Привид Стефаника на Прикарпатті

Днями в Івано-Франківську відбулась досить незвичайна мистецька акція: Ганна Герман презентувала свою книгу "Червона Атлантида". Українські політики іноді дійсно пишуть книги, досить навіть непогані. Так, у свій час книги написали Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Олександр Турчинов. Так чи інакше, такі презентації, хоч і були оголошені як суто мистецькі, проте, публіка зажди намагалася вбачати у них певні політичні порухи, течії та віяння. Цей раз не був особливим винятком.
Ганну Герман (на обкладинці книги автор вказана як “Анна Герман”) “регіонали” зустрічали, як надповажню гостю

Із запрошеннями на презентацію був легкий ажіотаж, адже подія для Станіславщини — цікава. Спеціальний кореспондент “Вікон” також був серед запрошених. Щоправда, посісти своє місце у залі згідно із запрошенням (третій ряд перше місце. — Авт.) не вдалося: там уже сидів і тихенько обурювався (у стилі “хто пізно ходить — той сам собі шкодить”) Михайло Іванович Фролов, — знаний в обласному центрі колишній міліцейський полковник, а сьогодні — бізнесмен та політик-”регіонал”. Після третьої спроби (а всі вони виявились марними. — Авт.) ввічливо пояснити колишньому депутатові Івано-Франківської міськради, що дійсно “порядок должен быть”, що запрошення на світі існують не просто так, ми переключили свою увагу на головну персону презентації, а також — і на публіку, яка прийшла. Можливо, ці організаційні непорозуміння заходу пов’язані з тим, що весь актив Партії регіонів хотів сісти поближче до столичної регіональної мадонни, ігноруючи резервовані місця ЗМІ і фахівців у галузі літератури, — адже ж захід творчий, а не політичний (принаймні, так дали зрозуміти в анонсі. — Авт.). Поки рядові “регіонали” благоговійно сопричащалися із “новим Стефаником”, — так згодом назвали винуватицю зібрання, окремі доценти університетів стояли у проходах.
Серед перших осіб, ясна річ, були присутні “регіонали” Михайло Вишиванюк, Богдан Федьків, Ігор Зварич, Василь Чуднов. До них у першому ряді приєднався і Степан Пушик, мабуть, як єдиний у залі серйозний фахівець у галузі літератури (окрім ще і самої Ганни Герман, звичайно. — Авт.). Кажуть, що значна частина присутніх прийшла “добровільно-примусово”. Такого стверджувати не буду, хоч і зал театру ляльок, на диво, був переповненим.
Починалося все непогано — із виступу скрипаля та вступного патетичного вірша-оди ведучої у стилі сімдесятих. Далі пані Ганна Герман ще раз наголосила для присутніх, що презентація — захід літературний, і якщо можливо обійтися без політичних коментарів чи запитань, то вона була б рада.
Отже, почали із образів тяжкої жіночої долі та особливості галичан як таких. І одразу ж із літератури всі плавно “виїхали” на політику (авторка сама вказала на “квінтесенції”), а роль самої літераторки у цьому акті політичної п’єси, очевидно, зводилася до того, щоб показати, що бути одночасно галичанином та функціонером Партії регіонів — не гріх, а навіть почесно і люксично.
На запитання, чи потрібні сьогодні Україні сильні жінки (мабуть, натяк був на Юлію Тимошенко. — Авт.), Ганна Миколаївна відповіла, що країні потрібні сильні чоловіки, а жінкам добре вдома з дітьми та на кухні. У свій час, на думку героїні вечора, жінки тримали на своїх плечах країну, шукаючи всякі-різні підробітки. Тепер же, коли час стресу минув, чоловіки повинні мобілізуватися і брати всю відповідальність на себе (тут уже був непрозорий натяк авторки на Віктора Януковича. — Авт.). У такій ситуації, коли чоловіки сильні, жінкам немає потреби займатися політикою, — вважає Ганна Герман. Щиро шкодуємо, що у залі було мало феміністок, — так презентація була б цікавішою. Дівчата з FEMEN якраз акурат вписалися би у сценарій цієї літературної містерії.
