Слідчий експеримент на станції Щоб здобути кошти для роботи, щойно обраний у 1924 році УВО крайовий командант (тобто, керівник УВО Галичини. — Авт.) Юліян Головінський створив спеціальну «Летючу Бригаду», члени якої діяли в умовах цілковитої конспірації. У місцях свого проживання вони були зобов'язані видавати себе за поляків чи німців. Відвідувати всі заходи, що організовувалися українською громадськістю, їм було суворо заборонено. У приватному житті членам «Летючої Бригади» навіть було заборонено залицятися до українських дівчат.
Юліян Головінський
Вичерпного переліку операцій (скорочено від експропріації — «екс»), здійснених «Летючою Бригадою» УВО не оприлюднено внаслідок надзвичайної конспірації її діяльності. Але є цілий ряд ексів, вчинення яких «Летючою Бригадою» УВО доведене, зокрема, дві акції були вчинені в Калуші, і в них та інших ексах брали участь калушани й вихідці з Калуського повіту. Про діяльність «Летючої Бригади» відомо з книг Зіновія Книша (у Калуші проживали його батьки. — Авт.) «На повні вітрила! (Українська Військова Організація в 1924—1926 роках)» і «Дух, що тіло рве до бою… (Юліян Головінський, Крайовий Командант У.В.О.)». Обидві книги написані талановито і читаються одним подихом, але містять багато помилок, неточностей і пробілів, оскільки автор не мав доступу до поліційних документів і написав книги через багато років з попередніх розповідей окремих членів «Летючої Бригади». Навіть більше, на них нарікав, що вони відмовлялися розказувати деталі й показувати документи.
Мені ж пощастило знайти в Державному архіві Івано-Франківської області ряд поліційних справ про діяльність «Летючої Бригади» з багатьма невідомими дотепер деталями, навіть задокументовані акції, щодо яких досі не було жодної згадки. Наприклад, щодо експропріації Василем Дренькалом і Томою Куликом у Верхньому Струтині 1 вересня 1925 року 4183 золотих. Книш згадав про те, як Іван Головацький видав поліції про експропріацію 28 тисяч злотих в місті Сьрем на Познаньщині через впущення боївки до пошти українцем Меркуном, але автор не знав дати акції, яка насправді відбулася 1 листопада 1924 року. Ніде досі не публікувались дати акції в Долині (19.07.1925) та зірваного ексу під Дунаєвом (29.09.1924). Також у справах наявні фотографії, які досі ніде не публікувались.
Але я у своїй розповіді обмежуся тільки двома акціями в Калуші з нагоди наближення найближчими днями сторічного ювілею першої з них.
Під кінець кожного місяця для платні державним службовцям у Калуш зі Станиславова в поштовому вагоні поїзда привозили коло 75 000 золотих (1 корова коштувала 100 золотих). На залізничній станції гроші перевантажували на поштового воза («фіакр») і візник з поштарем під охороною поліціянта везли гроші до пошти, яка розташовувалася за 2,5 км на нинішній вулиці Січинського.
Перша акція «Летючої Бригади» в Калуші була запланована на 30 травня 1924 року. Вирішили забрати гроші з фіакра на повороті з пристанційної площі на вулицю Долинську, яка була на той час ще не забудованою і малолюдною околицею міста. Вибір місця був спричинений і сповільненням руху фіакра на повороті — тому там можна було взяти коней за повіддя і контролювати ситуацію. Група з п'яти бойовиків приїхала зі Станиславова тим же поїздом, що й перевозилися гроші. Несподівано з'явився й очолив групу сам Юліян Головінський. На станції бойовиків очікували два місцеві підпільники — калушани Володимир Люпуль і Василь Данів з Бережниці, вони повинні були йти за фіакром аж до місця засідки.
