до сьогодні

У 1945 році будинки були надані для проживання депортованим з Польщі українцям, замість залишеного ними вдома майна. Деяка частина будинків була розібрана і з них звели колгоспні ферми (конюшню, свинарник, корівник) на тогочасній Матіївці. Права частина вулиці Мостиська була забудована в основному жителями навколишніх сіл, які отримали роботу на калійному комбінаті. Уже на 1960 рік вулиця отримала завершений вид: на місці розібраних будинків були зведені нові й заселені. Розривів між будинками практично не було. Забудівниками були Сондей, Гаталевич, Белей, Машталір, Сметаніков, Дунець, брати Джугани, Михайло і Трохим Луціви.

Вигляд вулиці Вітовського на сьгодні

Уже на той час багато будинків зазнало багато перебудов. Відпала потреба в стодолах, стайнях, оскільки господарі в основному були зайняті роботою на виробництві. Влада в таких господарів забрала прибудинкову землю, залишивши їм по 6-7 сотих землі. Деякі господарі розбирали свої будинки до «нуля», а на їхньому місці зводили нові, сучасні. При цьому на 70% використовували будівельний матеріал зі старої хати, наскільки він був добротний. Так поступили на вулиці, що на той час носила назву Пархоменка, господарі Кучма, Цимбаліста, Ярошак, Павлишин, Яцишин, Салій, Грацонь.

Сигізмунд Крамер, Йосип Кушлик, Ґізелла Крамер та Ірина Сохацька біля будинку Крамерів. Калуш, 80-ті роки минулого століття

Солома на покрівлі замінювалася бляхою і шифером. При будівництві автопарку дорога на вулиці зазнала змін. Був поруйнований тротуар з теребовлянського пісковика. Мені чомусь найбільше його шкода, адже навіть центральна частина міста не мала такого тротуару. Під ними вирішили прокласти кабель зв’язку. Плити разом із бордюром знесли ескаватором і вивезли невідомо куди. Викопали траншею під кабель. Усе це засипали шутром і закатали асфальтом. Скоро і сердито. З лівого боку, замість канави, теж чомусь зробили тротуар, хоча потреби в ньому не було абсолютно ніякої. У такому стані вулиця майже збереглася до сьогодні. Тільки наслідки проваль земної поверхні так і не усунули. Тому частина вулиці стоїть пусткою. З часом це місце, найвірогідніше, стане озером.

Контора Калуської державної сортодослідної станції в домі німця-колоніста

Земля, яку обробляли колоністи, стала належати Калуській сортовій насіннєвій станції та колгоспу «Жданов». Сьогодні частину цих земель надали дачникам, частину — під приватну забудову і невелику частину використовує насіннєва станція. Сіножаті вздовж Сівки забудовані дачними будинками.

Євген МАЗУР, калушанин