Олена Чабан з малолітніми синами Сашком та Миколкою вже кілька місяців мешкають далеко від рідної домівки.
Обстріли Луганська, Первомайська та Попасного... Спочатку сім’я Чабан поселилася в Стаханові. А потім Олена вирішила виїхати за межі зони АТО. Так, ховаючись від від градів та кулеметів, сім’я виїхала до Харкова , а звідти — до Івано-Франківська. Зі сльозами на очах згадує Олена ті хвилини невимовного болю, коли збирала синів, від’їжджаючи на Західну Україну. Перед нею була невідомість. Вона не знала куди їде і навіщо, але знала одне — потрібно рятувати дітей. Залишила улюблену роботу (лаборант в місцевій лікарні. — Авт.), друзів та поїхала в чужину, туди, де їх ніхто не чекав.
Готель “Бандерштат” став тимчасовим притулком для біженців. Олена з дітьми та батьками прожила там більше місяця. Треба було шукати інше житло. За підтримки “Карітас” м.Івано- Франківська та при сприянні директора коледжу переселенці з Луганська опинились в Бурштині, поселились в гуртожитку Бурштинського енергетичного коледжу. Небайдужі люди подарували телевізор, теплі речі, забезпечили продуктами та засобами гігієни. Не останню роль відіграли і соціальні служби та ЗМІ, зокрема колектив редакції “Галицьке слово”.
Зараз хлопчики навчаються в Бурштинській школі №3. Олена каже, що дітям навчання дається трохи важко, адже українською мовою в Луганську їм доводилось розмовляти тільки на уроках мови. В хлопчаків з’явилися нові друзі й довгоочікуваний спокій. Тільки деколи вони прокидаються від моторошних звуків — хтось із бешкетливих бурштинців кинув пітарду. Подумалось — знову стріляють гради, автоматні черги...
На запитання, чи хочуть повернутись в рідний Луганськ, хлопці відповили, що так, адже там їх чекає рідна домівка, улюблена школа та друзі, яких в Луганську залишилось обмаль.
Миколка та Сашко — ще зовсім маленькі, але гасло “смерть ворогам” не просто почуте, але й осмислене, пережите.
А поняття “муха” — це не тільки комаха, а “град” — це не тільки опади...