Молодята мріють навчитися грі у великий теніс, подорожувати та стати батьками. Фото: з родинного архіву Історією знайомства та очікування з полону, а також про мету весілля Галина Стрюкова поділилась з «Вікнами».
Зараз 28-річний військовий морпіх 36 окремої бригади Владислав Стрюков після реабілітації та лікування намагається адаптуватись до життя, бо багато що змінилося за час його перебування в полоні, а 27-річна дружина Галина йому в цьому допомагає.
«Познайомилися ми у Львові першого вересня 2018 року на святкуванні Дня знань. Я вже після коледжу працювала, а Влад тільки перейшов на четвертий курс Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після цього почали переписуватись в Інстаграмі та зустрічатись. Спершу він сподобався мені зовнішньо. Крім цього, Влад дуже розумний, справедливий, з першого дня турбувався про мене. Коли я захворіла — приніс мені ліки, шкарпетки та фрукти. Також у нього хороше почуття гумору, завжди був душею компанії, а я сміялась та підхоплювала його жарти. Каже: «Галю, ти полюбила мене не за квартиру в центрі міста?». Я відповідаю: «Звісно, бо в тебе її нема».
Хлопець одразу попередив, що після закінчення вишу підпише контракт. Влітку 2019 року Владислав переїхав на службу у Миколаїв, а згодом до нього поїхала Галина. Військовослужбовець мав ротацію кожних пів року на ротацію, а на місці були полігони, навчання, курси. Його і 9 місяців не бувало вдома, розповідає Галина, тому в основному «жили» через відеозв'язок.
З полону Владу вдалося подзвонити двічі
«Перед вторгненням у Влада були курси англійської в Одесі. Шостого лютого ми попрощалися, я його попросила: що б не сталось, ти до мене повернешся все одно. Повномасштабне вторгнення він зустрів на лінії фронту в Донецькій області, згодом був Маріуполь та оборона «Азовмашу». Чоловік разом із побратимами робили спробу вийти з оточення, та вона видалася невдалою: 14 квітня 2022 року військовослужбовці потрапили у полон. Я дізналась про це через день. На Телеграм-каналі «Одеса вільна» з’явилось відео, де він із замотаними руками сидить у приміщенні й називає свої дані. Також були фото документів Влада та інших хлопців».
В той час Галина була вже у рідному Сваричеві, бо в Миколаєві було небезпечніше. Дуже важко згадувати свій стан, адже бригада чоловіка була першою, бійці якої з початку повномасштабного вторгнення масово потрапила до полону. Рідні тим часом не знали куди звертатися.
«Спочатку я звернулась у частину, а також до Омбудсмена з прав людини. Дзвонила по кілька разів на день у Національне інформаційне бюро. Нас там заспокоювали, що всі живі і їх за кілька місяців повернуть додому. Ми мовчали пів року».
Потім створили Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Галина об’єдналася з рідними інших полонених, разом їздили до Києва до двох разів на місяць, писали звернення у СБУ, ГУР, МВС, ЗСУ. Оббивали всі можливі пороги. Робили акції на підтримку полонених, їздили на різні зустрічі, щоб використати можливість сказати про своїх морських піхотинців: чоловіків, синів, братів, які перебували в полоні.
«Я вважаю, що саме об’єднання рідних і спільне нагадування про полонених допомагали весь час триматися. Часто картала себе, що мало роблю, бо Влада досі немає вдома. Допомагали віра, церква, прощі, Богослужіння. Переконувала саму себе, що не маю право здаватись та жаліти себе, якщо він переносить там голод, побиття та катування».
Полоненим не дали жодної можливості зв’язатись з рідними й хоча б повідомити, що вони живі. Співрозмовниці пощастило, бо було відео з Владом як підтвердження того, що він у полоні. Але офіційно чоловік вважався безвісти зниклим до моменту, поки Росія не підтвердила його полон через Червоний Хрест. Це сталося у травні 2023 року.
Галина Стрюкова розповідає, що коханому вдалося подзвонити двічі. Спочатку в червні 2022 року з російського номера. Жінка якраз поверталася з прощі у Бориславі та молилась в автобусі.