Володимир Люпуль
Василь Данів
Засідку влаштували три бойовики: львів'янин Юліян Головінський та Микола Ясінський і Володимир Моклович зі Станиславова. Однак після команди «Руки вгору!» поштар кинувся втікати — за ним услід довелося стрільнути. Поліцай також заметушився й отримав кулі в живіт і груди. Стріляв Моклович, але через два роки за це засудили Миколу Бігуна — через кривосвідчення поліцая й ігнорування судом свідчень про перебування Бігуна того дня у Празі.
Володимир Моклович
На постріли почали збігатися роззяви, тож бойовики змушені були втікати запланованим шляхом відходу через чагарник паралельно до пристанційної площі та повертатися до домівок.
Схема акції 30 травня 1924 року в Калуші
Удруге акцію експропріації грошей для державних службовців Калуша запланували на 29 жовтня 1924 року на станції Боднарів. Її знову очолив Юліян Головінський. У поїзд сіло десять бойовиків. Троє повинні були під прицілом зброї заставити машиністів утримувати поїзд від рушання, поки решта забирала б мішки з грошима з поштового вагона. Далі нападники повинні були зникнути у прилеглому густому лісі. На станції чекав ще один бойовик із місцевих, прізвище якого ніхто не назвав ні Книшу, ні поліції, тож для історії його ім'я залишилося невідомим. Він повинен був подати сигнал для початку акції, але сигналу він так і не подав. Книш вважав причиною зриву акції несподівану появу на зазвичай безлюдній станції кількох десятків людей, які перевантажували з возів на поїзд продукцію місцевої молочарні. За поліційною ж версією, Моклович довідався, що акція спізнилась на один день і гроші перевезені поїздом напередодні, тому негайно вислав телеграму.
Напад грабежу на поштовий віз у Калуші 28 листопада 1924 року о 19:45. Схематичне відтворення ситуаційного плану.
- І — залізнична станція
- ІІ — головний залізничний склад
- ІІІ — боковий залізничний склад.
- 1 — місце перевантаження пошти
- 2 — місце розташування поштового воза під час нападу
- 3 — місце розташування поліцая-конвоїра під час нападу
- 4 — місце засідки трьох бойовиків
- 5 — місце стоянки фіакрів перед залізничною станцією, де неподалік від заїзду звичайно зупиняється поштовий віз.
До речі, поліцію попередив інформатор і нападу очікували в Калуші, а тому біля станції влаштували засідку. Тож того дня бойовики проїхали до Калуша, де пересіли на зустрічний поїзд і повернулися до Станиславова. Вважали, що з наближенням зими доведеться зробити зимову перерву, однак напрочуд тепла осінь внесла корективи.
Третя спроба акції відбулася 28 листопада 1924 року (Книш часом помилково називав 1925 рік. — Авт.). Зі Станиславова виїхали 10 бойовиків. Волею випадку після піврічного лікування цим же поїздом їхав і поранений у першій акції поліцай Роман Красняк, але бойовики його не помітили, як і він їх. На станції Калуш боївку чекав син місцевого поштового урядовця Володимир Люпуль, який поінформував керівника групи про зустрічний поїзд і зник. Боївка влаштувала засідку знову на тому ж повороті, але при наближенні фіакра Роман Барановський здуру стрельнув, коні злякались і погнали.
Тож 80 тисяч золотих вислизнули з рук боївки. Було заплановано повертатись поїздом Снятин — Львів. Боївка розділилась на дві групи: одна включала жителів Станиславова і
йшла вночі до станції в напрямку гілки на Снятин, друга рухалась до станції в напрямку на Ходорів, почавши рух у напрямку Хотіня з прикрого «купання» у Млинівці в темряві. Далі йшли без пригод, але Роман Барановський всупереч плану запропонував другій групі по дорозі зупинитися для відпочинку в його батьків у селі Темирівці за 18 км від Калуша.
Схема подвір'я Барановських
Туди дійшли о четвертій годині. Повечерявши, лягли спати не у стебнику (комірчині, яку влітку використовували для спання, а взимку — для зберігання вуликів, і про яку поліція не знала та не звертала уваги. — Авт.), а в хаті, яку об 11 годині оточила поліція. Через вікно їдальні втікали Паславський, Ясінський і Р. Барановський, а через вікно канцелярії — Ярослав Барановський і невідомий бойовик.
