Класику українського мистецтва Григорію Смольському з Підгірок — 130

У ці дні минає 130 років із дня уродин нашого земляка, уродженця Підгірок Григорія Смольського – живописця, графіка, публіциста, педагога, учня Мистецької школи Олекси Новаківського, однієї з колоритних постатей в історії українського мистецтва ХХ ст.
Переглядів: 2864
Григорій Смольський зі своїми творами на Другій звітній виставці учнів Мистецької школи Олекси Новаківського, 1928

Григорій Смольський народився 2 грудня 1893 року в селі Підгірки Калуського повіту. Згідно з дослідженням кандидата історичних наук Андрія Франка і першої директорки музею-оселі родини Івана Франка в Підгірках Лідії Іваницької, майбутній класик українського мистецтва народився в збіднілій шляхетській родині, яка мала свій герб. А молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові Олександр Шейко ще додає, що родина Смольських володіла цегельнею. Окрім Григорія, в сім’ї Смольських виховувалося ще четверо синів — Йосафат, Харитон, Василь, Андрій, і три доньки — Анна, Марія, Параска. Батько Григорія Степан Смольський на той час був освіченою людиною у селі, вмів читати, єдиний в Підгірках виписував газети і журнали зі Львова. Хата Смольських відігравала роль культурного осередку Підгірок, сюди приходили селяни-односельці, щоб почути новини краю, поговорити про становище в Галичині й поза нею. Нерідко до Смольських навідувався й Іван Франко, коли гостював у брата Онуфрія, який, як відомо, з 1904 року жив неподалік — на тій же вулиці (нині вона носить назву Григорія Смольського. — Авт.). До Смольських також заїжджав владика Андрей Шептицький — тоді він був єпископом Станиславівським. Щоб зустріти на двірці (на залізничній станції. — Авт.) в Калуші таку поважну особу, Степан Смольський відправляв свого коня і бричку.

Хист до малювання у Григорія Смольського проявився ще в стінах Станиславівської ґімназії. Але здобуттю мистецької освіти завадила Перша світова війна. Смольський, як чимало українців, запідозрених в симпатіях до московитів, опинився в сумнозвісному таборі у Талерґофі. Та вже 1915 році був звільнений і, пройшовши вишкіл в офіцерській школі, воював у лавах цісарсько-королівської австро-угорської армії на італійському фронті.

Зреалізувати давню мрію про мистецьку освіту хлопцеві з Підгірок таки вдалося. Під час навчання на історичному факультеті Таємного українського університету у Львові (1921–1925) він паралельно відвідував заняття у «Вільній академії мистецтв», створеній архітектором Леонардом Підгородецьким. Смольський був одним із перших учнів Мистецької школи Олекси Новаківського — першої в Галичині української художньої школи. Вона була створена навесні 1923 року з благословення митрополита Андрея Шептицького. Ось як Смольський згадував перший день діяльности цієї школи:

«23 березня 1923 р. п’ять учнів — Григорій Смольський, Наталка Пристай, Зоня Зарицька, Кирило Мазур і Юрко Левицький стали за мольбертами і почали рисувати живу натуру — бідного хлопця. Не було тут урочистого відкриття ані прийняття з винами та промовами, проте учні відчували, що це справді святкова хвилина в їхньому житті».

У цій школі Григорій був надзвичайно активний. Постійно виїзджав на пленери до гуцульського села Космач. До речі, ці виїзди художників організовував Андрей Шептицький, допомагав їм і фінансово. Саме Смольському, сім’ю котрого і його особисто добре знав, митрополит доручив контролювати виділені ним кошти. Полотна, написані під час вакацій, художник у 1926–1929 роках експонував на звітних виставках вихованців Новаківського у львівському Академічному домі. Наш земляк — серед ініціаторів пересувних виставок учнів школи, що проходили впродовж1930–1933 роках у різних містах Галичини: Коломиї, Стрию, Самборі, Станиславові, Тернополі, Перемишлі. Смольський був постійним учасником виставок, організованих у 1931–1934 роках Українським товариством прихильників мистецтва (УТПМ). Також наш земляк експонувався на Першій виставці Асоціації незалежних українських мистців у Львові в 1931 році, «Ретроспективній виставці українського мистецтва за останні ХХХ літ» — у Національному музеї в 1935 році, «Виставці чотирьох» спільно з Іванною Нижник, Петром Обалем і Олегом Лошнівим — у 1937 році. Усіх виставок не перелічити.

