"Квіти — мій дзен". Новаторка Іванна Павельчак виростила понад тисячу сортів квітів (Фото)

Іванні Павельчак у кінці червня виповниться тридцять років, а вона уже будує будинок, виховує двох донечок та в очікуванні третьої дитини, а також чоловіка з фронту. При цьому жінка не перестає впродовж шести років вирощувати квіти. У соціальних мережах вибрала собі псевдонім Pavlina Garden, що в перекладі — сад Павліни. Розповідає, Павліною звали прабабусю по татовій лінії. Саме від тато-маминих родичок їй передалася любов до природи, зокрема квітів, садівництва та городини. Щоб організувати у Перевозці Войнилівської громади на Івано-Франківщині виставку, два мікроавтобуси зробили вісім рейсів, а деякі теплиці довелося «розшивати».
Переглядів: 5920
Себе Іванка Павельчак ще називає квітанутою, адже не уявляє своє життя без цих рослин

«За освітою я — художник-кераміст, викладач художнього циклу, закінчила Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Тоді була можливість після навчання залишитись у майстерні, але коли померла бабуся, ми переїхали жити у село. Ще під час студентських років любила роботи собі виклик і вибирати найскладніші завдання. До прикладу, на курсову роботу  я обрала намалювати вручну фарбами планшет розміром 110 см на 130 см, орнамент складної вишивки. Клітинки, які я графила вручну, мали розмір три на три міліметри. У той час один із викладачів називав мене мультизадачна. Такою залишилась і досі», — сміється.

Себе Іванка Павельчак ще називає квітанутою, адже не уявляє своє життя без цих рослин.

«У мене на подвір’ї  — понад 200 кущів троянд, які я обожнюю доглядати. Минулого року мала власний город, захоплювалася живим землеробством  і це приносило свої плоди. Зараз через нюанси із вагітністю цього зробити не вдасться. Пригадую, ще коли вчилася, на балконі квартири, яку винаймала, вирощувала різні квіти та трави у горшках. До декрету викладала у Войнилові учням Перевозецької гімназії роботу зі шкірою та ліпку з глини. Саме коли сиділа вдома спочатку зі Златославою (це майже сім років тому), а потім зі Квітославою — поновила хобі. Спочатку мала колекцію з п’ятдесяти орхідей у старій бабусиній хатині. Потім всю колекцію продала в одні руки, бо як діти почали ходити, то все летіло до підлоги. Проте хороше місце порожнім довго не буває, так і моє підвіконня», — розповідає квіткарка.

Теперішню колекцію Іванна почала збирати шість років назад із білої пеларгонії (сорт «Aristo Snow»). Її живець (щепка, зрізана, вкорінена) був зі зрізу королівської пеларгонії, яку мама в посилці передала з Польщі.

«Зараз вона так розрослась, що за нею я можу сховатися. Поступово колекція збільшувалася. Вирощення різних сортів квітів — це важка праця. Взимку були свої труднощі, тож для квітів виділяли цілу кімнату. Три роки тому, щоб хата не тріснула від рослин, чоловік купив мені теплицю. Зараз я маю їх дві. До того ми мали тільки маленьку для овочів».

Також, за словами Іванни, вони з чоловіком розпочали будівництво нового будинку, який ще досі в процесі, бо Ігор пішов добровольцем захищати нашу землю. Тим часом дружина створює надійний тил, виховує доньок і не забуває про теплиці.

«Теплиця у кожну пору потребує догляду. Влітку — це: провітрювання, вентилятори, затінення, а  взимку — опалення, буржуйки на дровах. Мозок в тонусі постійно. Ніби затінила, а тут спека понад 26 градусів, і листочки починають в’янути, скручуватись. Тому ти знову думаєш, як зробити тінь. Простирадла у родичів зичила, на секонд-хендах купувала, на шпильки чіпляла агрономічне волокно тощо. Для мене — це постійна головоломка, але таке люблю. Як виявилося, я не прихильник агротехніки, хоча починала з неї, але потім стала бунтаркою. До прикладу, правила говорять, що пеларгонія  любить малі об’єми, а у великих — не житиме. А в мене є кущі, які живуть у 38-літрових горшках. Буду їх найближчим часом пересаджувати у 65-літрові».

Іванна Павельчак дає волю тим сортам, що цього потребують. Пеларгонія хоче регулярного обрізання, але жителька Перевозця має сорти, що декілька років без обрізання.

«Я новатор, аматор, експериментатор, але не професіонал. Щодо ґрунтів, то не використовую професійні, у мене вони — не прижилися. Більше виступаю за живу землю, збагачену органікою та мінералами. Торф заготовляємо у змішаних лісах, його шукаємо глибоко під листям, під ялиною».

За словами співрозмовниці, мішки із лісовим ґрунтом доводиться тягти кілька сотень метрів до машини. Також на зиму заготовляють дрова:  зараз цим займається більше батько, а мама — допомагає з усім решту, особливо опалювати взимку. Були випадки, коли на вулиці 27 градусів морозу, а теплиця потребує температури до десяти тепла. Тому кожних півтори-дві години потрібно підкидати дрова. А потім, коли приходить весна, а з нею й тепло, до грудня стає легше. В інші пори року, крім світла, доводиться думати про полив. Він, за словами колекціонери, ручний.