Фото Іван Паславський після побоїв поліції
Поліцаї стріляли по втікачах та поранили Паславського і Р. Барановського. Іван Паславський вирішив відволікти переслідувачів за собою і побіг в село Блюдники, де його догнали й побили. Ціною цього Ясінський і Р. Барановський втекли та ввечері сіли на поїзд на станції Бурштин. Ще двоє — Я. Барановський і невідомий — сіли до того ж поїзда на станції Мартинів і зустрілися з двома іншими на виході з залізничного вокзалу Львова.
Теофіл Біленький
Василь Чухновський
Тим часом у Калуші арештували запідозрених Теофіла Біленького і Володимира Люпуля, у Темирівцях — родину Барановських і всю їхню прислугу, арештували також багатьох по всій Галичині. Жителя Кнігинин-Гірки Василя Чухновського арештували аж у Люблінському воєводстві, у Тарнавських Горах на Силезії — Володимира Мокловича та ще двох бойовиків. Попри тортури кількадесят арештованих жодної інформації не видали. Слідство загальмувалось на місяці, але йому несподівано допоміг Ярослав Барановський.
Роман Барановський
Ярослав Барановський
Через відсутність у поліції фото Барановських, для пошуку братів 4 червня 1925 року до Львова було відряджено знайомого з ними дільничного поліцая з Блюдник Поправку. Попри правило конспірації щодо невідвідування місць масових українських заходів, Ярослав Барановський на день Святої Трійці (7 червня 1925 року) пішов до Преображенської церкви у Львові. Там був схоплений, чого присутній там же його брат цього навіть не зауважив. Роман був заарештований наступного дня на цьому ж місці. Після обшуку засвіченої через братів конспіративної квартири на вулиці Убоч поліція ланцюжком виявила всю бригаду, зуміла знайти деякий компромат і віддала під суд частину її членів.
Судовий процес отримав назву «процесу поштівців» і відбувся у Львові з 1 червня до 1 липня 1926 року. Слюсар ТЕСП Дмитро Дубаневич отримав 8 років важкої тюрми, Микола Бігун — 6, Іван Паславський — 5, Микола Ясінський — 4, Андрій Оленський, Антін Медвідь і брати Барановські — по 3 роки. Завдяки зусиллям адвокатів засуджені отримали надзвичайно легкий присуд, з огляду на те, що більшості загрожував смертельний вирок. Володимир Люпуль, Володимир Шумський, Микола Ковалисько й Антін Стефанишин були виправдані. Не дісталась поліція і до крайового команданта УВО Юліяна Головінського, який міг би їй зацитувати мем про вухо оселедця.
Події наступних років розвивались не так весело. Після відбуття ув'язнення Ярослав Барановський увійшов до ОУН, але і там у 1939 році відіграв фатальну роль. Саме відмова Андрія Мельника усунути від керівництва Я. Барановського стала пусковим гачком до втрати Мельником довіри серед членів ОУН і до обрання провідником ОУН Степана Бандери.
А брат Ярослава Барановського Роман взагалі надалі став платним інформатором для поляків: саме він видав крайового провідника ОУН Юліяна Головінського поліції, яка після арешту його вбила. Родина Барановського відреклася від зрадника. Після оприлюднення інформації про його зрадницьку роль і польська влада позбулася більше непотрібного їй провокатора та посадила у в'язницю на 10 років. Помер він від туберкульозу в тяжкій в'язниці так званого Святого Хреста неподалік від міста Кельце.
І насамкінець. Описана ж історія з «Летючою Бригадою» УВО не була першою згадкою про діяльність українських націоналістів у Калуші, бо серед розшукуваних за справою був і Володимир Сорохтей. У нього 12 жовтня 1922 року при ліквідації калуської боївки УВО був вилучений пістолет, а він нелегально перетнув кордон і втік до Чехословаччини. Але його фотографії немає у справі, тож її не можу подати.
Олег ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ, краєзнавець