Цікаво, що серед присутніх були і чесні-пречесні читачі, котрі своє запитання почали з того, що чесно зізналися: самого безсмертного шедевру не читали, але мають питання щодо книгодрукування взагалі, особливо, що стосується українських книг на українські теми й українською мовою. Дивно, але на запитання про Дмитра Табачника як українофоба (у тому числі і щодо української літератури. — Авт.), Ганна Герман вказала, що, на її думку, чинний міністр освіти є найбільш освіченим з усіх, що були. А от пом’якшити його серце, на думку літераторки, можна було б тоді, коли б у нього була дружина з Галичини. Дивно: якийсь комплекс Роксолани, чи не так?
На запитання, чи впливає Сергій Льовочкін (глава Адміністрації Президента. — Авт.) на Президента більше, аніж Ганна Миколаївна (радник Президента. — Авт.), остання відповіла політично: на Президента ніхто не впливає. Це, мовляв, він сам рішення приймає. А у партії все тихо і ніхто ні з ким не бореться, а сама Герман ніколи не боялася казати Президенту все те, що думає і що вважає правильним. Тут коментувати нічого, особливо, якщо бути пильним і зауважити, що на цьому моменті пані Ганя вперше почала нервово теребити свої коралі на шиї… Не вдаючись особливо до біхевіоризму і мови жестів, можна з чистою душею запідозрити лукавство у відповіді (завуальований жест прикриття рота і торкання носа. — Авт.). Але тут треба віддати належне: у прицілі незручних питань жінка трималася впевнено. Школа студії Савіка Шустера не минула безслідно, та й узагалі, це — фактично єдиний політик у партії влади, який здатен на камеру щось притомне розповісти, без “кровосісь” і “увікнень”, “геноцидів народу” і “потняків падатків”. Був ще такий один інтелектуал у “регіоналів” — Євген Кушнарьов. Шкода, що за незрозумілих обставин загинув на полюванні. Суспільство офіційну версію не сприйняло, бо ж у нас і Юрій Кравченко застрелився. Двічі з різної зброї. Нелегке сьогодні життя освічених людей.
У зв’язку із цим журналістка газети “Репортер” поставила запитання про так званий лист української інтелігенції на підтримку реформ Віктора Януковича і що начебто окремі підписанти не підтвердили факт складення і підписування такого листа. Ганна Герман страшенно обурилася (коралі теребилися шалено! — Авт.) і дозволила собі при всіх повчати прикарпатських журналістів про стандарти роботи та етику. Якось не в’яжеться докупи така “виховна година” і не таке давнє обзивання журналістів “холуями” у виконанні відомого баяніста та однофамільця нинішнього міністра освіти.
Якось до запитання підхопився і згаданий нами Михайло Фролов, член Партії регіонів з 2001 року. Зміст запитання “потомственного донского казака” і колишнього міліцейського полковника так ніхто і не вловив, у тому числі і пані Герман (про що вона зазначила для широкої публіки. — Авт.). Єдине, що можна було вловити у тій промові, — то емоції блазня типу “слався, отечество”, “догоним и перегоним” і “дадим стране угля, хоть мелкого, но дох**…”
Намагаючись на презентації повернутися у літературну течію, журналіст “Вікон” спробував поставити питання по тексту. У творі є один епізод (вірніше, не один. — Авт.), котрий автору цих рядків, далекому від літератури, не посмакував зовсім. Ясна річ, що випробування роблять людину сильнішою, — тут із автором книги можна погодитись, але ж це не значить, що щастя “якесь дурне і вульгарне”, а “справжнє пізнання і справжню досконалість дають лише страждання”. Постійно чомусь цьому народові нав’язують, що щастя є чимось непотрібним, а потрібно лише “істинно страждати”. Через пропаганду всеохоплюючого мазохізму і надалі такі автори культивують у наших душах рабську психологію. Чи не для того, щоб рабами було веселіше керувати? Якось незрозуміло: коли народ хоче творити і бути щасливим, — перші особи країни нам кажуть: та ні ж бо, треба страждати — так буде правильніше. Але ж рабів до раю не пускають.
Давно вже не згадував університетського викладача логіки, який сказав колись: “У зв’язку із тим, що життя коротке, а всі книги нікому не дано прочитати, — раджу читати класику”. Мабуть, саме тому біло-блакитні терміново записали Ганну Герман “другим Стефаником”.