Неабиякий вплив на становлення Смольського як мистця стала тримісячна подорож Італією, яку він здійснив у 1931 році разом із учителем Олексою Новаківським і товаришем по мистецькій школі Михайлом Морозом. Тоді вони відвідали Рим, Флоренцію, Венецію, Равенну, відповідно творчий доробок Григорія поповнився зображеннями тамтешніх краєвидів й архітектури.

Упродовж 1934–1935 років Григорій Смольський навчався у паризькій Академії Колароссі — приватній художній школі, заснованій наприкінці ХІХ ст. італійським скульптором Філіппо Колароссі. Коли він повернувся з Парижа до Львова, то в травні 1937 року зорганізував групову виставку в Природничому музеї Наукового товариства імені Т. Шевченка. Тут Смольський представив 40 малюнків, виконаних у Парижі: «Міст на Сені», «Нотр-Дам», «Гранд Палє» та инші.

У тому ж 1937 році Смольський долучився до Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ). Ця асоціація, за словами дослідниці Ірини Гах, впродовж восьми років (1931–1939) на європейському рівні представляла досягнення національної образотворчої культури. Після так званого «визволення» Галичини у 1939  художник взяв участь у створенні львівського осередку Спілки радянських художників.

Після вигнання «перших совітів» у 1941 році Смольський приєднався до новоствореної Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ). Ця спілка досить активно діяла до повторної радянської окупації у 1944 році, зокрема зорганізувала декілька виставок.

«Перші совіти», Друга світова й повернення радянського тоталітарного режиму негативно вплинули на творчість Григорія Смольського. Його, як і ряд инших художників, серед яких — Роман Сельський, Олекса Шатківський, Охрім Кравченко, Стефанія Гебус-Баранецька, партійне керівництво звинуватило у «формалізмі» й «професійній відсталості», у творах якого «життя показується поверхово та ідейно роззброєно». З цієї причини лише в 1958 році Смольський був прийнятий у члени Спілки художників УРСР.

Упродовж перших повоєнних років (1944–1950) митець викладав живопис і рисунок у Львівському училищі прикладного мистецтва (тепер — Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. — Авт.). У цей час багато малював, брав участь в обласних і республіканських виставках.

«Сьогодні можемо тільки дивуватися, як Смольському вдалося вціліти в ті часи, коли тільки згадки про буржуазно-націоналістичні погляди, які панували у мистецьких угрупуваннях ГДУМ-у (Гурток діячів українського мистецтва – мистецька організація, що функціонувала у 1922–1931 рр. у Львові. – Авт.) чи АНУМ-у, участь у виставках СУОМ, які відвідували високі нацистські чини, листування із «ворогом № 1» митрополитом Шептицьким та ін. могли привести Григорія Смольського, в кращому випадку, до тривалого ув’язнення, чи, радше, знищення, — пише Ірина Гах.Але він вцілів…».

Дослідниця припускає:

«Можливо, Смольський був ще одним «планом» кагебістів, які «закрили очі» на життя художника у «буржуазно-націоналістичному» Львові, аби продемонструвати «лояльність» радянської системи до творчості «галицького інтелігента». […] Цікаво, що Смольський, який у більш ніж поважному віці продовжував відвідувати творчі вечори, обговорення виставок чи конференції, дозволяв собі «розслабитись» і «попустувати». Він починав згадувати «старі, добрі часи», коли у Львові відбувались великі (у повному розумінні цього слова) виставки, коли художники вважали за велику честь бути стипендіатами Митрополита, коли у стінах Національного музею у Львові та музею НТШ експонувались твори імпресіоністів, модерністів, футуристів, кубістів українського походження, коли львівські мистці виставляли свої твори у кращих галереях Європи. На таких заходах, слухаючи спогади метра, вкривався холодним потом та блід не один секретар обкому та райкому, відповідальний за ідеологію партійний працівник, що сидів у президії. Але мусили чемно сидіти і слухати порядну і талановиту людину — Григорія Смольського».

