"Сто калушан отримує замісну підтримувальну терапію ", — лікар-нарколог Богдан Семаньків (Відео+фото)

У 1987 році Генеральна Асамблея ООН постановила щорічно 26 червня відзначати Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотичними засобами на ознаку рішучості у створенні суспільства, вільного від наркоманії. До цієї дати "Вікна" поспілкувалися із лікарем-наркологом Калуської міської поліклініки, щоб дізнатися, яка у воєнний час ситуація в Калуші із тими, хто вживає психотропні речовини.
Переглядів: 1883
Богдан Семаньків зазначає, що щороку збільшується кількість тих, хто вживає наркотики і офіційно реєструється

Богдан Іванович Семаньків — заступник головного лікаря і за сумісництвом лікар-нарколог Калуського міського центру первинної медико-санітарної допомоги. Останню посаду (на пів ставки) займає уже сімнадцять років, тому про залежних людей може розповісти багато, повідомляють "Вікна".

«Калуш одна із «гарячих точок» по розповсюдженню залежності від психоактивних речовин. Щороку кількість тих, хто вживає наркотики і офіційно реєструється — збільшується. Приблизно 12-15 випадків додається та 6-8 відходить — помираючи».

На офіційному обліку перебуває 258 жителів міста.

«Щодо тих людей, котрі перестали вживати, — зазвичай вони залишили Калуш, здебільшого виїхали за кордон разом із сім’єю, соціально адаптувалися там, почали працювати. Таким чином перервали зв’язки з тим середовищем, в якому росли і товаришували, яке потенційно могло впливати на залежність. Але це поодинокі випадки. У 95-96 відсотках люди навіть через роки повертаються до вживання».

За словами лікаря, борються ті, що спочатку змогли перелаштувати свій мозок, а потім — і життя: одружилися, поставили на перше місце сімейні цінності, домашні обов’язки та стали на правильний шлях. Переїхавши в іншу країну — почали працювати.

Допомагають, хоч їх і критикують, реабілітаційні центри. Тут проходить ізоляція людей на два-три місяці, але для окремих — це позитивна «терапія».

«Наркоманія — зараз заборонений термін. Офіційно називається розладом психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин. У нас це опіоїди — метадони і так званий субітекс (бупренорфін). Спочатку залежні починали по дурості, через компанію та психологічну нестійкість. Замість того, щоб знайти якусь розраду в житті, побудувати стосунки, реалізовувати себе професійно, у соціальних проєктах, вони знаходять, на перший погляд, легший шлях — вживання наркотиків. Коли доходить до тієї стадії, що уже не можуть зранку встати, привести себе в охайний вигляд, помитися, дехто задумується про кидання цього діла. Інколи — вдається за допомогою медицини, інколи — самостійно пробують ввійти в стан ремісії. Остання може тривати від місяців і до декількох років».

Раніше, каже Богдан Іванович, виправляли в цьому плані тюрми. Зараз, зі слів тих, хто перебував у їхніх стінах, вони також мали доступ до шкідливих речовин. З часом трапляється черговий стрес, проблема, депресивний стан — і людина знову повертається до звичного шляху. І так по колу.

Повна залежність — це коли людина не може адаптуватися, фізично та психологічно себе погано почуває без отримання дози.

«Зазвичай, приводять залежних підлітків батьки (в основному — матері). Ми не одразу їх ставимо на облік, а пробуємо говорити, адаптувати, прокапувати. Це в основному 17-18-річні, у них нерегулярне вживання. Починають з легких (куріння марихуани, амфетамін), і коли вони уже не дають ефекту, переходять до важких з опіоїдної групи. Все починається ще з дискотеки з одноразового задоволення (амфетамін, екстазі). Поки він розважався — вона діяла, прийшов додому, проспався — і на ранок на навчання. Або марихуану покурив — її часто додають в кальяни. Покайфував 6-8 годин, а на ранок розбитий, але це ніби від недоспаної ночі, гуляння, алкоголю. Поступово втягуєшся і через місяць однієї таблетки уже замало, потім хочеться кайфувати вісім годин, а не три. А в перспективі — і цілодобово. Окремі доводили рідних до боргової ями, бо самі заробити не можуть, починають все виносити з хати — цінні речі, а через деякий час і побутові: каструлі, дрельки тощо. Крадуть, бо залежність «тримає», а це три-п'ять років тюрми (таких 50%). Тому коли вони уже на волі, то стають учасниками замісної терапії. Мають купу невиліковних хвороб».