«Просто сказав, що живий. Думав, що ми не знаємо про полон. Розмова тривала кілька хвилин і ми обоє плакали. Я пообіцяла, що буду його чекати. Потім настала тиша до вересня 2022 року. Тоді з Оленівки (після теракту) кільком людям вдалося зателефонувати рідним. У нас була можливість поговорити трохи довше. Ми знали, що їх вивезли, але куди — невідомо. Більше не було жодної інформації та дзвінків».
У перших числах січня 2023 року один зі звільнених повідомив, що Влад перебуває у Комишині Волгоградської області.
17 жовтня 2023 на російському телеграм-каналі з’явилося відео, що Владислава Стрюкова засуджено судом Донецької народної республіки на строк 20 років за наказ розстріляти мирного жителя у Маріуполі (на другому суді йому додали ще чотири роки. — Авт.). Галина, почала шукати варіанти, щоб передати листа і повідомити, що його батьки виїхали з окупації, що бачилась і з ними все гаразд.
Побачитися дозволили на 20 хвилин
«Я звернулася до громадської адвокатської ініціативи «Пошук-полон» і медійної ініціативи з прав людини. У такий спосіб трьома варіантами відправила листа. Паралельно почала писати звернення до російської сторони. Так дізналась, що Влад перебуває у Донецькому СІЗО. З лютого 2024 року нам дозволили листувались. Загалом у полонених такої можливості немає, хіба через інформаційне бюро та Червоний Хрест. Проте таким способом листи від рідних отримує маленька частинка полонених. А в засуджених був такий «привілей», проте ніяких відеодзвінків, побачень чи передач. Останні дозволили аж у червні. Перед звільненням я двічі йому відправила посилку".
Пропозицію стати дружиною Владислав зробив Галині 24 липня 2021 року. І у травні 2022 року вони планували розписатись, проте це сталося заочно, коли чоловік уже був в полоні — без його участі.
У п’ятницю, 13 вересня 2024 року, військового повернули в Україну. Був якраз п’ятий день, як дружина працювала у Варшаві. А наступного дня вона вже приїхала до реабілітаційного центру, але побачитись на 20 хвилин дозволили тільки в неділю зранку.
«Перед побаченням провели інструкцію щодо спілкування, зокрема, обмеження поцілунків та тактильності, адже не було інформації про стан здоров’я чоловіків, зокрема, можливі інфекції. Ми цей час тільки обнімались та дивились один на одного. Мені в плані прояву емоцій Влада було легше, адже у листах багато чого обговорювали. Я писала йому вірші, розповідала про буденне життя, віру, мрії і це зберегло його моральний стан».
«Ми вистраждали, виплакали наше весілля»
Третього листопада пара обвінчалася й відгуляла невелике весілля у колі найближчих: батьків, друзі та рідні з Києва, Миколаєва, Херсонщини — близько 40 людей. Галина пригадує, що мало бути тільки вінчання, але багато хто з гостей хотів привітати їх, адже розумів важливість цього свята, яке молодята чекали понад три роки. Музиканти, декоратори та ресторан зробили сім’ї захисника знижки.
«Ми хотіли обвінчатись (мріяли про це весь час полону), бо саме віра нам допомогла нам пройти усі випробування, почати наше життя з чистої, правильної сторінки з Богом. Серед гостей були і звільнені з полону, і рідні з окупації. На жаль, двоє найближчих наших друзів досі перебувають у полоні, але їхні кохані дівчата, котрі були дружками, зробили великий внесок в наше весілля. Ми разом чекали Владислава і вони знають, на скільки це важливо. Ми вистраждали, виплакали цей день, тому і заслужили на нього. У день весілля частково забули все те, що пережили».
Розлука та пережите далося взнаки. Проте пара разом пройшла випробовування і надалі продовжуватиме боротьбу.
«Влад робить мене щасливою. Після полону це ще більше проявляється: боїться образити, хоче догодити. У чоловіка досі почуття провини, що він тут, а його хлопці — там. Важче з прийняттям рішень, бо майже два з половиною роки не мав свободи вибору. Я вдячна Богу, що ми зараз разом і можемо завдяки зокрема і психологічній допомозі повертатись до життя. Тепер не будемо його відкладати. Мріємо навчитися грі у великий теніс, подорожувати та, звісно, стати батьками».