«У той час, коли більшість художників, що були допущені до «спілчанського корита», увічнювали на багатометрових полотнах лики вождів, веселих трактористів і атлетів-сталеварів, життєрадісних доярок та свинарок із десятком вгодованих поросят, пожинаючи за своїх «казкових героїв» реально-казкові лаври і гонорари, улюбленими темами Григорія Смольського стали життя гуцулів та краєвиди Карпат», — зазначає львівський мистецтвознавець Ярослав Кравченко.

Також Смольський малював пам’ятки архітектури Львова, олійні портрети діячів української культури Івана Франка, Василя Стефаника, Станіслава Людкевича, Володимира Лопушанського, Івана Крип’якевича. Упродовж 1958–1964 років художник займався естампною графікою, поповнивши власний доробок ліногравюрами, присвяченими Олексі Довбушу, ілюстраціями до творів Василя Стефаника, графічними портретами таких відомих українців як Василь Стефаник і Олекса Новаківський, екслібрисами Івана Крип’якевича, Володимира Вітрука.

Помер Григорій Смольський у Львові 1 грудня 1985 року, похований на Личаківському цвинтарі. Вулиця Васнецова, на якій мистець проживав упродовж останніх понад чотирьох десятків років свого життя, у 1993 році була перейменована на вулицю Григорія Смольського. Це — невеличка вулиця у Личаківському районі Львова, яка сполучає вулиці Личаківську і Бобанича.

Накаслик Григорія Смольського

Дружина художника Оксана Боднар, із якою художник одружився у 47-річному віці і яка була молодшою від нього на двадцять один рік, здобувала освіту у Львівському вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. Шлюб брали 9 жовтня 1941 року у львівській Успенській церкві. У цього творчого подружжя народилося троє синів: Богдан-Святополк, який став архітектором, Андрій-Стефан — інженер-конструктор, і Мирослав — хімік. Оксана Смольська більшу частину життя викладала у Львівській державній консерваторії і Львівському педагогічному училищі. Померла у 2004 році.

«Він прожив довге й насичене життя, був свідком вікопомних подій, сучасником визначних особистостей. На відміну від більшості товаришів по Мистецькій школі, віддав перевагу еміграції внутрішній, залишаючись вірним собі і власному творчому кредо в задушливій атмосфері радянської дійсності», — саме так підводить підсумок життя і творчости Григорія Смольського молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського у Львові Олександр Шейко.

У Музеї-оселі родини Івана Франка в Підгірках (Калуш) творчість і біографію Григорія Смольського представлено в експозиції другої кімнати. Тут є його особисті речі, предмети побуту, світлини родини Смольських, подаровані музею його дружиною і родичами. Відвідувачі звертають увагу на портрет молодої дівчини у вишитій сорочці, зі складеними перед собою руками й викладеною на грудях довгою косою. У кінці 1930-х рр. для Смольського позувала 17-річна уродженка Підгірок Марія Капець. Цю картину до музею-оселі родини Івана Франка передав її племінник — краєзнавець Микола Когут. Марія Капець співала у хорі підгорецької читальні, яким керував брат художника Василь Смольський. На початку 1939 року Григорій Смольський захопився чудовим голосом дівчини, відвіз її до Львова на прослуховування до Соломії Крушельницької. Марії з Підгірок пророчили велике майбутнє. На здобуття музичної освіти потрібні були кошти. Сільська дівчина не зважилася задля цього продати свою землю, тому, замість кар’єри оперної співачки, вийшла заміж. Але записала понад 150 старовинних пісень, які сама виконувала.

