У стінах найдавнішої перукарні Калуша жінки поринули в спогади своєї професії У День перукаря, 13 вересня, «Вікна» побували у перукарні майже з 90-річною історією. За годину відчули її атмосферу, послухали спогади працівниць, відгуки клієнтів, попили чаю та навіть постригли оператора.
Сьогодні, у п’ятницю, на зміні дві працівниці: керівниця Галина Лукасевич та перукарка Марія Псюк. Пізніше до них приєдналася найстарша працівниця — Анна Лолач. Жінки поринули в спогади своєї професії, зокрема, у стінах найдавнішої перукарні Калуша.
Кажуть, до повномасштабної війни їх було 12, на кожній зміні — по шість. Та й клієнтів в рази більше. Зараз всього п’ятеро стрижуть на двох змінах. Запис попередній не ведуть, але при потребі можуть залишатись після 20.00, щоб постригти постійних відвідувачів.
Марія Псюк, яка уже понад сорок років в професії, каже, що до них приходять і 90-річні клієнти, і діти віком від року. Останніх забавляють, щоб не плакали, або уявною мишкою, що пробігла, або раритетним орлом.
«Доводиться під час стрижки слухати, радити, відволікати. Основне — стараємося бути привітними та культурними. Колись відвідувачі сідали на дощечки, а тепер — на кріселка. Також ми уже тут не голимо клієнтів. Це, напевно, і вся зміна в роботі, а ми з колегами як стригли, так і стрижемо, звісно, враховуючи побажання чоловіків».
Керівниця перукарні «Фантазія» Галина Лукасевич розповідає, що з такою назвою заклад існує ще з 1992 року. Спочатку, з сорокових років, вона була перукарнею №1 в місті. Потім — два, три. І в той час вона була суто чоловічим залом.
«Побуткомбінат, коли розформувався, почалась реформація побутових підприємств та перейменовування перукарень. Останні викуповували майно та приміщення. Це повпливало і на роботу нашої, адже з’явилась конкуренція. Зараз найбільше клієнтів — у вихідні та перед святами. Колись перед школою ще було. Тут чоловіки приходять поколіннями: дідусі ведуть онуків, синів... Маємо постійних клієнтів. До мене хлопець ходив зі школи, потім, як пішов в училище, пізніше — після армії, та й регулярно відвідує. Загалом десь уже тридцять років. Каже, що пробував й інші перукарні, але не так стрижуть. Цей чоловік любить, коли його стрижуть повільно та акуратно. Інший клієнт уже 25 років до мене приходить. Він любить постійність у всьому, тому вибирає одного перукаря, продавця, лікаря».
Галина Володимирівна наголошує на ввічливості та культурі своїх колег. Та й ціна стрижки не є високою — 120 гривень. Тому приїжджають чоловіки із Голиня, Брошнева, Рожнятівщини та Івано-Франківська.
«Колись стриглася вся калуська мерія: Коваленко, Кондратенко, Романенко, Сушко. Колишній мер був постійним клієнтом. Він до всіх сідав у крісло, не перебирав нами, а довіряв кожній. Були випадки, коли люди перестригались в нас після інших перукарень, бо звикли до стандарту. Свою професію я люблю, ще зі школи про неї мріяла. Хоча спершу вчилась на штампувальника, але з практики в Одесі приїхала і мама мене влаштувала сюди. І я уже 42 роки на цьому місці. Нам приємно, коли клієнт задоволений і тішимося, що приходять ще. Приносили квіти, шоколадки, каву. Зараз таких джентльменів немає. Щодо ремонту, то не прагнемо його робити, бо втратимо раритетність, а з нею — історію. Досі взимку палимо в пічці дровами».
Найстаршим майстром та перукаркою в Калуші є Анна Лолач, яка прийшла сюди ще п’ятнадцятирічною дівчинкою у 1965 році. Перукарці у жовтні буде 74 роки. Пригадує, що приходила ще до школи сюди з мамою на роботу (мама працювала касиром. — Авт.). Тоді один із майстрів жартував, що з часом дасть їй ножиці та бритву. Так і сталось. Щоправда, коли вона прийшла, то майстер уже помер.
«Тоді я три місяці вчилася, а наступних три трохи практикувала на головах людей, яких стригли безплатно. Досі стрижу без окулярів, бо близько добре бачу. Прийшла, коли ще був комбінат комунальних підприємств. Потім — районний, міський побут. Тоді ще було п’ять крісел: чотири майстри-чоловіки, а ми з напарницею — п’яті на різних змінах жінки. Тут був зал очікування (почекальня). Один чоловік-перукар виїхав в Ізраїль, решта — уже померли. На одному вікні писало «голярня».
Стрижка дитяча тоді коштувала 24 копійки, чоловіча — 37. Перед релігійними святами працювали з сьомої ранку до 21.00. Могли залишатися й до 23:00.
Найстарша перукарка міста каже, що головне в професії було вміло користуватись ножицями та бритвою та любити людей, яких обслуговуєш, а не знати теорію та історію партії, як пізніше вчили в училищах Франківська.
«Чи пан, чи Іван, кожна людина потребує уваги та поваги. Ми шануємо і нас люди шанують. Моїм клієнтом був загиблий Герой Ігор Чошко — я його маленького на дошці ще стригла. Кілька днів тому стригла військового з протезом. Багато приходить захисників, які в нашій лікарні проходять реабілітацію та лікування. Бувають випадки, що надаємо послуги за пів ціни, або і безплатно. Один мій клієнт живе та працює у Франківську, а приїжджає сюди. Стрижу і на дому, коли тяжко хворі не можуть прийти. Кожен клієнт — на вагу золота, то наша робота і наш хліб. Як казав мій майстер, покійний Сливоцький: «Ми — служба побуту».
Жінка вже на пенсії, але живе неподалік, тому ще працює. Точніше робить те, що любить. Якщо вимикають світло, то мають механічні машинки. Зараз на день є до шести клієнтів, а у суботу, — до десяти, а колись були черги. Проте кожен їм важливий по-своєму, бо стають рідними.
«Колись стригла і мера Сушка. Він був дуже простий, на вулиці завжди вітався. Одного разу я несла у пральню одяг, а він зустрів мене і взяв мій пакет. Каже: «Мушу тобі допомогти, ти ж мене обслуговуєш». Посторонко, голова райкому партії, у нас був клієнтом. З теперішньої влади приходив заступник міського голови Мирослав Тихий. Також дуже ввічливий і не перебірливий. У нас однакове відношення до кожного клієнта не залежно від статусу та грошей».
Сьогодні у перукарню завітав калушанин Богдан Кузів. Чоловік живе на «посьолку», але дружину залишив стригтися неподалік, а сам зайшов у знайоме місце.
«Ще в молодості сюди ходив. Перукарня за роки змінилася, зробили делікатний ремонт, приємно сюди зайти. Дівчата стараються, працюють добре. Бажаю їм у професійне свято здоров’я, щастя, миру. Клієнтів побільше, щоб черга була аж на вулицю».
Видання «Вікна» також приєднується до привітань, а наш оператор дякує пані Марії за чудову безплатну стрижку.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