«Стараємось, щоб це була дощова вода, бо вона м’яка, яка найкраща для рослин. Для неї є великі бочки, з яких відрами носимо у теплиці. Приблизно потрібно тридцять десятилітрових відер у жарку погоду для двох теплиць. Взимку воду трохи підігріваємо. Хімікатами та гормонами не користуюся, — стараюся, щоб все було екологічне. Рослини для мене є відрадою. Бо, попри життєві складнощі, у їхній атмосфері я перемикаюсь на позитив».

Крім домашніх справ та квітів, Іванна ще вишиває, фотографує, читає поезію. Раніше — пекла торти на замовлення, зараз — малює. Останнє – з «натури» взимку у теплиці. Донечки також стараються наслідувати маму: старша — пробує вкорінювати живці, поливає рослини. Нещодавно виростила у склянці полуницю та дуже тішилась першій ягідці. Ще грає на сопілці. Молодша — також повторює за мамою.

Чоловік фактично є однокласником Іванни — колись жінка вчилась у селі. Ще з дитинства пробував проявляти увагу, але тоді жінці це було нецікаво. Уже в підлітковому віці дала шанс наполегливості Ігоря, і жодного разу не пошкодувала.

«Він хороший господар, чоловік і батько. Ще під час стосунків дарував мені вазони, а пізніше — і поповнював колекції новими експонатами», — ділиться квіткарка.

Коли почалась повномасштабна війна, Ігор понад тиждень просився у військкоматі на передову. П’ятого березня 2022 року його нарешті направили  у Державну спеціальну службу транспорту. Рік служив на Львівщині, а потім пішов добровольцем, бо хотів щось змінювати.

«Ігор — той що діє, а не мовчить чи стоїть осторонь. Наш тато сапер (позивний «Космос»), старший солдат, командир групи розмінування (група «Горинь»).Спочатку був на Миколаївщині, зараз — розміновує херсонські землі.  Вдома був останній раз наприкінці лютого. Навіть, те, що матиме третю дитину, для нього не є приводом для списування з ЗСУ. Він у минулому спортсмен, футболіст, вчився на вчителя фізкультури. Ігор не служив і також не був народжений для війни, проте народжений патріотом своєї вільної країни. Найбільше шкода дітей, бо вони дуже сумують за татом, а нам, жінкам, залишається, вірити, молотися і чекати».

Іванна розповідає, що екземпляри її квітів не є дуже дорогими: їхня вартість — від 100 до 2000 гривень маленька гілочка. У двох теплицях вирощує майже 300 сортів квітів, а це десь під 1000 горшків з рослинами. Час від часу проводить «фільтрацію» колекції.

«Наприклад, «творіння», які не вразили своїм потенціалом, розчарували, або ж не підходять до моїх умов, тоді живці, зрізані та вкорінені у маленьких склянках з корінцем, продаю. Здебільшого замовляють через Інтернет. Минулої неділі я вирішила у місцевому кафе зробити виставку для своїх односельців, щоб не просто показати, чим займаюся, а й у такий складний час внести частинку позитиву від своєї душі».

За словами Іванни, імпровізовану виставку відвідало понад 50 людей, багато з котрих здивувало не тільки побачене, а ще — безплатний вхід. Деякі з присутніх захотіли і собі спробувати виростити схожі рослини. 

«Мета виставки не була комерційною, а радше просвітницьким жестом. Коли б мала на меті заробіток, тоді б не мала того відчуття, яке власне і керує мною. Чим темніший час, тим яскравіше треба світитися. Я бачу, що відбувається з людьми, нехороше, м'яко кажучи. Колись завжди казала, що потрібний час, щоб відчути основне у своєму житті, тоді легше встояти твердо. Бо течія тоді буде сильніша. Те, що справжнє, — цінніше. Тому ніколи не шукала легкого. Село стало моїм місцем опори. Бо тут є земля, на якій я можу розгорнутися. Та й для чогось я є тут, серед цих людей. Мабуть, тепер я ні за які гроші б не переїхала жити у місто. Я їду на пів дня у Калуш і в мене відчуття, що я задихаюсь. Не люблю місто, хоча і виросла там. Гадаю, кожному своє. Хоча за своєю університетською майстернею в Івано-Франківську я сумую дуже. За людьми, які тоді були поряд, атмосферою тощо».

Іванна завдячує всім, хто підтримав її ініціативу: чоловікові й батькам. Основний тягар щодо квітів взяла мама. Щоб винести деякі рослини з теплиці, потрібно було її «розшивати». Квітникарка висловлює подяку власникам приміщення Світлані та Роману, які допомогли безплатно відтранспортувати  приблизно сорок рослин експозиції: для цього два мікроавтобуси  робили вісім рейсів.

«Як ялинка обвішана прикрасами, так я — турботами. І так було завжди. Але праця приносить мені колосальне задоволення. Квіти — мій дзен. Готувалися  до виставки посилено три дні. Чистили квіти, витирали горшки, підв’язували, перевозили».

Іванна Павельчак вірить, що своєю виставкою комусь додала настрою, а когось надихнула полюбити рослини. А щодо виставки, то планує її проводити надалі щороку.

Ірина АНДРІЇВ, журналістка