100-ліття храму. Село Мислів, 1992 рік. На фото: о. Михайло Чорнега (зліва) та декан Калуський УГКЦ о. Михайло Бігун Спогадами про дідуся з «Вікнами» поділилася онука Христина Чорнега, вчителька англійської мови Калуського ліцею №7.
Михайло Чорнега народився 24 жовтня 1922 року в селі Володимирцях Жидачівського повіту Львівської області. Підростав хлопчина у сім'ї, де завжди панували християнські традиції та національні ідеї. Великий вплив на юного Михайла мав батько, який був у Січових Стрільцях, пізніше — членом УВО та ОУН.
Після закінчення початкової школи юнак поступив на навчання до Львівської гімназії. П'ятнадцятирічним вже був прийнятий у члени юнацтва ОУН.
У ранньому віці Михайло постановив собі стати священником. Тому вступає до Львівської духовної семінарії, після закінчення якої, за вказівкою ректора Йосифа Сліпого, зарахований до Львівської духовної академії.
Студент-богослов не пориває своїх зв’язків з ОУН-УПА, читає ідеологічні лекції. У часи більшовицької репресії проти Української греко-католицької церкви Михайло Чорнега на аудієнції в ректора в храмі святого Юрія разом із ректором та духовенством був заарештований органами КДБ. Це відбулося з 11 на 12 квітня 1945 року. Відтоді священник став заручником режиму і його життя проходило у радянських в’язницях-катівнях.
Спершу Михайла Чорнегу забрали до в’язниці на вул. Лонцького у Львові. Після тортур його відправили до в’язниці міністерства КДБ у Києві, що на вул. Короленка, де просидів довгий час у камері-одиночці. Після допитів і знущань потрапив у київську Лук'янівську режимну в’язницю. Просидівши два роки без 13 днів у в'язничних камерах, був відправлений до Берегово табору в Магаданську область.
Тут, у спецтаборі особливого режиму, в’язнів використовували на роботах у підземних виробітках. У шахтах Магадану муки й терпіння священник Чорнеги тривали аж до хрущовської відлиги.
«Всі ці переслідування і тортури він поніс за те, що відмовився прийняти московське православіє і підтвердити, що митрополит Андрей Шептицький, ректор Йосиф Сліпий і інші духовні отці та богослови духовної академії були в’язнями ОУН-УПА. Таким чином він не тільки зрікся правдивої віри Христової Церкви, але і не зрадив своїх друзів та наставників», — розповідає онука Христина.
Після звільнення Михайло Чорнега повернувся у рідні краї, де тривалий час жив без прописки. Але згодом, при Божій допомозі, отримав дозвіл на проживання. Попри те, що як і державні діячі, так і духівники агітували вступати до православного священства, вихованець кардинала Кир Йосифа Сліпого твердо тримався свого віровчення.
Працював у колгоспі, вступив заочно на навчання у Львівський сільськогосподарський інститут та паралельно — у Львівський ветеринарний інститут, які успішно закінчив. Йому пропонували залишитися в аспірантурі, але з умовою вступу до комуністичної партії, від чого він відмовився категорично. Тож далі був колгосп. Та своєї мрії служити при Христовому престолі Михайло Чорнега не залишав ніколи.
Перебуваючи на засланні, втратив здоров'я. Навіть тоді, коли міг ходити тільки на милицях, у своїх молитвах просив Господа, щоб ще хоч раз відслужити Службу Божу у святому храмі за УГКЦ і Україну.
І незабаром такий час настав. 17 травня 1991 року богослов Чорнега отримав святу Тайну священства з рук владики-ординарія Івано-Франківської єпархії Кир Софрона Дмитерка і благословення святого пастиря. Його Богослужіння і проповіді слухали люди в багатьох селах і містах і містах Калуського, Долинського, Івано-Франківського, Боднарівського, Войнилівського деканатів. Чули його в Каневі на могилі Тараса Шевченка і при встановленні та освяченні меморіальної плити мученику Олексі Гірнику.
Діставши парафію у Мислові за направленням Калуського деканату Івано-Франківського єпископату 4 січня 1992 року о. Михайло разом з громадою відремонтував зруйнований храм, який був зачинений упродовж 29 років, й одночасно навчав парафіян правдивого Божого слова. Адже в пам'яті священника залишилися спогади жорсткого переслідування за правдиву Христову віру.
На пам'ятку про святкування 100-річчя церкви, яка була збудована 1892 року, було проведено місію та встановлено й освячено статую Матері Божої й пам’ятний хрест жертвам Голодомору в Україні.
У панахидах отець Михайло завжди згадував як церковних, так і світських діячів-мучеників за святу Вселенську церкву і державну Україну, відправляв Богослужіння за кращу долю українського народу та єдність як релігійну, так і національну.
Як і наша церква, отець Чорнега зазнав духовного поневолення і фізичного насильства, каже онука Христина. Та здоровий дух й глибока віра побороли недолю. Був завжди вірним словам митрополита Андрея Шептицького, що для священника УГКЦ є найвищим ідеалом є Бог і Україна. Для них він і служив.
У 1997 році у Калуші була посвячена каплиця святого Андрія, адміністратором якої став отець Михайло Чорнега.
29 серпня 2004 року серце вірного сина України Михайла Чорнеги перестало битися. Цьогоріч мученику за Віру виповнилося б 100 років.
Ірина БОРАЧОК, журналістка