Привертає також увагу портрет Михайла Франка, сина Онуфрія, який був молодший від Григорія на десять років. Хлопці разом співали в сільському хорі. Працював над ним художник у 1936 році. Обидві картини зберігаються в основному фонді музею-оселі. До речі, Франкам, із якими ріс на одній вулиці, Смольський присвятив чотири десятки своїх робіт.

У 1959 році художник створив портрет українського письменника Василя Стефаника, який вважають одним із найкращих. Ілюстраціями до творчости прикарпатського письменника є серія із десяти картин, виконаних у жанрі лінориту. Вони також є в експозиції музею-оселі в Підгірках.

У день 125-ї річниці з дня уродин нашого земляка в рідних Підгірках донька його брата Йосафата Марія Дипменс презентувала книгу «Доля моєї родини». Книга побачила світ самвидавом. У ній знайдете спогади про родину Смольських і вірші Марії Дипменс. Ця книга — також у фондах музею-оселі. Є тут і календар на 2018 рік, виданий у Львові, кожна сторінка якого ілюстрована роботами Григорія Смольського. Його музею-оселі подарував син художника Андрій.

Смольський творив не лише пензлем, а й пером. Письменницьку спадщину Смольського складають, зокрема, повість «Олекса Довбуш» (1935), популярний нарис «Українське мистецтво» (1938), численні публікації про Мистецьку школу Олекси Новаківського, творчість інших майстрів, краєзнавчі розвідки.

Митець залишив нам і письмовий портрет Івана Франка. Він писав його після похорону Онуфрія Франка, який відбувся 30 липня 1913 року. Саме в цей день 110 років тому Іван Франко востаннє відвідав Підгірки — приїхав на похорон свого брата. Із тонкого психологічного уривка, що подає нам Смольський, ми бачимо перед собою Франка, який нещодавно пережив смерть свого сина Андрія, а тепер стоїть біля труни брата, та й здоров’я вже добряче підводить, але попри все тримається рівно, глибоко зосереджено:

«Франко був одягнутий у довгий легкий коричневий реглан. Подібного кольору костюм. Не був у вишиваній сорочці, як звичайно його малюють. Краватка невибаглива, спадала недбало і ховалася в заломах коміра реглана. На обличчі худорлявий, волосся рудаве, задуманий, але держався рівно, просто. Не було в ньому зарозумілості, самовпевненості, але глибока внутрішня зосередженість. Стояв нерухомо, наче розгадував загадку життя і смерті».

В експозиції музеї-оселі є й альбом «Космацькі вуставки», де вміщено десятки кращих гуцульських узорів, які зібрав Григорій Смольський у Космачі. Альбом дуже цікавий. На кожній сторінці — зразок жіночої вишивки, і космацька фотографія 1930-их років.

До речі, доля більш як двох десятків картин (в одних джерелах 24, в інших — 26. — Авт.), що були викрадені із квартири сина художника Андрія Смольського у Львові в 2006 році, досі невідома. У всякому випадку, інформації про це не знайшла. 

Дарія ОНИСЬКІВ, наукова співробітниця Музею-оселі родини Івана Франка КЗ «Музейно-виставковий центр Калуської міської ради» 

За матеріалами:

Гах І. Відомий невідомий Смольський / Ірина Гах [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://zbruc.eu/node/44470

Іваницька Л., Франко А. Лицар українського мистецтва / Лідія Іваницька, Андрій Франко // Дзвони Підгір’я.— 1993, 25 лист. — № 133.

Кравченко Я. Мистецтво спротиву, або маловідомі факти про малярські рефлексії Григорія Смольського / Ярослав Кравченко // День [Електронний ресурс] – Режим доступу : https://m.day.kyiv.ua/uk/article/naprykinci-dnya/mystectvo-sprotyvu;

Шейко О. Григорій Смольський, або митець, педагог та учень Мистецької школи Олекси Новаківського / Олександр Шейко [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/hryhoriy-smolskyy-abo-mytets-pedahoh-ta-uchen-mystetskoi-shkoly-oleksy-novakivskoho/