Сформовані, або ті, хто уже зі стажем, здебільшого у віці 22-24 років. Такі уже потребують постійного спостереження. У поліклініці є кабінет замісної підтримувальної терапії. Це для того, щоб людина не шукала, де у кримінальних колах можна купити дозу. Під егідою глобального фонду «Альянс» по боротьбі з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом та наркоманією заклад отримує методон і бупренорфін. Цей кабінет для людей зі стажем понад десять років, у котрих були дві-три марні спроби вилікуватися, нетривалі ремісії, супутні важкі захворювання туберкульозу чи СНІДу. Таку людину беруть на програму і вона отримує щоденну дозу препарату, яка відтитрована і підібрана. Ця доза, розповідає нарколог, повинна уберегти пацієнта від стану абстиненції, але не давати задоволення. Він від ліків не має кайфу, але й не має абстиненції — стану, коли людина вживає наркотики, а потім не має можливості купити їх і тут починається синдром відміни.

Психологічний, фізичний, медичний стани, тремор (це мимовільні, ритмічні, швидкі коливальні рухи всього тіла або окремих його частин, які викликаються скороченнями м'язів), безпорадність, нервозність, мокре тіло, широкі зіниці. У цьому стані можливі і суїцидальні випадки. 

Богдан Семаньків пояснює, що коли в людини є діагноз, він робить призначення, держава — видає ліки. І надалі слідкувати за пацієнтом (особливо тими, хто прийшов й отримав консультацію чи скерування на стаціонарне лікування у Івано-Франківську і може більше не з’являтись) немає. Це свідомий вибір кожного — чи бути корисним собі, рідним та суспільству, чи, навпаки, — приносити всім проблеми та біль. Проте за людьми, що ходять на замісну терапію, є можливість при потребі спостерігати щоденно.

«Замісна терапія — це хороший варіант для тих, котрі для себе вирішили, що хочуть позбутися цієї проблеми. Зазвичай, люди ходять на роботу, мають сім’ю (окремі родичі і не здогадуються про їхню залежність — він випив на роботі таблетку і працює далі. Правда при фізичних навантаженнях — може швидко втомлюватися, тому дозу потрібно корегувати). На такій терапії у нас сімдесят відсотків залежних. Але часто буває, що при сімейних чи робочих негараздах людина зривається і згадує своє тяжке минуле — подвоюючи дозу, щоб отримати кайф. Або ж вводить великі дози димедролу та габалінів (що є неврологічними препаратами). Останнні три-п’ять років залежні вдаються до вживання так званих солей, що використовуються у побуті для миття ванн. Якщо вони їх наїдаються чи коляться ними, то стають тимчасово відірваними від дійсності. Коли ці солі змішують з іншими психотропними речовинами, то часто такий «коктейль» призводить до зупинки дихання. І така смерть відрізняється від попередніх, адже колись наркомани помирали від ширки (екстракт опію маку), від передозування або недостатнього очищення екстракту маку. А зараз від поєднання легальних та нелегальних груп наркотиків. Такий варіант — це бич (проблема для багатьох людей. — Авт.) наркоманії».

Найстаршим, хто ходить на терапію є шістдесятилітній чоловік, котрий уже 15 років лікується, тому він ні фізично, ні психологічно не може кинути. З 2009 замісна терапія була по метадону, бо він для західних областей легше доступний, а пізніше бупренорфіну (замінник субітексу), бо йшла з Києва та Дніпропетровська. Наймолодші 21-22 роки. Є п’ять жінок, середній вік яких тридцять плюс, вони сімейні, ВІЛ-позитивні, адже починали з повноліття. А так середній вік серед цих ста 35-37,5 років.

«Тепер, коли до нас звертаються залежні, ми одразу проводимо обстеження на туберкульоз, СНІД, гепатит. Колись аналіз робився краплею крові з пальця та додатково з вени. Зараз експрес-тести два підряд — і ти маєш підтверджений діагноз. Все це відбувається безкоштовно — головне мати бажання та силу волі. Коли людина стає на облік — приходить кожен день, коли адаптовується — працює, приймає чемно ліки, то після трьох місяців переводимо на самостійне приймання (отримує посвідчення, як учасник терапії, щоб при зупинці поліції пояснити наявність заборонених речовин). Раз на тиждень по сім таблеток, в індивідуальних випадках — більше»

За словами лікаря, і серед внутрішньо переміщених осіб є залежні. Зазвичай, вони у себе були на терапії, тому продовжують її тут. Таких в Калуші було вісім. З Бердянська, Нікополя, Сєвєродонецька. Частина виїхали до Німеччини, Швеції.

«Тут коники показували при спробі виносу, а там свою дозу метадону п’ють у вигляді сиропу. У цих країнах стоять апарати, як кавові автомати: ти запихаєш карточку учасника терапії — і тобі видає «ліки». Але кілька раз на день воно не діє. Не шукайте собі виходу з ситуації, що склалася в країні, а від цього — і в кожного особисто, у вживанні таблеток, чи це простий психостимулятор, чи транквілізатор (гідазипам) — це також залежність. Краще знайдіть заняття, хобі, реалізуйте себе у суспільстві, сім’ї, присвятіть час дітям та батькам. Медикаменти, в тому числі наркотики — це тимчасовий вихід з проблеми, але він затягує і це стає бідою не тільки людини,  але її навколишніх та сім’ї».

Ірина АНДРІЇВ, журналістка

Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер