Яна Кузів починала зі створення шкіряних виробів, а от уже рік, як шиє джинсові сумки Яні Кузів — 26 років. Починала зі створення шкіряних виробів, а от уже рік, як шиє джинсові сумки. Проте дизайнеркою себе не вважає.
«Може у мене комплекс самозванця і я боюсь себе називати дизайнеркою. Але треба починати, бо я по суті створюю речі «з нуля», придумую власні дизайни», — констатує Яна.
Пригадує, що з дитинства любила щось робити руками, у школі відвідувала курси «Крою та шиття». Можливо, творча натура — від батька, який робить ремонти «під ключ».
«Я закінчила Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, факультет декоративно прикладне мистецтво. Нас вчили різним технікам, серед яких вибрала такий напрямок, як робота зі шкірою. Саме шкіряні вироби були першими у власному бренді. Спочатку хотіла створювати компактні речі й починала з аксесуарів, наплічників, гаманців картхолдерів (аксесуари для карток. — Авт.). Мій перший гаманець використовую та люблю дотепер».
Пізніше працювала у хлопця, котрий починав свій бренд. Самостійно, оскільки була єдиним працівником, «з нуля» створювала та відповідала за всі процеси. Це дало поштовх та досвід спробувати щось своє.
«У якийсь момент я вирішила, що можу це робити сама — така була авантюристка. Не хотілось на когось працювати, але стартового капіталу в мене не було. Рішення хоч і незважене, але мама підтримала — купила швейну машинку, яка вимагала додаткового місця. Пам’ятаю, дівчина робила манікюр, а я збоку в маленькому кабінетику шила перші гаманці».
Втім без стартового капіталу процес розкрутки був складним. Тому паралельно шукала ще роботу, щоб забезпечувати свою діяльність. Востаннє працювала в компанії, що продавала вироби за кордон через одну з інтернет-платформ. Це також дало Яні знання. Тоді ж дівчина поміняла шкіру на джинс, що був дешевшим.
«Все знову «впиралося» в гроші. Мені подобалося робити концептуальне. Знахідкою було купляти на «секонді» джинси й шити з них сумки. Попередньо зі шкіри також шила. Уже приблизно рік я серйозно займаюсь улюбленою творчістю, на якій заробляю. Спочатку мої знайомі розкупили декілька сумок вартістю 900 гривень одна, а у січні 2023 відбувся перший продаж на закордонний ринок. Тепер моя сумка там коштує приблизно 90 доларів».
Співрозмовниця звільнилась з роботи у травні того ж року. Переконує, що зараз є сама господинею життя, адже керує своїм часом. Не працює від години до години, а потім ще шиє. Пригадує, що найуспішнішим у неї був липень.
«Я виготовила і продала тоді найбільше — 17 сумок. Для мене процес доволі творчий і не можу не викладатись. Бо якби просто відносилась до цього, як до шиття, то могла б і більше нашивати. Одну сумку за день неможливо пошити — мінімум за два. Спершу роблю заготовлення і беру їх додому прати. Потім прасую та зшиваю, а після узгоджень — надсилаю замовнику. Максимально за день можу викроїти три заготовини, з яких за два дні вийдуть сумки».
На сайті одна із моделей, де потрібен різний джинс, стала бестселером. Хтось обирає світлий, хтось темний, а хтось — класичний денім. Але бувають і неординарні замовлення.
«Був цікавий випадок серед перших замовлень і важливо було виконати так, щоб людина залишилась задоволена. Старша жінка, замовила сумку і кинула референс (допоміжне зображення. — Авт.) — зелені джинси. Я ледве знайшла такий джинс! Також всередині мали бути дві кишені на замочку, що вимагало більше роботи. Мені результат сподобався, як і колір, але перед відправленням кидаю на узгодження. Замовниці не сподобалось, виявилося ми не порозумілись, вона кинула просто зразок потертості на зеленому джинсі. Історія ще цікава в тому, що вона пояснила, що цей колір в неї асоціюється з хворобою бабусі і її діареєю. В результаті я шила для неї дві сумки та два гаманці. А зелена, як не дивно, досі в пошуках власника».
Основний контингент в Інтернет-магазині — зі США, але були продажі й в Німеччину, Японію та навіть в Австралію.
«Відгуки — це дуже приємне та важливо. Саме за ними відчуваю, що люди за кордоном більше цінують ручну роботу маленьких майстрів та хочуть їх підтримати. Зазвичай, купують цікаві вироби старші пані, але трапляються і чоловіки. Серед клієнток була 70-річна жінка, якій була потрібна зручна сумка через плече. Інша писала, що після одержання виробу її дві дочки попросили поносити, але вона не дозволила, тому тепер мусить їм замовити. Американці люблять діалоги, вони дуже відкриті й плюсом також буде ведення цієї комунікації».
Також від відгуків залежить і твій рейтинг, адже клієнти ставлять оцінки. Якось замовниця думала, що матеріал сумки буде щільніший. Тому поставила одну зірочку, але коли Яна їй відшкодувала половину вартості (чат GPT порадив. — Авт.), то обіцяла змінити.
«Нормально, що ти не виправдовуєш всіх очікувань. Від цього ніхто не помирає і ти залишаєшся на тому місці, що була. Але все одно кожне сповіщення про відгук я боюсь відкривати. Хоча решту — у мене п’ять зірочок. Недавно до мене у франківську майстерню прийшла подруга. Коли вона приміряла сумку, класно було спостерігати наяву за цими емоціями, яке задоволення їй приносить твій продукт».
Платформа, через яку Яна зараз продає свої вироби, дає класний старт маленьким майстрам, що починають «з нуля». Є приклади, росту маленьких брендів до своїх ангарів. Дизайнерка ділиться своїм досвідом у ТікТоці.
«На цьому сайті люди люблять кастомізувати (налаштовувати. — Авт.): навіть, якщо є виріб, вони все одно щось додають своє. І класно, якщо ти можеш це втілити. У майбутньому в мене є мета рости та розвиватись. Хочу найняти працівників, адже мені подобається не тільки шити, але й займатись бізнесом, управляти. Тоді зможу створювати та втілювати нові ідеї».
За словами Яни Кузів, творча робота — це як і задоволення від процесу, так і періодичне вигорання.
«В основному кайфую від процесу, відчуваю спокій, адже подобається те, що роблю. Проте, коли багато замовлень — тоді стресую, щоб встигнути. Треба розуміти, миритися та вміти поєднувати, адже це і творчість, і заробляння грошей. Не завжди воно приносить задоволення — і це нормально».
В моменти відчаю її підтримує чоловік Микола, який є моушн дизайнером. Саме він допомагав з логотипом, створював графічні картинки, наприклад, для вибору кольору нитки. Але сама Яна не боїться відповідальності, тим більше розуміє, що все на ній: і комунікація з замовниками, і з логістичною службою.
«Для мене це набагато легше, ніж працювати на когось від години до години. Я тільки розраховую на себе, але це мене не лякає, навпаки — подобається самій залежати від своїх дій. Керую своїм часом: можу прийти на роботу о 12 годині дня і пропрацювати до восьмої вечора, або якщо нема потреби, то відпочити вдома. Якщо ти творча людина, то важливо перезавантажуватись. Люблю пекти піцу, сінабони, готувати пасту карбонара та український борщ із салом і цибулею. Також ходжу на заняття з йоги, бо спина болить від шиття. Крім того, що розминаю м’язи, це ще й ментально допомагає мені у такий важкий період».
Раз на тиждень Яна Кузів ходить на секонд-хенд, який тепер є для неї майданчиком для бренду. Для себе перестала щось купляти, хоч досі дуже любила. Тепер не бачить в цьому сенсу, адже вважає: того, що має — достатньо. Також багато друзів приносять свої старі джинси.
«Це класно концептуально використовувати ті матеріали, що вже створені. В мене є така риса характеру: я щось придумую і кілька днів вважаю це геніальним та креативним, а потім — не бачу в цьому мотивації. Присутня якась прокрастинація (звичка відкладати важливі завдання. — Авт.) та невпевненість. Є ідеї створювати щось нове. Наприклад, шкіряні куртки на секондах купляла і друзі віддавали старі, тому хочу з цього щось створювати, але сама не встигаю ні в часі, ні в ресурсі. Зараз націлена збільшити свій заробіток і найняти людину, яка б могла шити сумки, а я — створювати паралельно нові продукти».
Редакція «Вікон» дякує дитячому розважальному центру «РІО» за надане приміщення для фільмування цього матеріалу.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
