Ілюстрація. Художники продовжують працювати під час карантину Орест Костів упевнений, що усамітнення для митця — досить звична річ. Це така ж необхідна складова, як і фарба на палітрі, чи нова ідея. Досить часто в повній тиші з'являється муза і дарує натхнення. У той же час художники, на його думку, можливо, в більшій мірі ніж інші, потребують соціального контакту з людьми — галеристами, замовниками.
"Карантин вніс непередбачені корективи в моє життя, бо змусив суттєво обмежити контакти. Звичайно, залишається можливість інтернет-контактів, але, думаю, зі мною погодяться мої колеги, що це не замінить живе спілкування тет-а-тет. Але доводиться шукати певні плюси в цій ситуації, і це, передовсім, стосується творчості, творчого пошуку", — розповідає Орест Костів.
Під час карантину калушанин створив кілька композицій, сюжетом для яких стала тема старого Станіславова:
"Тема продиктована замовниками. На самих картинах відображено епізоди з життя, тісно переплетені ретро-мотиви і осучаснений богемний стиль, з елементами сюрреалізму".
Також Орест Костів працює над натюрмортами, які сподівається в найближчому часі презентувати на одній із виставок.
Художник Ярослав Господарчук солідарний з думкою свого колеги щодо усамітнення митця. Утім, він не вважає себе замкнутим, адже його простір проривається у витвори мистецтва. Зазвичай калушанин не любить працювати у «режимі тиші»:
"Обов'язково вмикаю телевізор або радіо. Люблю працювати, коли слухаю чиюсь розмову. Подобаються культурна або історична тематики. Раніше любив під час малювання слухати музику".
Карантин практично не змінив життя калуського художника, за винятком того, що зараз він може дозволити собі працювати повільніше. У цьому вбачає велику перевагу, адже є можливість ретельніше обдумати ідею:
"У зв'язку з карантином не поспішаю малювати, адже раніше, коли організовували в місті тематичні виставки, потрібно було пришвидшувати темпи роботи. У результаті не було часу створити щось іноді по-справжньому цікаве і оригінальне".
Ярослав Господарчук за час карантину створив як пейзажі, натюрморти, так і картини на великодню тематику.
Зберігач фондів виставкової зали Калуша, художниця Галина Турчик розповіла «Вікнам», що її життя як митця карантин практично не змінив. Адже вона погоджується зі своїми колегами, що художник і так практично завжди перебуває наодинці. За час карантину вона не створила жодної картини, зате було бажання створити дещо інше:
"Як художник я не працюю наразі, бо немає натхнення. Не бачу перспектив поки що. Матеріали дуже дорогі і витрачати їй просто так не хочеться. Зате був великодній настрій і я воском розмалювала 10 писанок".
Галина Турчик зазначила, що коли у художника є якийсь певний задум, то він сідає і малює, незважаючи ні на що. Поки що мисткиня перебуває в творчому пошуку цікавих ідей.
Калушанин Ярослав Романюк пише не тільки картини, але й розписує інтер'єри церков. Каже, що останній розпис усе ж довелося на час карантину повністю залишити і зосередити увагу на інших справах:
"Працював над розписами за звичним графіком у храмі і тут поширилася інформація, що припиняють роботу перевізники і не буде чим доїхати додому. Тому залишив все на риштуванні, змушений був з пересадками добиратися через Тернопіль, оскільки прямого автобуса вже не було, бо ж відмінили, а наступного дня міжміські перевезення зовсім зупинили. Через карантин усе заплановане прийшлося відкласти на невизначений термін. Зате городньо-польові роботи виконав на всі 100% (сміється. — Авт.)".
Також у Ярослава Романюка з'явився час реалізувати задумане кількарічної давнини — намалювати стару церкву в селі Бабин Середній:
"У 2014-му я з Іваном Гіфесом розмальовували новий храм в цьому селі, але старовинний храм просто просився на полотно — старовинно-вічний, невід'ємний від природи, життя, світу. Подібних задумів є багато, але втілити їх важко, бо за полотном, рамами, фарбами треба їхати в Івано-Франківськ".
Художниця Христина Музичин розповіла «Вікнам», що карантин зробив її життя дуже ізольованим:
"Останнім часом мій стиль життя схожий до життя тибетських монахів. Єдине, що я не навчилася, то мовчати, як вони (Сміється. — Авт.). Але більшість їхньої духовної моралі, напевно, перейняла. Карантин настільки обмежений, що, окрім яблук і портретів незнайомих мені людей, немає що малювати, адже навколо не відбувається ніяких подій. Якщо б метеорит впав на землю, я б намалювала щось пов'язане з цією подією (Сміється. — Авт.). А так абсолютно нічого не відбувається. Така ситуація на художника не дуже добре впливає".
Та все ж калушанка в такій неблагополучній ситуації шукає натхнення:
"Звичайно, по інтернету я спостерігаю за своїми колегами-художниками, адже зазвичай від них я надихаюся і в мене розвиваються свої ідеї. Але загалом спілкуюся з людьми обмежено, тому що коли я малюю, то стараюся обмежувати себе зв'язком із людьми задля того, щоб нічого не відволікало".
Наразі Христина Музичин працює над натюрмортом і портретом. А загалом дівчина мріє про другу персональну виставку, яку надіється найближчим часом підготує і яку оцінять калушани.
Ірина КМІТЬ, журналістка