На завершення розмови з «Вікнами» Галина Стрюкова наголошує, що досі сім’ї військовополонених, зокрема, морських піхотинців, роблять все можливе, щоб повернути своїх рідних додому. Продовжуються акції, зустрічі по всій Україні та за кордоном. Дружина морпіха рекомендує дружинам, батькам та дітям об’єднуватися, адже так набагато легше пережити розлуку та добиватись справедливості.
«Головне — не втрачати віру і не шкодувати себе, адже у нас є голос та воля, яких у них в полоні немає».
Що робити, якщо мій родич потрапив у полон
У разі отримання інформації про те, що ваш родич-військовослужбовець потрапив у полон, дотримуйтеся такого алгоритму дій.
1. З’ясуйте всі можливі подробиці захоплення у полон військовослужбовця та зберіть відповідні докази
Детальні відомості щодо обставин захоплення військовослужбовця у полон слід дізнаватися у безпосереднього командира, командира військової частини, побратимів, самого полоненого, через інтернет-ресурси тощо. Доказами на підтвердження факту перебування військовослужбовця у полоні можуть бути аудіозаписи телефонних розмов, скриншоти текстових повідомлень, фото-/відеоматеріали з інтернет-ресурсів тощо. Надалі ці дані слід передати уповноваженим органам, які займатимуться пошуком та поверненням полоненого.
2. Зверніться до Національного інформаційного бюро
Національне інформаційне бюро (НІБ) є спеціальним органом, що здійснює збір та узагальнення даних про військовополонених і передає інформацію до правоохоронних органів, міжнародних моніторингових місій, організацій для ведення перемовин щодо їх звільнення.
Повідомити НІБ про захоплення у полон можна декількома способами:
- зателефонувати на цілодобову гарячу лінію 1648 (в межах України) або +38 (044) 287 81 65 (для дзвінків з-за кордону);
- за допомогою чат-ботів у Telegram та у Viber;
- через заповнення форми, попередньо зареєструвавшись в особистому кабінеті на сайті НІБ.
3. Зверніться до Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених Служби безпеки України
Повідомити Об’єднаний центр про захоплення у полон за формою можна декількома способами:
- зателефонувати +38 (067) 650 83 32 або +38 (098) 087 36 01 (цілодобово);
- на електронну пошту united.centre.ssu@gmail.com.
4. Зверніться до Національної поліції
Повідомити Національну поліцію про захоплення у полон можна декількома способами:
- зателефонувати на гарячу лінію +38 (089) 420 18 67 (цілодобово);
- подати письмову заяву безпосередньо до територіального підрозділу поліції за місцем вашого проживання.
У заяві слід зазначити всю відому вам інформацію про обставини захоплення в полон та відомості про полоненого (дата і місце захоплення в полон, анкетні дані полоненого, номер військової частини, посаду, звання, номер військового квитка чи жетону, особливі прикмети полоненого (рубці, татуювання, родимки), дані про інших осіб, яким також може бути відомо про факт полону тощо).
На підставі вашої заяви орган досудового розслідування відкриє кримінальне провадження. Зафіксуйте реєстраційний номер заяви та обов’язково наполягайте на отриманні витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, де буде зазначено ПІБ слідчого, з яким надалі ви будете контактувати щодо ходу досудового розслідування.
5. Зверніться до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими
Для отримання консультацій з юридичних, процедурних питань, пов’язаних з перебуванням військового у полоні, а також соціального та психологічного супроводу, ви можете звернутися до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими:
- зателефонувати 0 800 300 529 (в межах України) або +38 (044) 390 43 90 (для дзвінків з-за кордону);
- на електронну адресу koord.shtab@gmail.com;
- за адресою громадської приймальні: м. Київ, вул. Спаська, 37.
6. Зверніться до військової частини, де проходив службу військовополонений
Якщо ви належите до членів сім’ї військовослужбовця, який потрапив у полон, то маєте право на виплату грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби.
7. Очікуйте інформацію щодо статусу військовополоненого
НІБ контактуватиме з вами у випадку, якщо буде необхідно з’ясувати додаткову інформацію, а також для підтвердження інформації про те, що військовослужбовець перебуває в полоні.
Списки звільнених осіб не розголошуються навіть після повернення з полону з міркувань безпеки. Усім звільненим особам протягом години після звільнення надається можливість зв’язатися з рідними та близькими. Якщо після обміну звільнена особа не вийшла з вами на зв’язок – зверніться на гарячу лінію НІБ за номером 1648, радить vkp.ua.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
