Нас. Троє — і крапка

У книгарні «Є» в Івано-Франківську відбулася презентація збірки поезії трьох калушан: Ірини Червінської, Олени Бараненко, Остапа Микитюка. Попереду — Ужгород і не тільки. До презентації готувалися завчасно, однак відбулася вона у форматі справжньої імпровізації.
Переглядів: 1084
Нас. Троє.": "Ми кожен день спілкуємось, обмінюємося віршами і конструктивною критикою до них, радимося, що по

«Нас. Троє» —  таку назву отримала поетична збірка. Як розповів «Вікнам» Остап Микитюк, саме так, через крапку. За словами іншої авторки, збірка задумувалася як кишенькова і вона дуже задоволена якістю друку.

– «Дискурсус» (видавництво. – Авт.) не підвів, – додає Олена Бараненко.

За її словами, книжка мала би називатися “Нас четверо”, бо почалася вона з письменника Тараса Прохаська, коли у жовтні 2014 року він приїхав на ніч читань у Калуській бібліотеці імені Шевченка. Тоді, каже авторка, всі зійшлися на спільній об’єднавчій хвилі. А вже сама ідея зробити спільну книжку була Остапа Микитюка. Кожен із авторів приніс ті свої вірші, які хотів представити читачам.

Дякують автори усім людям, які допомогли втілити їхній задум. Тарас Прохасько написав і передмову до збірки, а ілюстрації створила Юлія Дацьків.

— Ми з Ірою (Іриною Червінською. — Авт.) перед презентацією трохи хвилювались, але потім все пройшло на одному диханні. Публіка активна, питання задавали, посміялись. Не знаю чим нас Ужгород потішить, але я люблю це місто, — додає Олена.

Дизайном та версткою збірки займалася Ірина Червінська — постійний модератор літературних зустрічей у бібліотеці імені Тараса Шевченка, поетеса, прозаїк.

— Попри те, що ми троє — це абсолютно різні автори, збірка вийшла доволі органічною, хоч про тематику і стиль віршів ми наперед не домовлялися, — каже Ірина Червінська. — Твори ніби настроєво перетікають від одного до іншого. Думаю, що кожен читач зуміє знайти в цій невеликій книжечці щось для себе.


”Нас. Троє.” в Ужгороді

Крапка у назві збірки має бути відображена у всіх мас-медіа, де згадуватиметься їхня збірка, бо вона є суттєвою для розуміння цілого задуму, наголошує Остап Микитюк. Вони не готові говорити про власний бренд, яким є назва, але наполягають, на точності. Мовляв, коли обдумувалася назва, то саме таким шифром і саме з крапкою, бо так сприймалося краще і цікавіше, оскільки авторів — троє.

Остапко Микитюк — окрім того, що пише сучасну поезію, шукає свій стиль в прозі, має активну громадську позицію. Він — автор блогів, знавець сучасної музики і літератури, мандрівник і просто харизматичний хлопець з великими амбіціями.

— Дітей своїх не маю, але, здається, справді, спільна книжка — це як дитина, — ділиться поет. — Це не альманах чи антологія — в таких випадках ти просто причетний до чогось більшого і не докладаєш багато зусиль для цього, пливеш за течією. Це проект, над яким самі трудилися..

На запитання, яким було його перше відчуття, коли він взяв до рук книжку, Остап зізнався – ейфорія.

— Мені не вірилося, що це насправді сталося, думав, що це все зависне на стадії розробки і так і пропаде. Але ми зібрали силу волі в кулак і пішли на прорив. Сконтактували з Тарасом Прохаськом, попросили дати якусь оцінку тому, що ми зібрали. Прохасько писав нам передмову і в якісь мірі нас надихнув на це, тому когось іншого в цій ролі ми не бачили. Тарас Богданович — додав шарму, колоритності у книжку. Якби до Калуша осіннього вечора не приїхав він і я чи хтось з дівчат не прийшли на той вечір, то цього всього не сталося би. Це така ланцюгова реакція.

Поети планують співпрацювати і далі.

— Ми кожен день спілкуємось, обмінюємося віршами і конструктивною критикою до них, радимося, що почитати чи про що було би актуальніше написати, — ділиться Остап Микитюк.

До речі, на запитання про те, чи буде проведено презентацію у Калуші, Олена Бараненко припустила, що вона відбудеться у форматі дружнього квартирника.

ДО ТЕМИ
Нас. Троє. Враження від Ужгорода

Бути під враженням, відкривати щоразу нове, дивуватись і бути вдячною, що вкотре маєш змогу обирати мандри, поїздки, зміни, переміщення, перетворення, знайомства - все це частина моєї історії. А після таких от приємностей залишається післясмак. Ділюсь.

Є місто з чоловічим (за духом і звучанням) іменем - Унґвар. І люди у ньому просякнуті цим духом наскрізь. Жінки там красиві і щиро усміхнені. Почуваються захищеними, варять медове варення з полуниць та м”яти, отримують романтичні подарунки... Щасливі.

І лише ступивши перший крок на перон мусиш покластись і довіритись цьому Чоловікові, бо він знає краще. Ти інтуїтивно подашся геть з привокзальної забігайлівки, де не буде доброї кави. Твоя маршрутка буде пустою, зупиниться в потрібному (кіоск, банкомат, краєвид будь-що...) місці. Їдальня буде зачиненою у робочий час, бо десь там за рогом на тебе чекає затишок і небуденність маленького кафе.

Мабуть, і дощ був теплішим та слабшим, ніж міг би.

Місто задає тон, власний ритм, колорит і настрій. Тому чоловіки тут здебільшого - Чоловіки! Вони носять вуса і бороди, дивляться в очі і дарують квіти, подають руку і підносять валізи. Ці Чоловіки знають, чого ти хочеш ще до того, як ти про це подумаєш. Вони вміють уважно слухати, смачно годувати (готувати, подавати, рекомендувати, розповідати...)

Тут живуть майстри своєї справи (ремесла, слова, діла). Бо люблять те, чим займаються, бо зуміли себе знайти.

Ти зустрічаєш підбадьорливі усмішки. Ти розчиняєшся в атмосфері спокою, історичної старовини, творчої гутірки. Тобі відчиняють двері для пізнання. І так легко заходити у них знаючи, що ти у потрібному місці (місті), у потрібний час.

Ми співпали.

Без імен, бо ті, про кого писала себе впізнАють.

Спасибі.

Оленка БАРАНЕНКО

Ужгород. Я в цьому місті вперше. Компактне, мініатюрно-аристократичне, казково-містичне, западає в душу з першого дотику до нього. Ви пили коли-небудь лате із лавандово-чорничним сиропом? Ні? А хочете спробувати? Приїжджайте в Ужгород у кав’ярню “Eat me”. Ви розшукуєте книжки на чеській, словацькій, румунській? Приїжджайте в Ужгород у місцеві книгарні. Ви хочете доторкнутися до незвичайної атмосфери і побувати в оригінальному музеї, де можна придбати наливку домашнього виробництва? Приїжджайте в Ужгород у кафе-музей “Під замком” — тамтешній осередок молодої творчої інтелігенції, у якого чудовий і привітний власник — Юрій Руснак. Особлива подяка за екскурсію містом та модерацію Валентину Кузану, за підтримку нашого проекту і взагалі за підтримку Андрію Любці.

Тільки позитивні емоції, тільки найкращі слова!

Ірина ЧЕРВІНСЬКА