Студінка: «Донбас хай себе сам обороняє!»

Вчора понад 100 чоловіків із села Студінки отримали повістки. Зараз у зоні бойових дій перебуває четверо наших хлопців. Двоє з них – зовсім недавно прийшли з армії, в інших двох – маленькі діти.
Нині у Студінці було спекотно. Фото Тетяни Русінкевич

Інформація про мобілізацію чоловіків не залишила нікого байдужими. Адже майже у кожній сім’ї є призовник. І хоча у повістці й зазначено, що потрібно просто пройти медкомісію, щоби визначити кількість «придатних» військовозобов’язаних, люди не вірять. Більшість переконана: вже завтра чоловіків заберуть на війну…

О четвертій годині, коли мали б з’явитися медики,  біля будівлі сільської ради зібралося понад сто мешканців Студінки. Мами, дружини, діти, самі призовники. До схвильованих людей вийшла сільський голова Марія Стасюк. Нещодано, за її словами, проводилася нарада, де й повідомили про підготовчі заходи до проведення мобілізації. Там вона виступила проти повісток, однак наказ є наказ. Людей така відповідь не задовольнила. Тоді голова розірвала кілька повісток.

Цього, ясна річ, замало. Всі чекали на військового комісара та саму комісію, що вже добряче запізнювалися. Жінки не могли стримати емоцій. Багато молодих дружин з маленькими дітьми на руках гаряче захищали своїх чоловіків. «Донбас хай себе сам обороняє!», «Наші діти не будуть гарматним м’ясом!», «Не дозволимо забрати чоловіків!» – лунало повсюди.

Військовий комісар  не приїжджав. Стурбовані жінки все телефонували, а він то у Завою, то у Перегінську, то у Брошневі. Люди ж налаштовані були рішуче, ніхто додому не йшов, а збиралися самі їхати до нього. Врешті, Володимир Шаховець заявив, що скоро прибуде. Кількість присутніх зростала. Церковний дзвін скликав усіх мешканців села на збори. Разом написали й завірили звернення громади села про те, що «матері та дружини не дозволяють забрати чоловіків на загибель». Мовляв, у випадку оголошення війни їм потрібні захисники тут.

Він таки приїхав. І таки намагався щось та й пояснити. Правда, після кількох виголошених речень люди знову захвилювалися. Хтось звинувачував військовослужбовців у розкраданні військових баз та комісаріатів. Багато мамів просто плакали, кажучи, що нізащо не віддадуть своїх синів на вірну загибель. «Кого там захищати? Ті східняки приїжджають сюди, а наші чоловіки мають там за них стояти? Чого вони мають десь їхати? Де Указ Президента?» – обурювалися. Чоловіки  курили та питали про  озброєння, якого не вистачає. Атмосфера, напружена до краю, здавалося, от-от вибухне. Неможливо було без сліз дивитися на плач жінок. Війна у цей момент дихала всім у потилицю.

Як би не старався Володимир Шаховець відповісти на запитання, йому нічого не вдавалося. Може, тому що і сам не міг повідомити елементарного, наприклад, скільки людей призивають з району чи міста, чому зі Студінки – 120, а з Калуша – 90 і т. д. Загальними фразами людей не заспокоїш. Коли ж військовий комісар не зміг назвати місце перебування чотирьох бійців зі Студінки, всі збунтувалися. «Хлопців додому!» – кричать. Шаховець повідомляє, що батальйон з ними знаходиться у зоні, де МТС не працює, оскільки збито «вишку».

Відео Тетяни Русінкевич

У цей момент підходить до натовпу дружина одного із солдатів. На руках – дитина. Тримається жінка справді мужньо. Матері тих, хто ще нікуди на поїхав, плачуть, вона ж – ні. А може, вже всі сльози виплакала. «Та її Ігор у важкому стані», – мовив хтось. Жінка аж зблідла і попросила не поширювати дезінформацію. Чоловік телефонував нещодавно. Казав, що все добре, поки живі. Тут почалося знову: та що він має казати, та його змушують…

Мама іншого хлопця, який зараз на Сході, зі сльозами перекрикувала всіх: «Чого мій син там? Більше ніхто з наших туди не поїде, ми не дозволимо, не пустимо своїх дітей!». Нерви вже не витримували.
Володимир Шаховець намагався делікатно завершити розмову. Зі зверненням громади в руках та з обіцянкою все зробити, аби захистити наших чоловіків, його відпустили. Багато людей і досі біля сільської ради. Горе об’єднало всіх. «Якщо когось приїдуть вночі забирати – одразу телефонуйте рідним, біжіть до сусідів, бийте в дзвони. Будемо відстоювати наших чоловіків. Якщо війна, хай захищають нас тут, а не тих, хто називає їх «бендеровцами» там», – передавали одна одній мами та дружини.